Ще з ранку граф Клеменанс прийшов на знак протесту проти відходу пари з бенкетного залу вчора ввечері. З боку молодят це було дуже невежливо. Чоловік не брав до уваги, через що це сталося, адже якби вони захотіли, то залишилися б ні на що. Але мабуть їм не дуже-то і потрібно було.
Графу було плювати на те, що він сам робить невиховано. Це було лише приводом для того, щоб прийти. Насправді, у чоловіка були думки якось придертися до герцога і скористатися ним.
Коли Рувим дізнався про прихід тестя, то дуже зітхнув і подивився на Моллі. Вона солодко спала поруч, і герцогу не хотілося її будити. Тим більше не хотілося знати графа в їхньому домі. Він тихо одягнувся і вийшов до Клеменса, запропонувавши піти в ресторан, де вони зможуть поснідати.
***
- Що сказав граф Клеменс, мілорд? - Поцікавився Гілберт.
- Нічого особливого. Як завжди, вимагав грошей...
На перший погляд здавалося, що граф хоче разом просувати справу, але насправді це було далеко не так.
Герцог роздратовано розтер віскі, голова звеніла від меду, який тесть просто лив йому в вуха. Звичайно, Рувима не хвилювало грошей, але він потребував їх для збереження свого титулу. Якщо їх не буде, то його перестануть поважати і тоді від титулу « герцога» залишиться лише слово.
Крім того, він мав цілу гору речей, яку можна було назвати грошима. Тому що речі дуже цінні.
- Ти казав їй, де я? – Поцікавився Рувим між справою.
- Ні, тільки сказав, що ви поїхали по справах.
- Добре...
Це все, що їй потрібно було знати. Він не хотів нічого розповідати дівчині, бо міг впоратися з цим самостійно і напружувати новоспечену дружину переживання про батька, він також не бажав.
Рувим уже піднімався нагору, у свій кабінет, коли раптом зупинився на півдорозі. Його увагу привернули закріплені хустинки в руках покоївки, що виходила з кабінету.
- Що це за закривавлені ганчірки?
- О, вітаю, мілорде. - Пиллен швидко зробила реверанс, коли почула голос пана. - У Міледі в кабінеті пішла кров з носа.
- Кровотеча з носа?
Герцог насупився. Сьогодні вранці, коли він залишив її, Моллі добре спала і виглядала цілком здоровою.
- Ти викликав лікаря? - Він обернувся до наступного за ним палацом.
- Так, покликав нашого сімейного лікаря.
- У нас є сімейний лікар?
Рувим рідко хворів, будучи лицарем. Без перебільшення можна було сказати, що герцог був найміцнішим серед усіх в особняку. Завдяки цьому його доктор вів святкування життя, їв і відпочивав, поки не з'явилася Моллі...
- Так. Він сказав, що все гаразд, тому просто прописав ліки від анемії.
- Вона стікала кров'ю, а він сказав, що все нормально? - Не повірив Рувим.
У пам’яті герцога випливли картини того, як у людей кровоточать величезні рани, і червона рідина з нутрощами виходить із тіла. Уявив собі людину в критичному стані, якій вже не було допомоги. Рувим, як і будь - хто інший, надумував собі всякого й сам злякався.
- З нею точно все гаразд? Доктор адже не шарлатан? - Чоловік не міг стримати емоцій.
- Не всі такі здорові, як ви. Міледі дуже слабка, - Розпливчасто відповів палаций, вирішив взагалі проігнорувати друге питання.
- Де вона?
Міледі щойно закінчила обідати і зараз у своєму кабінеті.
Кабінет, де Гілберт керував особняком, насправді належав господині помеття. Його зайняла Моллі.
- Працює що? Ви ж казали, що в неї йшла кров з носа? Хіба вона не потребує відпочинку? - герцог подивився на покоївку і потім повернувся до палацу.
- Я теж турбувався про це, але вона наполягала на тому, щоб до кінця розібратися в папері і закінчити роботу.
Перед тим як Ґілберт закінчив, Рувим піднявся сходами і пішов до кабінету. Він подумав, що повинен побачити дівчину і дізнатися про її почуття.
- Молли...
Коли знайомий голос покликав її на ім’я, вона відірвалася від паперу і перестала писати.
- О, в-ти тут, - Вона мало не звернулася до нього на «ви», але швидко поправилася.
- Не вставай.
Герцог махнув рукою і підійшов до Моллі, яка якраз збиралася встати. Біля столу на підлозі лежав брудний хусточок і Рувим підняв його. Побачивши дівчину, він знову сумував. Вона була блідіша, ніж вранці і вже не виглядала такою живою як вчора. Він повинен був витратити цей день на дружину, а не її батька...
- Він весь у крові...
- Нічого страшного. Це лише маленька кровотеча, - Намагалася заспокоїти його Моллі, боячись, що буде така ж реакція як у слуги.
- Хіба це не серйозно?
Він ніжно погладив Моллі по щоці, і нахмурився, між бровей загла зморшка. Шкіра дівчини була дуже холодною. Це точно не було нормально і можливо дуже небезпечно. Він навіть почав боятися вітру, і воно зникне як мир. Коли він одружився, то не хотів бути вдівцем.
- Все, правда, в порядку... - Моллі зробила ще одну спробу заспокоїти його.
- Гаразд, тоді давай на цьому закінчимо, - Він зрозумів, що більше нічого від дівчини не доб'ється і забрав ручку з її долоні.
- Але я ще не додi.
- Якщо ти відкладеш роботу на завтра, герцогство не рухне, - Перебив її чоловік.
- Теж вірно, - Моллі переконали слова Рувима, і вона посміхнулася.
- Ти прийняла ліки?
- Поки що ні.
- Як це "ні"? - Чоловік впустив у голос металеві нотки.
Він дізнався, що вона порівняно давно не їла і тепер виявляється, навіть ліки не приймають її. Рувим уважно подивився на неї, Моллі виглядала фізично слабкою і йому це не подобалось.
Герцог нервував, дивлячись, як вона тримає ручку, тому що цей предмет здавався набагато товстішим її пальців. Чоловік з полегшенням зітхнув. Якщо Моллі не подбає про себе, він не матиме вибору лише для того, щоб подбати про неї.
https://literna.net/uk/books/152-dyuku-bud-laska-zupinitsya-meni-bolyache