- Ласкаво просимо, Моллі.
- Маркиза Нібея.
Коли Моллі побачила, що Нібея вже усміхається до неї, то постаралася посміхнутися. Через що б вона не пройшла зовні, було очевидно, що зараз вона повинна про це забути.
- Дякую, що запросили мене знову.
Це - одне з моїх регулярних розмов, але це не дуже схоже на вітання. Я хотіла б, щоб ви називали мене менш офіційно.
- Для мене, це велика честь.
Коли щоки Моллі розцвіли червоним, як сяюча квітка, Нібея видала приємний сміх.
Під час останніх розмов вони розповідали одне одному різні історії.
Хоча вони були досить близькі, мабуть, достатньо для похвали перед іншими, але не хвалилися. Вона добре знала, як підтримувати добрі стосунки з іншими.
Вона була не тільки чиста, але й добре вихована. Нібея тримала її руки у своїх, відчуваючи, що все більше і більше прив’язується до неї.
- Цього разу щойно принесли смачні закуски до чаю. Почувайтеся як вдома.
Нібея, відвівши Моллі до певного місця, зрештою підійшла до інших запрошених. Неподалік Моллі побачила Ар’ян. Вона дивилася так, ніби знала, що Моллі тут.
« Що ти взагалі хочеш сказати? »
Незабаром це почало зникати через те, що Ар’ян звернула увагу на інше місце. Вона навіть відвернулася, ніби показуючи, що взагалі не помічає Моллі.
Досконале нехтування. Моллі дійсно відчула полегшення.
Фух.
Потім Моллі притиснула руку до грудей. Вона дійсно турбувалася про те, що знову підніметься шуміха, але, на щастя, все, яке вона сказала на чаю раніше, здавалося, спрацювало цілком непогано.
Вона не хотіла сваритися на чаєпітті, організованій іншою людиною.
Оскільки Моллі була повністю задоволена спокоєм, який міг би виявитися лише тимчасовий, вона повільно підняла чашку.
*
Ар’ян міцно стиснула зуби, побачивши спокійну Моллі. Їй було не зрозуміти, скільки зусиль Ар’ян довелося докласти, щоб потрапити сюди.
Вона мусила переконати батька, який спочатку порадив їй не з'являтися в суспільстві. Зрештою, їй вдалося пробитися сюди лише за рахунок людей, які були готові стати її невдахами.
« Я точно затоплю тебе в болоті - повільно, але вірно».
Ар’ян з гучним звуком вчепилася у спідницю. На її руці проникла невелика плямка крові, якої не було раніше.
- Я хочу поділитися кількома добрими новинами з усіма вами.
При словах Арьян, руки леді, що потягували чай, негайно зупинилися.
- Яких новин?
- Можливо...
У зв’язку з новими новинами присутні на обличчях стали уважно слухати.
Ар’ян стала соромитися і почала складати руки на грудях, а потім доторкнулася своїх губ.
- Це... Так, щодо шлюбу між мною і спадкоємцем марказа Вернера все підтверджено. Я кажу, що ми підемо в дорогу і нарешті призначили дату.
- Вітаю!
- Вітаю, юна леді Клеменс. Ви не запросите мене на своє весілля?
- Звичайно.
Згорнувшись усміхом, Ар’ян поглянула на Моллі. Її погляд уже прикутий до неї.
Ар’ян продовжувала:
- Особливо тих, хто був на цьому чаю - ви так мені дороги!
Невдовзі після цього, коли він виявив повагу до своєї дружини, почався ще подих. Не було потреби викликати в себе огиду до майбутньої маркизи.
Коли Моллі побачила, що Ар’ян дуже посміхається, оточена іншими людьми, вона трохи заплуталася.
Спадкоємець сім'ї Вернер був той самий чоловік, якого вона недавно зустріла біля дверей.
Цей чоловік був навіть гірше того, що вона про нього чула.
Він грубо дивився на неї зверху вниз, наче вона була одного з ним положення, і при цьому так неприємно посміхався.
Хоча зустріч Свідків була досить коротка, вона не мала бути довгою.
Бо така людина була лише через неприємне перше враження, яке вона зробила для неї, забути було важко.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache