- Мені не слід було його відпускати. але моя сестра і Фердінанд вже зарізані...
- Юна леді, заспокойтеся. Як ви можете бути винними в тому, що їх схопили?
- Мені так шкода, що залишилася я одна...
Вірян закрила обличчя руками. Її обличчя було блідіше, ніж будь-коли, що вказувало на жахи в кімнаті відпочинку.
- А як щодо Фердінанда? Моя сестра, моя сестра - вона така тендітна, що довго в таких суворих умовах не протягне...
- Заспокойтесь, юна леді. Ви дуже розважалися. Будь ласка, дихайте повільно.
Ар’ян почала поволі дихати, коли її було сказано. Щоразу, як вона видавала легкий подих тремтячими губами, колір її обличчя мало-помалу відновився.
Але Рувим не побачив цього всього.
- Юна леді Клеменс.
Навіть жалюгідний вигляд Ар’ян був йому неприємним. Замість того щоб знайти дружину, він був настільки роздратований її повільністю під час відповіді.
- Не заохочуйте мене запитувати двічі... Моллі, куди пішла моя дружина?
- Ах, ви...
Ар’ян злегка прикусила язик, оскільки він все ще був з нею холодною.
- Юна леді Клеменс, я хочу, щоб ви сказали мені про це негайно, не затягуючи.
Співчуття на герцогу не спрацювало. Тому вона повинна була швидко видати інформацію, яку мала розповісти. Потім Ар’ян, хоч і трохи невпевнено, вказувала пальцем назовні.
- Її забрали туди.
- Взяли?
- Невідомий чоловік, який втратив її почуттів, скинув мене, перш ніж затягнути її.
Рувим знову побіг туди, куди вказувала Ар’ян. Не перекладаючи дихання, він побіг до саду і озирнувся.
Весь білий сад видавався однаковим. Навіть вихід із світу закривав його.
Його погляд був прикутий до одного місця, коли він повернув голову і озирнувся. Він зробив короткий паузу, поки йшов, перш ніж попрямував під стіну в саду.
- Це...
Він почав хмуритися, піднявши шаль, на якій все ще був зосереджений його пристебальний погляд. Це була знайома шаль - річ, яку він не міг не дізнатися відразу.
Цю шаль сам Рувим подарував Моллі.
- Молли...
Рувим дуже міцно притиснувся обличчям до шали. Нарешті він почав розуміти, що Моллі зникла.
- Куди вона пішла?
Він просто не міг повірити в слова Ар'ян. Що посилювало його недовір’я, так це те, що вона була однією з членів сім’ї, яка завжди страждала від своєї дружини.
- У такий час, взимку... Ти легко застудишся.
Він не міг повірити, що побачив на власні очі. Він і уявити собі не міг, що вона зникне ось так раптово, як зараз.
Просто не міг. З того самого моменту, як вона з'явилася поруч з ним, він думав, що так буде завжди.
Але ця віра була перша знищена повністю. Через дещо недбалість. І все через хвилинний неправильний вибір.
- Молли.
Він просто не міг приховати своїх сліз. Вперше в своєму житті він зрозумів, що змусило його оплакувати.
Навіть коли його мати несподівано померла, він був заплямований почуттями провини і жалю, які не зміг стримати, оскільки через сильний опір до свого батька не зумів, як належить її оплакувати.
Як маркіз це називав? Вона була важливішою. Вона була для нього найдорожчою істотою на світі.
- Будь ласка...
Було б чудово, якби вона повернулася і тихо шепнула йому на вухо його ім'я. Навіть якщо кінчик його носа почервонів від холоду, він вважав, що був ще здатний впоратися з цими нерівними почуттями, нехай і важко, якби вона з'явилася з ним поруч і взяла за руку.
Але вона так і не повернулася. Вона не взяла його за руку і не покликала ніжно на ім’я.
"Вона сказала, що Моллі забрали".
Рувим надихнув її слабкий аромат, перш ніж відірвати від шиї голову. Його катастрофішник осушеного обличчя здавалося куди більш жорстоким, ніж будь-коли.
Я відірву ті руки, що зняли з неї шаль.
Я поверну шию тому, хто позбавив її почуттів.
Я катуватиму того, хто забрав її так, щоб він не помер.
І я обов'язково поверну свою дружину.
Потім Рувим міцно закусив губу.
У його очах більше не було ні сліду від колишнього Рувима...
- Що це за список? - Прогрівся, наче блискавка, голос старого марказа.
- Хм? Але це список, який був отриманий від мого пана, що ...
- Тут немає моєї офіційної друку!
Розлючений маркас, нарешті, кинув список слугі. Коли слуга отримав папір, що тремтів, на його обличчі з’явився задумливий вираз.
- І хто, чорт візьми, ці люди? Я ніколи нікого подібного не запрошував!
- Ну, такого не може...
Збережений слуга швидко став навколішки. Випустивши останній відчайдушний крик, людина, зрозумівши, що все пішло наперекосяк, інтуїтивно впали на підлогу.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache