Екстра (4)
Кімната дитини була недалеко від батьківської. Звичайно, навіть якщо це стосувалося їхнього особистого життя, то діти й батьки були на певній відстані один від одного.
Проте, оскільки Моллі не дуже любила розлучатися з сином, кімнату герцога і герцогині було розміщено безпрецедентним чином.
Рувим, стоячи перед щільно зачиненими дверима дитини, постукав.
Стук-тук.
Можливо, через темряву в коридорі, стук гумував ще голосніше.
- Хто це? - Почувся дитячий голос, дитина намагався зрозуміти, чи не нянька це.
- Ірит.
- Отче?
На мить Рувим здалося, що він правда почув подив, але незабаром голос замолк. Замість цього праворуч повернулася дверна ручка.
Ірит кинув променяний погляд на щілину біля дверей і роздався плескання.
- Як справи, Отче?
- Ще не спиш?
Велика рука Рувима ніжно погладила Іриту.
- Книга виявилася цікавою. Я хотів прочитати її всю, перш ніж лягти спати.
Іріт здавався озорим, стискаючи книгу, яку тільки що читав.
- Зрозуміло.
Слабкий смішок вирвався з уст дитини, коли Рувим коротко відповів і погладив Ірита по голові.
Рувим, дивлячись на обличчя Іріт, відчув, що він відразу розслабився.
"Господи"!
Він мало не забув, чому прийшов до сина в кімнату. Рувим стер посмішку з губ і прибрав руку, яка загладила дитину.
- Ірит, твоя мати мені сказала.
- Що?
Ірит, піднявши погляд, щасливо посміхаючись, як ніби щось згадав.
- О! Батько дозволить мені мати молодшого брата?
- Ірит.
Коротко слово, але голос був таким важким. Це одне слово відразу ж перекрутило всю атмосферу. Іріт раптом відчув невдале, і це змусило його наховатися.
- Ти вже зрозумів, що не повинен ставити до матері безпідставних вимог. Але ти забув про це і сказав їй?
- Що? Це...
- Тобі, мабуть, краще відомо, що твоя мати не дуже добре себе почуває. Хіба не ти говорив, що будеш її захищати поки я не поруч?
- Але, Отче, я...
- Ти ще збираєшся виправдовуватися, Ірит Лінерйо?
Губи Іріта, звичайно ж, сумокнули.
Дитина опустила голову, але Рувим не зупинявся в нотаціях.
Скільки він повинен пояснювати, що для Моллі вагітності просто небезпечно? Зрештою Рувим відчув, що настрій Іріта трохи змінився і невдовзі став посміхатися.
- Ірит? Ти слухаєш?
- Я...
- Що?
- Я ненавиджу свого батька!
Сльози вже наверталися на очі Ірита, нарешті, який підвів голову.
Не встиг Рувим, здивований його словами, нічого сказати, як великі сльози обпали щоки Ірита.
- Я тільки сказав, що мені подобається Роберт, Що я хотів би, щоб у мене був брат, як він ...
Йому важко було закінчити слова сумним голосом.
- За що ти мене ображаєш? За що? Що я зробив не так? Я не знав. Я навіть не розумію...
Він витер сльози, що сльозилися, але ті повзалися навіть швидше, ніж він їх стер. Зрештою, як і Іріт не намагався позбутися сліз, він здався й заплакав серйозно, його плечі тремтіли.
- Я ненавиджу свого батька!
Всі герцогство, вже занурене тоді в сон, негайно стало з ніг на голову від реву, наче сбито з пантелику. Не тільки здивованим слугам, але навіть нянючко в сусідній кімнаті довелося вибігти і застати Рувима перш ніж вони почали турбуватися.
Коли нормальна доросла дитина почала гірко плакати, відразу ж почались наслідки марення. З його очей з’явився постійний потік сліз, і це викликало глибокий біль у серцях тих, хто бачив їх.
- Эй, Ирит.
Тільки тоді Рувим, нарешті, простягнув руку його заспокоїти. Іріт, здавалося, занадто вже плакав. Дитина зі злим виглядом відштовхнув руку Рувима і заридав знову.
- Іріт!
Моллі, яка рвана на крикі дитини, негайно встала перед ним і дуже дихала.
- У-у, мама...
Дитина з полегшенням підбіг до мами і міцно обійняв її. Моллі швидко обняла дитину у відповідь, здивована тим, що це сталося вперше - адже Іріт ще був дуже малим.
- Молли.
П'ять років - вік, коли цей вантаж здається дуже сильним. Рувим злегка рушив, щоб взяти дитину за зап'ястку, але Моллі спокійно зупинила її.
- Ірит.
Вона обняла хлопчика, який плаче за шию і погладила по спині. Погладила досить сильно, але, як тільки Моллі його заспокоїла, дитина повільно підняв голову і подивився в очі.
Його обличчя було в сльозах і соплях, вже почалася голка. Молли тихо зітхала, перш ніж витерти обличчя дитини.
- Тобі дуже сумно?
Іріт загорнувся в обійми Моллі. Його плач вірш, але як і раніше нічого не можна було вдіяти з його нервовими рухами через ікоти.
Моллі пильно дивилася на Рувима, поплескаючи сина по спині, аж поки ікота його нарешті не втихла.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache