Відійшовши від бою, я нарешті помахав Чарлі. Він весь цей час був недалеко і чекав зручного моменту. Лінлін може і помітила його, ось тільки користі від цього було небагато. Я б все одно не дав їй часу діяти.
Коли Чарлі підійшов, то кинув Катакурі і сказав:
- Тримай кеп, подарунок від Зоро.
Я глянув на переможеного генерала Конфет і викрикував з сміху. Незавидна доля у його команди. Йонко мертва і тепер купа її ворогів захочуть помститися. Кому не її дітям доведеться платити за всі її помилки і жорстокість? Але, як і Крекер, Катакурі не зможе побачити цей день ... Шкода тільки, у мене сили немає щоб його прикінчити ...
Я подивився на Чарлі і сказав:
- Мені потрібно трохи часу, як відновлюся, будемо йти.
Чарлі кивнув і присів поруч, після дістав гітару і з насмішкою запитав:
- Чого хочеш?
- Стару добру – Саке Бікса... - Відповів я з посмішкою.
- Принято...
Потім, хлопець почав співати найприємнішу пісню в цих краях ...
« Від’їжджаючи в далеку дорогу Саке Бікса я беру,
Йдучи за бризом моря по хвилях бігу,
Вдал через глибоку морську пустку, на заході сонця не один
З піснею птахів йду вперед, дивлячись на небосвод...»
Хлопіння попелу кружляли в повітрі, чорні хмари повільно розповзалися і відчиняли маленькі щілинки сонця.
Озирнувшись навколо, я міг тільки зітхати. Хоч острів і не був знищений, але всі будинки на ньому майже повністю зникли. Тільки права частина землі збереглася. Там ми не билися, так що тій області пощастило більше. Що до лівої частини острова, то тут все досить сумно ...
Земля була випалена, а все що залишилося це чорна порожнеча, уламки і руїни. У різних місцях були поховані кратери. Кілька найбільших з них розділили частину острова на кілька половин. Ці великі тріщини були десятки метрів завширшки, а довжина — сотні метрів від одного кінця острова до іншого.
Колись велике місто Сладке зникло, але залишилося лише кілька будинків у правій частині острова. Ну і Пірожний замок злегка зберігся.
Наша воля і сила повністю знищили тут всю флору та фауну. Ми не знаємо, як скоро тут з'явиться нове життя...
Але все не так погано. Навіть після виверження вулкана земля поступово відновлюється і стає набагато продуктивнішою. Невідомо, чи буде тут таке. Навряд чи королівство Великої Мамочки залишиться існувати. Новина Тотто Ленд може змінити власника, а навіть стати ще однією зоною війн і боїв. Вважаю, встановлювати тут свій прапор було б занадто. Хоча, мені взагалі-то плювати ... Просто від території немає особливого сенсу, особливо тепер, коли я став настільки сильним. Гадаю, Світовий уряд цього не оцінить. Вони були готові визнати мене одним з Йонко. Але після сьогоднішнього, сумніваюся що вони будуть сидіти і нічого не робити.
Битва була дійсно цікавою. Я знав, що мені доведеться одного дня зіткнутися з Йонко, але не думав що так скоро. Насправді, хоч я і переміг, таким чином, це було не так вже й просто. На ділі, не будь у мене такий захист і сили всесвіту і могло бути інакше. Вона могла просто поглинати свої душі і вічно відновлюватися. До того ж, вона мала якусь дивну здатність посилюватися, під час битви. Думаю, це якось пов'язано з її унікальною поведінкою і приступами. Щодо неї і Кайдо трапляло багато теорій, досвіду та про що. Можливо це якось пов'язано...
Ну, в будь-якому випадку я переміг і це головне. Тепер, у мене не тільки є цінний досвід, але й нові окуляри для прокачки. Через вбивство пірат з нагородою в чотири мільярди, вбивати інших піратів більше не має сенсу. Хіба що, можна спробувати вбити "Зорярд" або "Конфетних генералів", можливо за них дадуть спеціальні окуляри. Тепер мій шлях лежить тільки у битві з Адміралом Флотом або черговим Йонко. Звичайно сумніваюся що це буде Шанкс ... Тепер Кайдо варто двічі подумати, перш ніж діяти. Старій людині пора намолювати шию. а мені варто відпочити.
Після закінчення пісні Чарлі усміхнувся і сказав:
- Дякую кеп...
Помітивши його настрій, я тільки посміхнувся, не бажаючи слухати його вдячність:
- Не бери в голову, краще зіграй ще.
- Ха-ха, як скажеш!
Коли він грав, я нарешті відчув легкий приплив сил. Потихеньку піднявшись, я похрустів кістками і підійшов до Катакурі. Він був без свідомості, але це було і неважливо ... Він був настільки слабкий, що опір взагалі не міг. Мені не вдалося забрати фрукт Великої Мамочки, бо це було майже неможливо під час битви. Та й перестав я особливо їх збирати, ніде їх використовувати. Але у цього хлопця можна і взяти, якщо є можливість ...
Протягнувши руку, я поклав її йому на груди і розповсюдив силу темряви, потім почав витягувати силу фрукта в яблуко, яке дістав з простору темряві.
*Ху*
Коли вся сила фрукта увійшла до плоду, Катакурі відразу ж помер, а яблуко змінило форму. Ставши голубовим і вовальним, з безліччю завитків. Закинувши фрукт в простір темряви, я почув знайомий голос, що змусив мене посміхнутися:
[Убитий особливий персонаж, один з "Конфетних Генералів" Шарлотта Катакурі, "Пирати Біг Мам". Спеціальна нагорода: 50 очок росту.]
Хоч за Крекера і дали сто очок, але п'ятдесят теж щось. До того ж, я взагалі нічого не робив, щоб отримати їх. Можна і Смузі в принципі гуркотнути... чому б ні.
Розпроставши волю, я не відчув її... За ідеєю, вона повинна бути в Пірожному замку. Але схоже їй вдалося піти... Неприємно, але як вже є. Все одно могли очок і не дати, а бігати за нею по архіпелазі не дуже хочеться, мені потрібен відпочинок. Так і взагалі, жадібність може зруйнувати, пускай живе...
Підійшовши до Чарлі, я сказав:
- Ходімо, ми тут закінчили... Тільки давай заскочимо в Пірожний замок. - Хлопець кивнув, після чого підтримав мене і ми почали швидко рухатися. Замок був зруйнований, але декілька цілих місць ще залишилося. Такі, як скарбниця або понеглиф-казувач. Я не почав роздивлятися все добро і просто потягнув його в простір темряви. Хоч Робін і скопіювала все що потрібно, але чому б не взяти таку рідкісну штуку.
Нарешті ми вирушили на "Пустоту", щоб зустрітися з хлопцями і врешті - решт відпливти звідси. Зрештою вся команда була у складі і можна більше ні про кого не турбуватися. Ох, і скучив же я по стряпні Санджі...