Його розфокусований погляд трохи поблуднув, перш ніж, нарешті, зупинитися на Рувимі. Моллі усміхнулася йому, наче пташеня, розбуджене матір’ю.
- Ти добре спав?
- Дуже.
Рувимівські вушка теж були підняті у відповідь на її посмішку. Тоді Моллі тихо зівнула, не припиняючи посміхатися.
- Мабуть вчора я грала в шахи. Здається, я ніяк не можу прокинутися від сну.
- О, вчора.
Рувим тут же згадав, що було вчора ввечері. Незважаючи на його переконання, що Моллі, ймовірно, добре вміє грати в шахи, насправді вона взагалі цього не уміла. Було б цілком природно так думати, оскільки в її кімнаті ніколи не було шахової дошки.
Рувим вважав, що вона буде спокійно чекати, бо це був її перший раз. Принаймні він знав, що до початківців потрібно бути уважним.
Рувим терпеливо навчав її. Заздалегідь він сказав, що відпустить Моллі тільки коли вона зуміє перемогти. На відміну від того, що Рувима сподівався щастя, вона вважалася нещасливою.
Рувим згадав, яку рішучість горіло обличчя дружини минулої ночі і тихо посміхнувся.
- Хоча одного разу я змусив тебе виграти.
- Так, але це було занадто несправедливо. Тоді я нічого не знала, але зараз, коли про це згадую, все здається зовсім іншим.
- Отже, як ти віднісся до програшу?
- Насправді, перемагати приємно, - Моллі посміхнулася так широко, як могла.
Вона так сказала, але все одно програвати йому було не так вже й погано.
- Наступного разу постарайся з усіх сил.
Від товариського погладжування по голові Моллі просяяла.
- Угу.
- Молли?
Зруйнувало приємні умови. Здивований, Рувим негайно перестав погладити її голову і поклав руку на неї.
- Ти простудилась?
- Ні, я просто чхнула, тому що повітря тут досить прохолодний. Кхе.
- Там хтось є?
Моллі швидко спробувала закрити Рувиму рот, але він виявився на крок швидше. Він, незважаючи на швидкий дотик Моллі, вже покликав слугу.
- Докторе! Доктора сюди!
Коли герцог почав шукати лікаря, слуги були застібнути зненацька. Може мадам знову захворіла.
Через сильне занепокоєння одного чоловіка, лікар прийшла негайно - навіть не прокинувшись.
- Мадам просто трохи втомилася, але вона в доброму здоров'ї.
- Це так?
- Так, звичайно.
Такі події, як щомісячна подія, вже були звичайною справою. Незважаючи на страхливі слова герцога, доктор спокійно схилила голову.
- Ви ж п'єте свої ліки, чи не так?
- Звичайно.
- Тоді з вами все буде в порядку. Будь ласка, не хвилюйтеся занадто сильно.
Невдовзі після того, як лікар пішов, Моллі побачила Рувима.
- Ти це зараз чув?
- Що?
- Зі мною, звичайно, все в порядку. Рувим, ти іноді занадто турбуєшся.
- Це набагато краще, ніж хворіти.
Почувши його тривожні слова, Моллі нахмурилась. Він знав, що вона більше не зможе йому заперечити ні слова, якщо він скаже... Нет?
Потім Рувим обняв її і сказав щось на кшталт: « Тепер ти це усвідомлюєш?»
- Тобі час на роботу.
- Я повинен.
- Рувим.
Її чоловік раптово замовк. Здавалося, вона чекала його подальших слів.
- Рувим, було б важко поїхати на роботу, якби ти продовжував ось так тримати мене.
- Так, я знаю, - спокійно відповів Рувим, не збираючись ослаблювати обійми.
- Якщо ти це знаєш, чому б тобі не випустити мене? Якщо протримаєш тягнути, точно спізнишся.
- Молли.
- Що? - відразу ж поставила Моллі питання, яке здається абсурдним.
Але Рувим продовжив у досить важливому тоні:
- Що, якщо ти захворієш, поки мене не буде і через всі ці турботи та клопоти я просто не зможу піти?
- Як вже сказала моя лікарка, я абсолютно здорова. Крім того, у мене навіть нічого не болить.
- Але ти поняття не маєш, раптом твій стан несподівано зміниться.
- Ну, я не можу цього заперечувати, але...
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache