- Ти простудишся, коли жар впаде.
- Але зараз мені все ще дуже жарко.
Почувши її слова, Рувим глянув на неї зверху вниз. Як вона і сказала, її червонуваті щоки, здавалося, не скоро охолонуть.
- Тоді я зараз накрию тебе ковдрою.
Вона кивнула у відповідь.
- Я трохи відпочину. Поки побуду в кабінеті.
- Добре...
Здавалося, їй було досить важко навіть підняти руку, щоб просто, попрощатися з ним.
Рувим ніжно поцілував її в лоб, перш ніж надіти халат. Він трохи застегнув його і повільно покинув кімнату, щоб вона могла спати спокійно.
Рувим взяв документ, який лежав на столі в кабінеті.
Це була ще одна причина його повернення в герцогство. Наприкінці документа був штамп з написом « Клеменс ».
Герцог стиснув віскі, оцінюючи ситуацію. Не те щоб він не міг зрозуміти амбіцій графа. Натомість він міг отримати таких людей, які могли б шуміти за його наказом.
Ті, хто був зайнятий набуванням своїх животів, були б занадто одержимі можливістю задовольняти свої бажання, якби у них не було достатньо серйозного виправдання, яке можна було б використати.
- Хм...
У графа Клеменса це, дійсно, непогано виходило. Він міг бути занадто стурбованим чужою думкою про нього, але принаймні в основі його розуму лежала ділова хватка.
Крім того, граф Клеменс був єдиним, хто не упустив шансу, який випав на його долю. Граф надто наголошував на свій недавно набутий статус "зятя" герцога навіть після одруження.
Рувим ще раз проглянув папери. У кінці кінців виклад був дуже стислий.
Ніколи не було важко пригадати, скільки багатства назбирав еґроцог. Отже, ми можемо сподіватися, що він виявить своє схвалення попри численні чутки.
- Дворецький.
Гілберт вже чекав Рувима зовні, перш ніж той увійшов до кабінету.
- Коли принесли цей документ?
- Тільки сьогодні вранці.
- Ти впевнений, що він повинен був прийти саме сюди?
- Так, абсолютно впевнений.
Вираз обличчя Рувима став жорстким.
Не так давно, після того ранку він прогнав графа у Моллі з очей долой.
Він не був такою ж безтактною людиною. Проте здавалося, що єдиною метою його затії було відправити документи герцогу Лінеріо.
Рувим вертів папір у руках. Зазвичай він змушував людей, які ображали його, жорстоко платити за це.
Але він не міг це зробити, коли думав про Моллі. Все ж таки граф був членом її сім’ї. Цей факт був єдиною причиною, чому граф дозволяв собі таке нерозсудливе рішення.
- Дізнайся все, що зможеш, про графа Клеменса. Не покопай занадто глибоко, але обов'язково слідкуй за вухами на вулицях.
- Зрозумів.
Як тільки Гілберт закрив двері, погляд Рувима швидко опустився на газету.
Не було нічого поганого в тому, щоб приготуватися до того, що цілком ймовірно його чекало.
Крім того, якби хтось міг згадати про те, як себе раніше вела Моллі, було б розумно сподіватися, що можуть спливти деякі питання.
"О, ні."
Рувим тільки тоді зрозумів, що він занадто довго просидів у своєму кабінеті. Він поспішно забрав папери в ящику столу, перш ніж залишити кабінет.
Спальня була такою ж, коли він пішов. Він бачив, що Моллі спить. Вона навіть не кліпнула, коли двері скрипнули і відчинилися.
Рувим тихо сів на ліжко. Можливо, саме через те, що він не міг стриматися, він від усього серця обняв її і поправив ковдру.
Тільки коли він накрив її до шиї, він раптом почув різке зітхання. Вона вже сказала, що жар ніколи не пройде легко, і все ж її щоки були раптово червоними, які суперечило її блідості.
Можливо, ще справа була в тому, що вона була занадто бліда порівняно з ним.
Рувим непомітно провів рукою по її щоці.
- Молли?
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache