Амазон Лили.
Палац Імператриці.
Хенкок ходила по кімнаті з боку в сторону.
- Ну і де він, чому так довго? - Запитала Хенкок у старійшини Нен, яка щойно увійшла в її покої.
Старенька посміхнулася:
- Що це? Хіба не ти говорила, що він помре і так буде краще?
Хенкок нахмурилась і сказала:
- Ні неси нісенітниці, звичайно так буде краще, просто ...
Старуха хминула, а потім дістала пом'яту газету і простягла Імператрице зі словами:
- Прочитай, прислали зовсім недавно.
Хенкок відмахнулася:
- Викинь, ненавиджу ці марення на папері.
Старуха зітхнула:
- Ну як хочеш, там було дещо про цього хлопця, але раз ти не...
*Вшух*
Старуха не встигла договорити, як Імператриця вирвала з її рук газету і почав напружено читати. Через деякий час Хенкок збліднула і сіла на край ліжка, а після пробурмотіла:
- Це... Навіщо... Чому він це зробив?
Старуха побачила стан Хенкок і засміялася:
- Ха-ха-хо, я думаю, він просто ненормальний, от і все.
- Тут сказано, що він поранений... Раптом він уже ... - З тремтінням у голосі проговорив Хенкок.
Він теж зітхнув.
*Бум*
Мовчання в кімнаті перервав дивний шум, ніби щось підірвалося.
Хенкок підняла очі і сказала:
- Невже... - Потім швидко встала і попрямувала у бік звуку, до найвищої гори на острові, стара не відставала і рухалася слідом...
***
*БУМ*
Я намагався приземлитися м'яко, але вийшло не дуже ... Добро я покрив себе силою туману, на всяк випадок, тому травм не додавалося.
Я хотів викликати трохи шуму, щоб місцеві жителі почули мене. Це було єдине місце, куди я міг піти. Якби у мене був Етерал Пос, на небесний острів, де мав мій майбутній лікар, було б простіше. Але тепер, буду сподіватися, що Хенк буде не дуже зла на мене і допоможе мені хоч трохи поламати рани, а навіть якщо й станеться лихе, то старійшина повинен допомогти, у нас з нею начебто непогані відносини. У будь-якому випадку, вибір у мене небагато, це єдине місце куди я міг піти ...
Через деякий час, я відчув дві швидко наближуються аури, нарешті ...
Я не міг бачити їх, тому що зір був занадто мутним, ймовірно в мене був пошкоджений навіть череп. Думаю, що я зможу все відновити з моїм регенерацією, але потрібен час. Хоч бачити я не міг, але я міг чути...
- Ах, це ... це... - Я почув чийсь приємний голос, який судячи по всьому був трохи наляканий. Ну, я не здивований, моє теперішнє становище напевно виглядає жахливо, мене більше дивує цей голос власнику...
Я почав маніпулювати туманом і вибудував кілька слів у повітрі:
« Я шкодую і вибачаюся за те, що вдерся у той раз без попередження, на знак вибачення я приніс дещо подарунок." - відразу після цього, я зосередився та відчув щось із серцем. Це був товстий весь у сльозах і сплях, з розпачем в очах. Використовуючи силу фрукта темряви, я викинув його звідти...
*Бах*
Він вилетів і врізався у щось, а потім закричав:
- Ні! Неет! Будь ласка, благаю, пробачте! - Хто б міг подумати, що такі зарозумілі та зазняті істоти як Тен'юбіто вміють так жаліти.
Ніхто нічого не говорив, тільки цей виродок все продовжував ревіти і кричати ... Та вже, може варто було почекати і витягнути його пізніше, без зору трохи незручно, я зовсім не розумію, що там робить Хенкок. Але вибору не було, потрібно було позбутися цього сміття раніше або він просто помер би з голоду поки я відновлюся.
Я почав маніпулювати туманом і написав:
« Я не можу вас бачити, скажіть щось, тиша мене напружує...»
*Шлеп*
Раптом я почув шлепок, а потім крик:
- Заткнись! Йому потрібен спокій, якщо не припиниш нудьгувати, то я тебе вб'ю! - Судячи з голосу, це була Хенк. Її голос тремтів, я не міг зрозуміти що вона відчуває, на удар прийшов не по мені, це вже радувало, сподіваюся вона мені допоможе.
- Написав я фразу. Почувши кроки, я доповнив:
"Пора це закінчити" - я помахнув рукою і послав туманне лезо в бік Тен'юбіто.
*Вшух* ***
М'який звук, наче впав щось незначне, скував доказ того, що Тен’юбіто втратив голови не видаючи і звуку. Залишити його в живих було нерозумно, хто знає, раптом його зможуть відстежити вивр-картою, краще було підстрахуватися, та і не хотів я дозволяти Хенкок марати руки.
Потім я почув схлип, а потім ще один...
Схоже мої дії були не так вже й марні, це добре, тепер я зможу спокійно тут тренуватися. Хоча, я не очікував сліз, дуже сподіваюся що я про це пошкодую...
Хенкок плакала недовго, коли вона заспокоїлася, вона крикнула на старійшину:
- Що ти стоїш? Зови лекарей, лікарів, всіх клич, ми повинні... Ми повинні ... - Голос у Хенкок зрадники задрижав.
- Я поняла. - Проговорила стара і швидко почала відходитися.
***
POV Боа Хенкок
Останні дні мене все дратує. Я була рада, що цей виродок звалив з мого острова, але чому він пішов туди? І що ще за подарунок такий? Бред, краще б я сама його вбила, як можна бути настільки божевільним? Та ким він себе замикав?
Я ходила з боку в сторону і намагалася заспокоїтися, але в цей момент у мою кімнату знову бурчали без стуку, і знов це була вона, я повернулася й сказала:
- Що знову? Я сто разів говорила, щоб ти стукала.
Старійшина посміхнувся:
- Ти надто нервова, може тобі до лікаря?
Я не хотіла на неї поглянути, але сперечалася. Мені зараз не до цього...
Раптом я зупинилася і сама не розуміючи чому, запитала:
- Ну і де він, чому так довго?
Старуха посміхнулася:
- Що це? Хіба не ти говорила, що він помре і так буде краще?
Вона постійно мене нервує і ставить дурні запитання... Я нахмурилася і сказав:
- Не будь нісенітниці, звичайно так буде краще, просто ...
Не знаю чому, але я замешкалася. Старуха це прикметила і хмикала, а потім дала мені пом'яту газету:
- Прочитай, прислали зовсім недавно.
Я відмахнулася від неї:
- Викинь, ненавиджу ці марення на папері.
Старуха зітхнула:
- Ну як хочеш, там було дещо про цього хлопця, але раз ти не...
*Вшух*
Як тільки вона його згадала, я не могла стриматися і вихопила газету.
Я почав швидко вчитуватись і щоразу мені ставало дедалі гірше, я тремтіла і не розуміла чому. Я сіла на ліжко і тихо прошепотіла:
- Це... Навіщо... Чому він це зробив?
Старуха знову засміялася і сказала:
- Ха-ха-хо, я думаю він просто ненормальний, от і все.
Я не звертала уваги на її слова, а просто говорила те, у що не могла повірити:
- Тут сказано, що він поранений... Раптом він уже ...
Я сиділа в тиші і не знав що мені робити, що якщо він помер? Але я ледь його знаю, що мені робити, але тоді чому таке неприємне відчуття...
*Бум*
У цей момент мене відвів сильний гуркіт.
Це ж... Він був з боку тієї гори...
- Невже... - Я не змогла сидіти на місці і сама не розумію чому, кинулася в бік звуку. Єдине про що я могла думати, він чи це, і чи все з ним в порядку...