Через кілька днів я нарешті побачив землю. Та вже треба звикнути до довгих подорожей, це як-никик світ з величезними океанами. Плавати мені доведеться дуже багато.
Острів на який я прибув, був не особливо великий, та й міста тут схоже ні, швидше маленьке поселення. Воно було схоже на те, у якому жив Луффі. Гарна місцина. Думаю побути тут року два, потім в море на полювання за піратами і набіром команди, хоча, за два роки може придумаю інший план.
Дуже скоро ми прибули до берега, але не причали.
- Отже, Норт ти впевнений у своєму рішенні? - Запитав я рудого пірата.
- Так, капітане! Я хочу відправитися з вами в море через два роки. - Від нього так і було очікуванням. Ми з ним не встигли дістатися до берега, але трохи побалакали і він попросив мене в команду. Я звичайно такого не очікував, адже я вбив його колишнього капітана як ніяк. Але він сказав, що й сам не знав про це ». Він пішов у команду до першого зустрічного капітана, хто ж знав, що потрапить в шторм і потім до аборигенів. Взагалі, він навіть не бачив свого “капітана" (СМ), все що його цікавило - це піратська романтика. Та вже, найнявся незрозуміло до кого, захотів він романтики, ха-ха. Хоч його історія трохи безглузда, але я не почав сильно розпитувати.
Відмовляти я йому теж не став, чому б не прийняти такого любителя романтики? Чого мені втрачати?
- Гаразд, інші як я зрозумів вирішив зав'язати з пригоди? - Трохи посміхаючись запитав я.
- Хе-хе, так, після того випадку з дикунами вони вирішили більше не плавати. - Розсміявшись відповів Норт. Не дивно, їм ще пощастило вижити, хоча... Можливо, якби я їх не врятував, було б ще гірше.
- Гаразд, тоді пливи в Логтаун і чекай мене там через два роки. Не забудь тренуватися, мені слабаки в команді не до чого, я тобі вже говорив. Візьми все золото, воно для мене зараз марно, і потрати його на свої тренування, ремонт корабля, та не забудь купити Лог Пос. - Я віддав йому наказ і зістрибнув на берег. Сподіваюся він мене не підведе, а навіть якщо прикопати золото, то невелика втрата, нове роздобуду. Все одно мені його зараз нікуди дети, не буду ж я тягатися з сундуками по острову? До того ж, я забрав усі білизна вони куди корисніша для мене.
На острів, на який я причав, називався Могамос. На ньому було лише одне село, і великі сільськогосподарські поля. Пам'ятаєте часи, коли я був у селі... Эх... Спогади про був...
Дерева була пустовата, поки я йшов, я зустрів всього кілька чоловік, але вони чому те все як то дивно на мене косилися і відразу ж відходили в інший бік.
Чи для них гостинність є рідкістю?
Тут було всього кілька десятків будинків, та декілька лавок торговців.
Пройшовши ще трохи, я побачив будівлю з вивіскою і на ній було написано “Таверна у Ротрета̄. Схоже я знайшов потрібне місце.
Я вирішив заглянути в таверну, дізнатися свіжі новини і потім з житловим порядком визначитися.
Таверна була невелика, кілька столиків, та барна стоянка. Усередині сиділи троє людей, не вважаючи бармена.
Коли я зайшов у таверну трикутку, на мене з’явилася дивна картина.
За стійкою стояв бармен. Він був чоловіком середніх років, з каштановою шевелюрою по пояс. У зелених окулярах і з сигаретою в роті. Він був дуже худий. На поясі у нього була сабля, а сам він був в коричневому фартусі.
- Здраова, я тут новачок, можете розповісти про це місце? - Я сів перед барменом, і почав говорити.
- Хо-хо, хлопець ти б сховав їх, а то мені як, то моторошно стало. - Бармен показав мені на обличчя трохи посміяючись.
- А? Твою ж... - Я раптом зрозумів що він має на увазі і згадав реакцію людей. Та вже, як можна було про це забути.
- У вас не знайдеться лишої пари очок? - Запитав я посміхаючись.
- Хо-хо, да... Десь була... Хмм... А, ось! - Він пішов до шафи і почав там ритися. Потім він дістав пару очок і передав мені. Вони були чорні з золотою оправою, на вигляд дуже навіть нічого.
- Дякую, скільки з мене? - Невечно буде їх просто так взяти, може зможу викупити. Вони мені зараз дуже потрібні.
- Хо-хо, якщо відповіси на кілька питань, то я можливо їх тобі подарую, згоден? - Відповів він з умилкою.
- Без проблем.
- Хо-хо, перше питання, ти ... Пірат? - Я прямо бачив через окуляри, як він прищурився запитуючи мене.
Я похитав головою:
- Ще ні.
- Ще? - Трохи здивовано запитав він.
- Так, я ще трохи не готовий, хочу потренуватися на цьому острові, а потім вийти в море. - Я не став нічого приховувати, та й тримати нема чого, він же не дозорий, що тут такого?
- Хо-хо, дуже добре, на вигляд тобі десь років сімнадцять, я прав? - Схоже йому моя відповідь сподобалася, але навіщо їй мій вік?
- Ні, мені шістнадцять.
- Ха-ха-Ха, ти ще зовсім спльяк. Знаєш... Я десь у твоєму віці тільки вступив в дозор, та вже ж веселі були деньки, знатно нас там переслідували.
- Ти був файним? - Мене трохи здивувало його поведінка. Схоже він не був особливо незадоволений що я хочу стати піратом, а навіть навпаки, і при цьому був дозорним.
- Ха-ха, я знаю що ти думаєш, але я зав'язав з дозором. Колись я вірив у дозор. Але, у нас не склалося, можна так сказати. Був молодий і наївний. - Він говорив це з якоюсь тугою. Тож я не став запитувати подробиці і перевів тему:
- То яке наступне питання?
- Чому ти хочеш стати піратом?
- Я хочу стати найсильнішим, а дозор мені буде тільки заважати. Та й піратська романтика мені більше подобається. - Що? Я хочу стати піратом. Свобода, море, битва, випивка, прекрасні дівчата, що може бути краще? Таке життя по мені.
- Ого, хороша відповідь. На, забирай... - Бармен передав мені окуляри і додав:
Ці окуляри я носив коли був молодим, майже двадцять років тому. Тоді я був контр-адміралом, я хотів стати адмиралам, але потім... Хех, справедливість уряду, повне лайно малий, запам'ятай. Знищення Охара є доказом на це. Чув про нього? - Сумно запитав він.
- Так, я чув виклик п'яти і знищення всіх на острові. - Трохи неприємно проговорив я. Напевно через такі випадки я і зневажаю дозор.
- Да... Як це було давно... Там на Охарі, у мене був друг, він і подарував мені ці окуляри, але потім ... Його вбили. - З сумом в голосі проговорив бармен.
- Мне жаль...
- Хех, забирай їх, сподіваюся вони послужать тобі краще ніж мені. Думаю Саул був не проти, з твоїми то глядаками, ха-ха-хо.
Я дістав окуляри і відразу ж одягнув. Так, якраз.
Ее, він сказав Саул?
- Ти сказав Саул? Ягуар Д. Саул? - Трохи здивовано запитав я.
- О? Ти про нього чув? Хоча... Не дивно. Мабуть чув якусь нісенітницю про зраду, ці покидьки постаралися, вони вміють локшину вішати. - Зворуш зуби проговорив бармен.
- Ні, я чув що він, був готовий стати дезертиром заради справедливості. Думаю він був героєм. - Посміхаючись відповів я.
- Ха-ха-хо, хтось ще не забув правду? Так, він був справжнім героєм. - Щасливо сміючись відповів бармен.
- О, точно! Мене Ротретом звати, а тебе?
- Я Мор.
- Дивне у тебе ім'я, хоча... Я й по дивніше чув. Гаразд, ти хотів знати про це місце?
- Так, я хотів дізнатися, де можна жити пару років і де тренуватися.
- Ну, тут немає проблем з житлом, поряд із баром є новачка, яка має номер і життя, а щодо тренувань... Ну, ти можеш піти до лісу. А, що тренувати то будеш? - Я вирішив відповісти, заодно запитати пару порад, адже він був контр-адміралом.
- Хочу потренувати тіло і волю, може ви знаєте спосіб тренування? - Чекаючи запитав я. Мені б кілька порад допомогло. Все що я знав про тренування волі, це те як Рейлі тренував Луфі, але мені цей спосіб не підійде. Сумніваюся, що в цих лісах є щось більше за вовка.
- Хмм... Ну чому ні, я можу допомогти тобі. Правда я знаю тільки як тренувати волю спостереження. Але я можу допомогти з прокачкою тіла і вміння бою. Хоч я і спеціалізуюся на мечах, але трохи в кулачних боях сенсю. Або ти віддаєш перевагу мечу? - Одного разу він легко погодився.
- Я думав про меч, але поки що зосереджуся на кулаках.
- Ну добре, увечері приходь до лісу. Там почнемо тренування. - Він кивнув і пішов кудись.
- Дякую. - Я подякував йому і пішов шукати житло.