Він зітхнув, дізнавшись, що Моллі не хвора, але дещо ще дійсно змусило його нервувати.
- Ах... правда не можу їсти.
- А це?
- І це теж...
Їй давали різну їжу, але вона ніколи не доторкнулася ні до чого іншого.
Її руки все ще закривали нікчемну гримасу на обличчі, і вона не думала опускати їх.
- Моллі, ти ж знаєш, що для дитини це шкідливо.
Дитина.
Навіть будучи так стурбована цим, вона все одно відтягувала руку, що стискала рот.
Вона схопила виделку перед тим, як набралася сміливості і наколола м’ясо.
Тим не менш, саме це вона і зробила.
Піднісшись вилку до рота, Моллі похитала головою і опустила її.
- Я не можу. Сам запах просто огидний.
- Кусай.
Холодний голос швидко пролунав над їжею на столі.
Коли Рувим обійняв Моллі, яка втомилася від нудоти, вона трохи помеділа перед тим, як опуститися в його обійми.
- З тобою все гаразд?
Вона слабо відвернулася.
Як шкода було дивитися на її маленьку голівку, що приводила до його грудей, тому він продовжував погладжувати її трохи сильніше.
- Хочеш щось поїсти?
Вона все ще слабо похитує головою і випросталася.
- Рувим, я... Я тільки одного хочу.
- Що?
Хоча їжі було так багато, він не міг повністю зрозуміти її смак.
Він був сповнений рішучості дати будь - яку їжу, якщо тільки зуміє її нагодувати.
- Але це трохи...
- Не кажи так, все в порядку. Просто кажи. Я принесу тобі це.
- Мариновані...
- Що?
- Я хочу маринованих лимонів.
Рувим розинув рот від такої безглуздості.
Це було занадто жахливою стравою, щоб взагалі називати їжею.
Очевидно, їй це навіть не сподобається як слід, не кажучи вже про те, щоб вона дістала звідти якісь поживні речовини.
Але він не був у тому становищі, щоб збагнути все. Він швидко наказав принести мариновані лимони, і невдовзі їх принесли на стіл.
На відміну від минулої їжі, що давали Моллі раніше, вона взялася за це блюдо дуже легко.
Зачерпнувши повну ложку меду і лимона, вона сунула ту в рот без найменших коливань.
У результаті з рота в неї вилізла порожня ложка.
Моллі поїла з таким задоволенням, що нудота, яку вона так довго терпіла, відступила.
- Смачно?
- Так, просто чудово.
Навіть набиваючи биком рот, вона все ще сором’язливо усміхалась.
Тарілка з м'ясним супом, яку вона намагалася спустошити раніше, парила. Вона навіть ложки не змогла покласти в рот, але дуже легко могла з'їсти кислий маринований лимон - просто судячи по виду.
Рувим тарався на неї випущеними очима, все ще не в силах повірити в це.
Рувим, випробувавши їх на смак, витер рот і нарешті насупився. Він був правий.
Це дійсно був занадто кислий лимон. Це не здавалося добрим вибором для неї, яка потребувала збалансованого харчування. Зрештою Рувим відволікається від своїх невідкладних турбот.
- Я б хотів, щоб ти з'їла щось крім цього.
Як тільки він договорив, Моллі відклала ложку.
- Ти звинувачуєш мене, що я не можу їсти нічого іншого?
- Ні, справа не в цьому.
- Я і сама хотіла б з'їсти щось ще. Але що я можу зробити з огидним запахом їжі? Поки дитина нічого, крім цього, не хочеться...
Моллі, яка вистріляла словами, як швидким вогнем, врешті-решт розридалася від смутку.
Нарешті, їй вдалося знайти їжу, від якої її не нудило, але сльози так і линули з очей, тому що вона ненавиділа його за те, що він про це не знав.
- Мне так жаль. Прости.
Він жалкував, що відразу пішло не так. Він не хотів, щоб вона плакала.
- Мені приємно бачити, що ти їси все, чого тобі подобається. Так що не плач, Моллі.
- Тоді я можу продовжувати це їсти?
- ...
Насправді, Рувим хотів би щоб вона з'їла що-небудь його, але поки він просто кивнув.
Вона витерла сльози так, ніби їх не було і почала возитися з ложкою.
- Люди, які не сердяться, насправді страшніші за всіх.
Рувим просто не міг забути, як вона впала в лють.
Він чув від лікаря, що від вагітності Моллі може стати чутливою, але побачивши це на власні очі, він зрозумів, наскільки це відрізняється.
Він постійно погладив її по спині так обережно, як тільки міг.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache