Рувим обережно поклав Моллі на ліжко. Тим не менш, її маленький рот все ще був у його полоні, поки він, нарешті, не відпустив її.
- Я не хотів би, щоб ти так нервувала.
- Що?
- Я зазвичай приводжу лицарів до себе, так що не думав, що ти будеш так сильно заперечувати проти них.
Це було зроблено на чисто підсвідомому рівні. Він не думав, що їй буде байдуже, бо він просто вважав, ніби сильно сумує за нею. Крім того, він був прямолінійний, бо не думав про почуття інших.
- Не хвилюйся. Я зовсім не проти.
- І все ж, я не хочу, щоб ти занадто напружувалася.
Він ніжно погладив її по щоці.
- Ліхрадка майже спала.
- Це тому, що я давно спала.
- Тобі справді не потрібен лікар?
- Правда, не потрібен.
Моллі твердо підкреслила цей факт.
- Крім того, я зовсім не проти. Цілком природно, що герцогині так вчинити.
- Ти не повинна цього робити.
Моллі трохи нахмурилась, почувши слова Рувима. Ще раз. Здавалося, він акуратно відводить Моллі від участі в справах герцогства.
- Ти цього не хочеш?
- Ні, все зовсім не так.
Він відповів глибоким зітханням. Непримітний, насправді він звик приховувати сарказм або навіть свої внутрішні думки під час розмови.
Однак його оточували лише слуги і лицарі, з якими він був ще в дитинстві. Йому було зручніше давати накази, а не вести звичайну розмову. Він ніколи не намагався здобути жінку, тому розмови з Моллі часто були ще важчими від розмов про політику.
- Я мав на увазі, що тобі не потрібно заходити занадто далеко.
- Насправді, я не заходила далеко... Ти просто занадто турбуєш мене.
-Це...
Це тому, що він не міг обійняти її всю ніч.
Рувим проковтнув слова, які підступали до горла. Він обіймав її щоночі, але цього було недостатньо.
Насправді, одразу після того як він штовхався всередину неї, коли її талія невпинно тремтіла, він знову починав відчувати голод. Вона не могла знати, скільки йому довелося терпіти кожен раз, коли його бажання змушували його обволочувати її струнке тіло, перш ніж обійняти її, заставляючи обличчя Моллі повзати.
Оскільки він не міг розповісти їй всю правду, Рувим став непристойно бурчати:
- Я бачив, що ти раніше погано їла. Ось чому я хвилююся.
- Що? Але я з'їла достатньо.
- Цього ніколи не було достатньо.
Він був непохитним. Вона з’їла дуже мало в порівнянні із Рувимом.
Можливо, її очевидна відсутність фізичної сили була результатом того, що вона споживала дуже мало їжі. Рувим охочіше висловлювався, чим глибше його проникла думка.
- Яка твоя улюблена їжа? Я попрошу кухаря приготувати її для тебе.
- Дюку, я в порядку...
- Між іншим, завтра приїде чоловік з герцогства. Якщо у тебе є якийсь інтерес до іноземної кухні, попроси в нього якісь спеції або інгредієнти...
-Рувим!
Рувим мусив приборкувати свої думки і слова, які вільно неслися, як кінь - біг.
- Я дійсно в порядку. Мені це подобається.
Моллі не хотіла більше навантажувати працівників кухні.
Проте, спостерігаючи за тим, як вона насолоджується їжею з лицарями, він серйозно задумався, чи не слід йому збільшити кількість людей на кухні.
- Тоді чому ти не їси більше?
- Це тому, що я завжди їм мало. Саме стільки я їла у графа.
-Граф Клеменс...
Не помічаючи, що голос Рувима став на октаву нижче, Моллі з усіх сил спробувала пояснитися:
- Їжа тут така смачна, що я зазвичай ненамірно переїдаю. Тож, будь ласка, не хвилюйтеся занадто сильно. Мені більше, ніж достатньо спостерігати, як герцог насолоджується їжею. Так само, як з печивом, яке я виспекла.
- Отже, як саме ти виспекла це печиво?
Перед тим як почати пояснювати, Моллі поринула у пам’ять. Рувим не зводив із неї погляду, а вона продовжувала складати пальці один за одним, поки говорила.
Рувим відповів тільки тоді, коли вона закінчила говорити:
- Я попрошу кухарку приготувати його для тебе, коли ти будеш приймати ліки.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache