Том 2. Хрупка герцогиня
Поступово Моллі помітила, що останнім часом її чоловік поводиться досить дивно.
Моллі не могла позбутися цієї думки. Усе почалося, коли вона мало не прокинулася від лихоманки.
Озираючись назад, можна було сказати, що його поведінка завжди була дещо дивною. Рувим, здавалося, відчував себе незручно в деякі моменти і намагався приховати це. Іноді вона навіть бачила, як він засмутився самого себе.
Крім того, він ніколи не випускав Моллі зі своїх обіймів, коли вони були разом. Як тільки її ноги торкалися підлоги, він ніжно обіймав її. Він поводився так, ніби її ноги торкнулися підлоги.
Згодом Моллі почула від Лілі, що Рувим заради неї наказав палацові розстеляти м’який килим по всьому особняку. Моллі не знала, плакати чи сміятися від сорому.
« Я навіть не постраждала, я просто простудилась».
Однак він хотів їй добра, і це переконало її. Вона тяжко хворіла десять днів і втратила вагу, для іншого це не було б важливим. Однак була й інша причина, чому Моллі міцно трималася у своїх мислах.
Після сьогоднішньої вечері він негайно відніс Моллі в її спальню. Спочатку їй здавалося, що в обіймах вона може бути зручною.
Але вона абсолютно не могла проробити всю дорогу так. Зрештою Моллі вчепилася до рук Рувима, який обережно поставив її на підлогу.
- Рувим.
- Що сталося?
- Насправді, мені вже краще.
Рувим пильно подивився на неї, і вона сказала:
- Тепер лікар більше не дає мені ніяких ліків. Вона сказала, що ніколи не варто покладатися лише на ліки.
- Доктор тобі голову дурить?
Моллі відразу здригнулася від подиву, що в його шалених очах.
- Це, звичайно, не так. Я просто кажу, що тепер мені краще. Зараз нам не потрібні жодні ліки.
Незважаючи на це, вона приймала ліки, які взяла з дому, але, звичайно, це був секрет. Молли нервово сковтнула.
Пристойно подивившись в її досить стійке обличчя, він досить байдужо опустив очі.
Її тонкі зап'ястя, худе тіло. Вона була ще гіршою, ніж до хвороби, бо втратила вагу і не прийшла в норму. Її тіло було, наче розбита склянка: навіть якщо сьогодні наповнити його зверху смачностями, то завтра нічого не залишиться.
- Тоді я попрошу тебе приймати парочку харчових добавок, якщо вже на те пішло.
- Да?
Добавки відразу після прийому ліків. Звичайно, це було не те, чого вона хотіла, тому її рука ще міцніша стиснула його рукави.
- Як лікар герцогства, очевидно, вона повинна взяти на себе відповідальність за здоров'я всіх людей у його межах.
- Рувим, тепер я абсолютно здорова.
« Як ти, чорт візьми, можеш бути здорова?» - Рувим ледве встиг стримати балакуче з язика питання.
- Чесно кажучи, тепер ти можеш підкріпити мене тільки однією ковдрою. Ще не зима, і мені не потрібно стільки тепла.
У її кімнаті було дуже тепло навіть у середині літа. Це було зроблено для захисту від застуди, але нічого не змінилося навіть після того, як їй стало набагато краще.
Принаймні недавно їй вдалося отримати дозвіл відкривати вікно.
- Поки що ні.
Зрештою, йому вдалося зосередитися на одному з турбот, які вернулися в голову.
- Цього все одно недостатньо.
Можливо, йому потрібно було забезпечити її великою кількістю ліків. Моллі глибоко зітхнула у відповідь на його впертість. Здається, він не хотів поступатися їй.
- Тоді дозволь мені хоча б прогулятися. У кімнаті досить душно.
- Я піду з тобою.
З його слів було видно, що в саду вона буде гуляти у нього на руках. Моллі насправді хотіла ходити на своїх двох, вона не бажала оглядати пам'ятні місця в його затишних обіймах.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache