Глава 887. Питання громадської думки
Шинобі під початком Мінато Намікадзе виявилися саме тими людьми, що розповсюдили чутки про Конан. Хоча всі вони лише виконували завдання, яке йому запропонували, зміст сувою настільки сильно відреагував на їхнє серце, що не шкодували зусиль, аби досягти його бездоганного.
У той час кожен з них вважав Конан нереалістичною злодієм.
Тому, розповсюджуючи фрагменти інформації, вони не стримувалися.
У той час їхнє серце шаленіло бажанням негайно вигнати Конан з Деревні Скритого Ліста.
Вони навіть трохи прикрашали правду на емоціях.
На даний момент все це перетворилося на фактор, що викликає глибоке почуття провини в їх душах.
Вони почали відчувати, що через сказане раніше слів були в чомусь несправедливим до Конан.
Тому, коли вони отримали нову складову за завданням, що містить правдивішу для них інформацію...
... І здавалося, що вони нарешті знайшли суть подій.
Їм стало ясно, як все виглядало насправді.
Поняти інцидент з Конан виявилося досить просто.
Сталося те, чого вони зовсім не сподівалися. Звичайно, більшість провинності вони поклали на сувій з завданням, думаючи, що Егуд свідомо звів їх і вирвав факти із контексту.
Однак цей сувій передав їм Мінато. Тому, хоча в глибині душі вони вважали, що з завданням щось не так, ніхто більше не наважувався звертатися до Мінато із запитаннями, як вони це робили раніше.
Це було дуже легко зрозуміти.
Зі сувою з завданням могли бути проблеми.
Але з Мінато Намікадзе не могло бути ніяких проблем.
Вони були підпорядковані Мінато Намікадзе, зобов'язані суворо виконувати його накази без будь-якого сумніву.
Яка саме мета послужила в цьому завданні, для них зовсім не мало значення.
Вони були лише машинами для виконання завдань.
Настав теперішній момент.
Вони розуміли, що вже не зможуть відвернути наслідки свого попереднього завдання.
Кінець кінцем, те що сталось не можна було скасувати.
А вони, відверто кажучи, залишалися тільки підпорядкованими, що служать Мінато Намікадзе.
Єдине, що вони могли зробити зараз - це заново розповісти всім правду про Конан.
І саме тому.
Ці люди, нарешті пережив довгу ніч і дочекавшись наступного дня, почали швидко поширювати нові чутки про Конан.
Тільки цього разу вони передавали не негативну інформацію.
Вони почали займатися сюжетним поворотом з питань, які поширювалися раніше за допомогою передумови із завданням і наступних причинно-слідкових зв'язків, щоб показати людям, що минуле сприйняття було лише однобоким.
Швидкість таких новин у Селевні Скритого Лісу виявилася не дуже високою.
Багато людей, почувши це, лише кивали на знак розуміння, але вони розчаровувалися.
До певної міри це був абсолютно не та відповідь, яку вони хотіли почути.
Кінець кінцем.
Коли справа стосувалася подій у Деревні Скритого Листа...
... Все одно воліли просто дивитися на видовище.
І суть цього видовища полягала в наступному:
Чим більш захопливим і абсурдним воно було, тим більше приваблювало їх до себе й розпалило цікавість. Але тепер їм казали, що це було помилкою.
У глибині душі вони не хотіли миритися з таким станом справ.
Їм здавалося неймовірно обурливим, що все вийшло саме так.
Навіть якщо вони усвідомлювали це нове пояснення, яке витіснило з контексту фактів, то не хотіли так легко його визнавати.
Як сказано, пускати слух — лише раз відкрити рот і щоб спростувати його - доведеться ноги стерти.
Тепер, коли ці люди займалися спростуванням, мешканці навіть пізнавали правду і не передавали її з уст в уста зі старою ревністю.
Люди не збиралися без втоми спростовувати кожну деталь раніше пересказаної історії, оскільки в момент її розповсюдження їх спрацьовувало збирати плітки і спостерігати за скандалом вже була повністю задоволена.
Але на даному етапі їм потрібно було відновити репутацію Конан не зумовлювала таких сильних емоцій.
Іншими словами, їм більше подобалося збирати плітки, ніж працювати над поясненнями для когось іншого.
Це викликало в кожного гострого й неприємного відчуття. Адже вони вірили, що все швидко проясниться завдяки новим поясненням, але не сподівалися, ніби після слів люди просто не захочуть їх слухати.
В кінцевому підсумку...
... Це лише посилило почуття провини в їхніх серцях, коли вони намагалися спростувати чутки про Конан.
Крім того, вони почали задумуватись над дуже складними аспектами людської природи.
Однак.
Ці зусилля не залишилися без успіху.
Врешті-решт, світ шінобі все ще перебував у відносно незаселеній ері. І хоча люди мали різні думки, багато хто не хотів нічого пояснювати і навіть відчував розчарування - все одно була частина людей, які охоче допомагали прояснити ситуацію.
Саме завдяки їм атмосфера в Деревні Скритого Ліста почала знову поліпшуватися.
Час минув.
Півдні несподівано пролетіло, і настав полудень.
Ічираку Рамен у Конохі все ж виглядав так само, як і два дні тому: ззовні тяглася довга черга, а відвідувачі, які їли всередині, відмовлялися йти.
Єдина відмінність полягала в наступному.
Тут більше не було підставних клієнтів.
Кожен присутній був справжнім власником карти клієнта Раміна. За цей час Ічіраку Рамен зібрав багато клієнтів, і всі вони зробили свій внесок у перехід закладу на членську систему.
Звичайно ж.
Також налаштуй людей у черзі витримав зміни.
Ці відвідувачі, роздумуючи про те, що відбувається, більше не обмежувалися лише бажанням збирати плітки стосовно Конан; деякі з них тепер знали цілу картину.
Тому, коли вони їли рамен, їхні погляди знову стрималися на Конан, виглядали дещо складними.
Змінилося настрій людей, що зібралися тут.
Але одне залишалось незмінним - і досі ніхто не вимовляв жодного слова.
Кожен, хто присутній, занурившись у свої думки.
... все так само волів вичекати, поки хтось інший задасть питання першим.
Навіть якщо питання ніхто не ставив.
Вони були готові просидіти тут до самого закриття, щоб не поступитися місцем тим, хто стояв у черзі позаду.
Це було почуття вищості, притаманне учасникам членської системи.
Принаймні в глибині душі вони знаходили це відчуття неймовірно приємним.
Воно давало їм особливе, важке почуття.
Відчуття виняткової привілейованості, якого вони ніколи раніше не відчували.
Теучи, спостерігаючи за цією сценою, все ж відчув легке хвилювання.
У глибині душі він думав, чи не зашкодить така ситуація розвитку Ічіраку Рамен, але, згадавши слова Аоби і дивлячись на нескінченний потік бажаючих оформити членство, він поступово відкинув ці сумніви.
Для Теучі найбільше було те, щоб в його Рамі завжди були люди.
І щоб у Деревні Скритого Ліста все більше людей любили їсти його рамен.
Ці бажання вже постійно сповнювалися.
Крім того, він відчував величезний обов’язок і далі ажіотаж.
Теучі був цілком задоволений усім, і більше не про що було турбуватися.
Тому Теучі вважав, що найважливіше продовжувати вірити Аобі. Раз Аоба вважає, що все гаразд, то і йому не варто забивати собі голову. Від нудьги у вільний час роздумувати про відкриття філіалу.
Тим часом.
В кабінеті Хокаґе.
Силует, тільки що доклавший обстановку, миттєво зник, залишивши третього на самоті сидіти за столом у кабінеті.
"Вчителю Тобіраму і впрямо невірен!"
...не утримуючись, вдумливо справився третій.
Третій момент ще не повністю розумів усі деталі того, що відбувається. Але з доповіді він зрозумів, що тепер у Деревні Скритого Ліста починають поширюватися інші чутки про Конан - ті самі, які могли витягнути її з центру шторму.
Це, по суті, ідеально співпадало з його власною концепцією.
Коли Конан зіткнувся з проблемою, він також роздумував про такий метод вирішення: блискавкою, як грім, ударом придушити інцидент і потім знову взяти справу під контроль, не дозволяючи їй порушити їхні оригінальні плани.
Тепер у глибині душі третій був надзвичайно вдячний своєму вчителю Тобірамі.
Ще минулого вечора.
Третій, похмурий брови, сидів під світлом лампи в кабінеті і постійно ламав голову над тим, як вирішити проблему Конан. Часу залишалось в обріз, і якби він не зміг швидко з цим розібратися, наслідки могли б коштувати йому можливості знову змагатися з Мінато Намікадзе за посаду Хокаґе.
І хоча на словах все звучало просто, насправді ситуація запустила його в глухий кут.
Третій зовсім не уявляв собі, як до неї підступати.
І в той момент, коли він був у повному замішанні...
...вчитель Тобірама Сенджу з'явився знову.
Цього разу його поява повністю врятувала третє життя, так би мовити, віддавши йому друге життя.
Третій не дуже чітко пам’ятав процес, оскільки в його голові панувала каша, а думки плуталися. Він пам’ятав лише те, що вчитель Тобірама Сенджу наказав йому залишити своє запитання.
Коли хтось вперше почув ці слова, він раптом завагався.
Він не знав, як вчитель Тобірам вирішує цю проблему.
Насправді він до смерті хотів дізнатись більше.
Однак.
Оскільки він не впорався з завданням самостійно...
...У час розмови він часто навіть не смів дивитися вчителю Тобіраме Сенджу в очі.
Так він і витягнув час, поки можливість поставити питання не пішла.
І аж до поточного моменту...
...Третій так і не дізнався, що саме планував зробити вчитель Тобірама Сенджу.
Однак.
Судячи з добутої інформації...
...Третій з подивом виявив, що вчитель Тобірама вже взявся до дій.
І результати виявилися чудовими.
На даний момент...
...хоче громадська думка щодо Конан ще не було урегульовано остаточно, завдяки крокам в людей зникло бажання продовжувати чіплятися до цього питання.
При думці про це...
...Третій проник до вчителя Тобіраму ще більше поваги.
Він згадав, як вчитель Тобірама постійно допомагав йому вирішувати проблеми.
А сам він здавався таким некомпетентним.
Цей внутрішній біль лише посилився.
Але разом з тим.
У глибині душі він став ще рішучішим.
Він розумів, що тепер не має права на помилку.
Вчитель Тобірама вже все для нього приготував.
Залишалося лише боротися самому.
Третій усвідомлював.
Він знав, що вчитель Тобірама запізнився в один день. Але він розумів: той день був потрібен вчителям, щоб розібратися у ситуації і дати йому можливість виявити себе самому.
Те, що тепер вчитель Тобірама особисто втрутився в справу, у багатьох випадках сталося через те, чого він сам не зміг вирішити проблему.
Якщо б він був блискучим, то вчитель Тобірам не з’являвся би.
Третій все ще прокручує в пам'яті вчорашнє обличчя вчителя Тобірами Сенджу. І нехай на ньому не читалося жодних емоцій, він все ж відчував - або, швидше, інтуїтивно передбачав -- крихітну висоту розчарування, спричиненого головним чином тим, що Третій не виправдав сподівань.
Третій не хотів робити цього.
Він вірив, що зможе все виправити.
« Вчителю Тобірама!»
« Я вас не підведу! »
« Я вам доведу!»
« Ви зробили правильний вибір, поставивши на мене!»
Мисливно пообіцяв собі третій. Тепер він був сповнений рішучості довести справу до кінця.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno