Коли він підійшов, щоб зібрати одяг, Моллі почала сміятися. Одяг був не тільки пом’ята, але й розкиданий усюди.
Тим не менш, його непоштивого виду було більше, ніж достатньо, щоб вона відчувала себе комфортно.
- Тепер все в порядку?
- Так.
Рувим обійняв ще раз, оскільки їй цього вистачило. Він обійняв її, перш ніж знову накрити товстою ковдрою. Нарешті, під ним стало тепло.
- Рувим.
- Да?
- Будь ласка, скажи мені, якщо захворієш. Я теж непогано вмію доглядати за хворими.
Раптом Рувим подивився на Моллі , злегка піднявши брови.
- Я хочу піклуватися про тебе так само, як ти дбав про мене.
Але це не означало, що він повинен захворіти.
Він просто кивнув у відповідь на це незначне доповнення.
Він не міг сказати про це вголос, але також подумав, що було б непогано, якби вона теж залишилася поруч з ним.
- Я так і зроблю.
Тоді Моллі обережно простягнула руку.
Чи зможе вона залишитися в його суворій владі?
Вона вагалася.
Її уважна поведінка перешкоджала їй бути з ним.
Чи не відчуватиме вона якийсь тиск?
Вона ретельно обдумала деякі зі своїх власних слів - оглянула з тривогою.
- Ти і сьогодні хочеш піти?
- Звідки ти знаєш?
- Я навіть не знаю, звідки. Просто, коли я прокинулася твоє місце поруч зі мною вже охололо.
Ці слова несподівано викликали у Рувима сором.
- Коли ти спала, твоє обличчя було таким спокусливим. Тому я мусила піти. Я не хотів, щоб мене заклеїли як чоловіка, який наважився накинутися на власну дружину.
- Ах.
Отже, все, що він робив до цих пір, було зроблено з ...
Як тільки щоки Моллі почервоніли, він обійняв її ще міцнішою.
Її голова лоскотала м’який вітерець.
- Але я не піду. Я повинен забути про те, як виглядає моя спляча дружина.
- Ну, ти просто говориш дурість.
- Хто це сказав?
З його губ зірвалося тихе бурчання.
- Ідіть спати, міледі. Перед тим як ваш хитрий чоловік знову почне діяти.
Здивована словами Рувима, Моллі відразу зажмурилась. Потім Рувим погладив її за волосами, перш ніж теж закрити очі.
Після того вечора Рувим більше ніколи не ночував у своїй спальні.
*
Зрештою, Моллі змусила всіх слуг зрозуміти її теперішній стан.
Оскільки вона вже повністю видужала, вони також твердо зрозуміли, що активні рухи не завдадуть їй шкоди. Таким чином, вона змогла поступово більше пересуватися.
- Мадам, мадам! У нас гості!
Коли Лілі врвалася у спальню, Моллі відразу повернула голову. Вона якраз вишивала.
- Це паладини?
- Ні, це Клеменс...
У цей момент здавалося, що всі почуття Моллі померли.
Піллен спостерігала за нею, коли Моллі несподівано схопила її за руку.
- Мадам!
Острая голка безжалісно проткнула її руку, і пішла кров. Піллен відразу забрала в неї голку.
- Це небезпечно. Вам краще поки відкласти вишивання.
- Хто тут, Лілі?
Для Моллі кровотеча не мала жодного значення.
З другого боку, Лілі замовкла, коли помітила, що Молли поводяться трохи незвично.
- Ну, граф Клеменс хоче вас бачити.
Коли Моллі почула ім’я батька, то відчула себе розбитою. Їй вдалося щільно стиснути тремтячі губи, але вона нічого не могла вдіяти з побілілими кінчиками пальців.
Ледве вона прийшла в себе, як палацкий, який чекав її, схилив голову.
- Дворецький.
- Ви прибули. Граф вже у вітальні.
Моллі не могла так легко туди піти. По суті, вона вже відчувала присутність гостя навіть через двері.
Дворецький оглянув попільно-біле обличчя своєї пані і відразу ж відчув до неї жалість.
- Ви хочете, щоб я оголосив, що ви не дуже добре себе відчуваєте?
- Ні, він вже сказав, що хоче мене бачити. Тому мені краще зустрітися з ним особисто, самої.
- Добре.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache