Хоча Моллі відповіла на слова Рувима, її погляд все ще був стривожений.
- Я ж не роблю це без причини?
- Ні, це набагато краще, ніж дізнатися після появи проблеми.
Хоча вона правильно показала проблему, але виглядала дуже стурбованою.
Вона не була впевнена, що чоловік дійсно її почув. Тим не менш, не було нічого поганого в тому, що він прислухався до всіх її тривогах.
Отже, що з нею робити?
Може, зіграти незакінчену вчора партію в шахи?
Чи добре було б відвести її в спальню і протримати там весь день цілими?
- О, і сьогодні вдень я чекаю відвідувача.
Слова Моллі швидко зруйнували плани Рувима.
- Кого?
- Ту даму, з якою я зблизилася на останньому чаєпіті. Тоді я зробила їй подарунок, і вона сказала, що хотіла б подякувати мені за щось у відповідь.
- Вона обов'язково повинна приїхати сьогодні?
- Я вже домовилася про зустріч... І я не очікувала, що ти закінчиш так рано.
Рувим не міг просто сказати: "Ні".
- Скільки це триватиме?
- Ти б хотів, щоб я випроводила її, як тільки отримаю подарунок?
- Да, - Пробурмотів він, і Моллі відразу ж тихо посміхнулася.
- Я не буду базікати занадто довго.
- Мадам, баронеса Аріана прибула.
Як тільки їй повідомили про своєчасний гість, Моллі піднялася зі стільця.
- О, я зараз прийду. Будь ласка, проводь її в вітальню.
- Зрозумів.
- Тоді просто займися тим, що повинен зробити в першу чергу. Я зараз повернуся.
Її рука м’яко трелася по плечу.
Рувим на мить вчепився у цю руку, перш ніж відмовитися від ідеї тримати її поруч.
- Я так і зроблю.
Як тільки Моллі вийшла з кабінету, Рувим відчув тишу.
Він думав, що повинен закінчити з якоюсь роботою, але просто не зробив цього. Його дружина виявилася набагато більш зайнятою, ніж він очікував.
Потім Рувим виглянув у вікно.
Сад, який став набагато гарнішим за попередній, також був зроблений завдяки її праці. Молли добре давалися навіть під час його відсутності. Попри слабке здоров’я вона ніколи не відкладала свого обов’язку.
Нарешті, Рувим плюхнувся на те місце, де зовсім недавно вона сиділа.
У нього був окремий кабінет, але він не хотів туди йти.
Він приніс сюди свої папери і почав їх вивчати. Він просто повірити не міг, що, вже закінчуючи роботу, все одно повинен був починати все спочатку. Усе це неминуче мало статися.
Скільки пройшло часу?
Моллі привідкрила двері кабінету і просунула всередину голову.
- Ти довго чекав?
Йому було видно її, як його похмуре обличчя прояснилося. Він поводився як маленька білошкіра.
Хіба це не було мило - чи ж ні?
Навіть, хоча він знав, що міг би щось зробити, очікуючи, він все одно цим не зайнявся. Натомість він міцно притиснув її до себе і обійняв.
- Ти вже закінчила зі своїми справами, чи не так?
- Э-э...
Почувши її невпевнений голос, він одразу перестав усміхатися.
- Ще ні?
- Залишилося лише одне діло і потім, ніякої роботи.
Тоді Моллі тихо продовжувала, ніби вона не могла подумати, що він повернеться додому так рано.
- Я можу тобі чимось допомогти? Якщо б ми зробили це разом, то впоралися би досить швидко.
- Все гаразд, це не така вже й велика справа, що потребує будь-якої допомоги. Крім того, мені подобається робити те, чим я повинна зайнятися заздалегідь.
Тепло повільно вислизало з його рук. Але Рувим уже потягнувся і взяв її за руку.
Ця маленька і м'яка рука здавалася трохи холодною.
- Я зараз повернуся. Давай зіграємо в шахи, коли ти закінчиш.
- Звичайно.
- Цього разу все буде чесно і справедливо?
- Якщо ти хочеш програти знову, це абсолютно нормально.
- Коли ти цього не сподіваєшся, завжди буває виключення.
Молли широко усміхнулася.
Вона хоча б знала, що останнім часом її усмішка стала ще яскравішою?
Рувим слабо посміхнувся їй у відповідь.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache