Рувима примушувало повторити одне й те ж завдання і скреготати зубами. Він подумав, що краще було б відразу його стратити.
Колись він хотів втілити цю ідею в життя. Але він не мав вибору, крім того, як терпіти, бо палаци серйозно зупинили його, сказавши, що вони не можуть відразу знайти іншого лікаря.
- Якщо вона не прокинеться завтра, навіть не думай, що зможеш прожити ще хоч секунду.
Доктор швидко напружиться. Коли він зрозумів, що над ним нависла біда, величезні краплі холодного поту тонули по його спині.
- Всього один день - цього занадто мало. Потрібно принаймні кілька днів, щоб побачити поліпшення...
- Якщо ти хочеш отримати по шиї відразу, я можу це зробити.
- О ні, я розумію! Я обов'язково складу ліки і завтра поспостерігаю за прогресом.
Він слабо зітхнув, коли лікар вибіг зі своєю сумкою. Всі, хто був у кімнаті, вже деякий час обливалися потім, так як в залі було дуже тепло, щоб Моллі могла зігрітися.
Рувим деякий час дивився на Моллі. З тих самих пір, як вони познайомилися, він завжди думав, що вона занадто багато спить. Не в його смакі було дивитися на її закриті очі. Тим не менш, це було причиною, по якій він припинив всю роботу - просто, щоб знаходитися поруч з нею.
- Э-э...
-Моллі...
- Ні, хм, - хрипло сказала вона, все ще несвідомо, коли він взяв її за руку.
- Я не хочу бути одна... Нет.
- Ты не одна.
На її червоноватому обличчі з’явилися маленькі крапельки сліз. Коли сльози навернулись на її зажмурені очі, він розлютився від розчарування.
- Що мені робити, Моллі?
- Я не хочу бути одна...
Як і під час нестерпних мук, вона бурмотіла зовсім незрозумілі слова.
Спочатку здавалося, що вона шукає свою сім’ю. Однак вона витримала слова, які зовсім не відповідали дійсності.
- Я не хочу бути сама.
- Не залишай мене саму.
- Залишся зі мною. Я не хочу вмирати.
Ці слова ніколи не повинні були вимовляти дочка графа, яка виросла без жодних труднощів. Хоч би як він намагався заспокоїти її, вона не могла стриматися.
Моллі часто говорила так, ніби забувала про те, що вже одружена. Коли вона бурчала з приводу холодної кімнати, Рувим зігрівав її, щоб було якомога тепліше.
Але вона не переставала говорити. Незважаючи на те, що вона дуже поспішала, то скаржилась, коли в кімнаті було холодно.
"Як, чорт візьми, ти жила в графа?"
Погляд Рувима змінився. Він уже знав, що граф Клеменс діяв з міркувань користі, але й подумати не зміг би, щоб він також діяв у справах його власної плоті та крові.
Звичайно, Рувим знав, що Моллі слабка здоров’я. Граф Клеменс часто використовував це як перевагу, коли намагався когось розстроїти, тому Рувим не міг нехтувати цим фактом.
Коли граф Клеменс потихеньку розтрощив стан, він заплакав і його підтримала інша донька Ар’ян Клеменс. Це просто показувало, скільки зусиль він докладав для того, щоб Моллі вижила.
Завдяки цьому Моллі змогла вижити, хоча з дитинства вона ходила по п’ятах. Будь-який, хто крутився в суспільстві, навіть якщо б його компанія складала тільки дві жінки, хоча б раз про це чув. І все, завдяки щирому піклуванню графа. Рувим також знав, що його схвалення принесе розчарування.
Однак, слухаючи те що Моллі розповідала зараз, він міг переконатися в тому, чи все було зовсім не так. Вона ніколи не отримувала сердечного догляду, ані глибокої турботи.
Усередині клопотала хвиля сильного гніву. Рувим знущався над її маленькою рукою. Оскільки рука Моллі швидко почервоніла, то він негайно ослаб.
"Це моє життя, але я ніколи не приймала в ній рішень."
Він раптом згадав те, що вона сказала при їх першому зустрічі. Якби вона не була поруч з нею? Хіба хтось, крім нього, не отримав би?
Він не міг встояти на місці при цій думці. Тільки вбивши і розірвавши в клочику порожній образ, він міг відчути, як той звільняє його розум.
У нього в голові була повна нерозбірха. Їхня шлюбна церемонія закінчилась, і вона стала невістою, яка не могла витримати тиску оточення.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache