Його неохоче схвалення зрештою звучало все більше й довше.
- Не смій навіть наближатися. Я спробую придушити це, але просто не давай волі напруженості, адже це вона намагалася завдати тобі болю.
- Я поняла.
- Тобі дійсно потрібно побачитися з нею?
У відповідь на останнє запитання вона посміхнулася.
- Можливо, це буде наша остання зустріч. Насправді, я все одно хотіла б дещо їй сказати.
- Ух, стій позаду мене.
Зрештою Рувим прийняв на себе ініціативу.
Шукаючи слідом за ним, Моллі шепнула животу:
- Дитинко, хоч ненадовго потримай очі і вуха закритими.
Їй було шкода свою дитину, якій вона хотіла давати бачити і чути тільки хороше. Але потім, вона не могла і пропустити цю можливість прямо зараз. Моллі підняла голову.
-Її міцно зв'язали?
Незнайоме місце. Хоча вона і була в герцогському особняку, підвал, куди ніколи не заходила, виявив набагато незвичніше, ніж вона собі уявляла.
- Так, звичайно.
- Де вона?
- Сюди.
Невдовзі один з них, який охороняв двері, обійняв їх обох.
- Ти можеш нам що-небудь розповісти?
- Ні, нічого. За нею ніхто не стоїть: ні натхненник, ані спільники, вона навіть нічого не сказала.
Лязг...
І проржавілі залізні двері привідкрилися. Коли світло спалахнуло у темряві, нарешті стало видно того чоловіка, який дуже зітхав.
- Арьян.
Моллі озирнулася поволі. Її потріпаний одяг був таким же незручною, як і тоді в магазині.
- Юна леді Клеменс, - Відразу пролунав в цій темній кімнаті похмурий голос Рувима. - Навіщо ви хотіли вбити мою дружину?
- "Убити" - це занадто сильно сказано. Я просто випадково опинилася там.
Рицарів навколо роздратувала нахабство Ар’ян. Якби не їхній лорд, вони вже сумували за мадам, яку б не вдалося захистити.
Врешті-решт, від лицарів стала виходити жахлива енергія, як ніби вони ось-ось збиралися обнажити свої мечі.
- Продавниця ж зізналася. Вона впала, тому що ви штовхнули її.
- Повірити не можу, що ти правда намагаєшся мене вбити всього лише через те що я спіткнулася. Ти просто перебільшуєш, герцог?
- Арьян Клеменс.
- Я не хотіла її вбити.
Вона пірнула і глянула прямо на Рувима.
- Якщо в чому я винна, то тільки у тому, що втекла, а все тому що не могла більше терпіти надлишкову жадібність батька.
Вона продовжувала заперечувати все те, що трапилося у марказа Вернера. Вона оком не моргнула, додаючи це до всієї брехні, незважаючи на те, що людина, яку це стосувалось, стояла прямо навпроти неї.
Не тільки Моллі горіла. Рувим теж був вражений брехнею і не лише його переповнив енергію.
- Якщо ви чесно зізнаєтесь у всьому, я проявляю останню краплю свого терпіння і відправлю вас прямо до імператорського палацу.
- Я не впевнена в тому, що за нісенітницю ти вислухав від неї і навіщо дав на мене зараз, але я не володію мечем, як Фердінанд, і я ніколи не плювала змовників з Портаном, так само, ніж мій батько. Мені просто маніпулювали.
- Трімерик.
Рувим сказав, що губи Ар’ян припинили рухатися.
- Хіба не ти підклала його сюди?
- Як я могла...
Упс...
Ар’ян запозяло закусила губи, але з них вже лилася солодкість.
- Вірно, але його принесли просто для лікування моєї сестри.
- Ця трава отруйна?
- Я не знала, що це отрута.
- Хіба ти не намагалася співпрацювати з доктором Арендт?
Рувима відразу ж сплутали думки Моллі та Ар’ян.
- Що ти маєш на увазі?
Його слова, які не могли прозвучати тільки через цю ситуацію, вистачило, щоб змучити Моллі.
- Що взагалі зробив містер Арендт?
- Молли.
Рувим побачив, як зблідло в неї обличчя, ніжно погладив її за щокою.
- Нічого, що ти послухаєш? Якщо це буде для тебе важко або сильно на вас вплине, поговоримо про це наступного разу.
На мить їй стало не по собі.
Відчуття льодової енергії, що виходить з кінчиків пальців ніг, викликало в неї інстинктивне бажання втекти.
Але саме вона хотіла сюди прийти. Вона хотіла почути. І вона сама сказала, що втікати - це більше не вихід.
- Ні, все гаразд. Я буду слухати.
Її погляд був твердим, хоча вона з тривогою обхопила живіт. Коли Рувим побачив рішучий вираз на обличчі Моллі, він згадав про папір, отримані всього кілька днів тому.
- Недавно лікар розповіла мені про це. Вона, нарешті, знайшла причину, по якій тебе раптово рвало кров'ю.
Це було дуже давно. Тоді вона розгубилась, але списала все на свій фізичний стан і нарешті пропустила прийом ліків. Ось чому вона просто забула про це, коли доктору насправді не вдалося знайти правильну причину.
- Справжня проблема була в ліках, привезеному тобою з графства.
- Що?
Раптом вона на мить відчула, що її серце далеко від нього болить.
- Ні, такого не може бути. Я приймаю ці ліки все своє життя.
- Саме тому, Моллі. Ефект мінімальний, але виявляється повільно протягом років постійного використання. Через це тіло стає слабким і важко піддається контролю.
Її губи привідкрилися. Усі симптоми, перелічені Рувимом, збігалися з типовими.
- Воно було несумісне з жодним лікарем, який виписав тобі в той день. Ось чому у тебе раптом пішла кров носом.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache