Аоба весь цей час мовчки слухав діалог між Мінато Намікадзе і Конан.
Слухаючи їхню розмову, він одночасно спостерігав за висловами їхніх облич, щоб визначити їхнє теперішнє становище.
Як правило, тільки учасники розмови розуміють, які стосунки вилагоджуються між ними в процесі спілкування: хто веде, хто перехоплює ініціативу і хто залишається у пасивній ролі.
На той час Аоба чітко бачив, що спочатку ініціатива належала Мінатові Намікадзе. Коли Конан потрапила в Деревне Скритого Ліста, вона опинилася у дуже скрутному становищі, тому він і втрутився таким чином, щоб трохи її виручити.
Як тільки він поламав ситуацію на користь Конан, вона миттєво вхопилася за цей шанс і більше не дозволила йому вислизнути зі своїх рук.
Саме в цей момент.
Конан вимовила дуже класичну фразу.
— Якби я не знала, що вчитель Джирая повернеться, то навіщо мені треба було подолати тисячі років, щоб опинитися тут? Чи ви справді думаєте, що я обговорюю з тими людьми, готуючись виступити проти вас?
Варто було прозвучати цими словами.
Аоба в глибині душі мовчки підняв великий палець вгору, віддаючи належне Конан.
Це було справді колосальною силою.
Аоба не знав, чи це Конан навмисно або слова зірвався з язика самі собою, але він схилявся до того, що це був розрахуваний хід.
Хто б наважився в такий момент кидатися словами, не подумавши? Така помилка є рівносильна тому, щоб загальмувати таку виграшну ситуацію.
Навіть він сам би не ризикнув зробити це.
Аобе і то доводилося обмірковувати кожну свою фразу перед тим, як вимовити її вголос.
Що вже тут говорити про нинішні Мінато Намікадзе і Конан.
Коли Конан вимовляла цю фразу, здавалося, що вона обронила її невпізначою, але її слова боліли Мінато Намікадзе, а в її тоне прослідковувалася тактика « відступу заради наступу», сенс якої був очевидний будь-кому.
Цими словами Конан дала Мінато Намікадзе зрозуміти, що розкусила його підозри у свою адресу. Вона не тільки виявила, що знову перехопила ініціативу в цій ситуації, але й не висловила ні найменшого упряж в бік Мінато Намікадзе, тим самим витончено перевернувши гру і залишивши останнє слово за собою.
—...
Почувши це, Мінато Намікадзе втратив дар мови. Не знаючи, що відповісти, він відразу відвернув погляд від пурпурних очей Конан, ніби йому було важко дивитися їй прямо в обличчя.
Майже в той же момент аура Мінато Намікадзе помітно ослабла. Він і сам не міг пояснити це почуття, бо здавалося, що він несправедливо звинуватив людину, а той взяв його на чисту воду. Це викликало в нього збентеження, але не тільки його — багато інших емоцій примішувалося до сором’язливості.
Зрештою, зовсім недавно він вважав, що за візитом Конан в Дерівню Скритого Ліста криється якась змова. Задавши їй це питання на очах Аби та інших, він фактично намагався публічно вивести її на чисту воду.
Але тепер, коли їхня розмова зайшла так далеко, він зрозумів, що Конан зовсім не така, якою він її уявляв. Вона не виглядала як людина, яка вступила у угоду з Третім, або, точніше сказати, вже було доведено, що вона не має ніякого відношення до третього.
Все, що відбулося далі, стосувалося вже інших вузлів, які зв'язують їх двох.
По-перше, їх об'єднували спільні літературні уподобання - їм обох дуже подобалася книга [Історія вчителя Широ]. А по-друге, вони мали один і той же вчитель - Джірая, обидва були з ним у чудових стосунках.
Навіть до того, як Мінато Намікадзе був наступником на пост Хоказі, він знав про рух вчителя Джайраї менше ніж Конан.
Через це Мінато Намікадзе раптом відчув себе клоуном: він підозрював чоловіка, якого не варто було запідозрювати. Більше того, після її прибуття в Дерівню Скритого Ліста він, через власну обережність і обережності (а якщо говорити прямо - параноїї), зачинив двері перед Трійцяю з Акацуки, не дозволивши їм прийти сюди і чишив їх шанс зустрітися зі вчителем Джіраєю.
З огляду на всі ці причини.
Мінато Намікадзе раптово відчув, що йому стало важче зберігати колишню непохитність і стояти обличчям до Конан.
Саме тому, що він дозволив собі засумніватися в ній, він відчував, ніби його аура дала слабину. Він не міг знайти цього пояснення, і в нього немає способу взяти себе до рук — щоб розірвати це замкнуте коло, потрібно було втручання третьої сили.
У цей момент значення Аоби зросло до небес.
Якби Аба зараз заступився за Мінато Намікадзе або в лоб викривав словесні мани Конан, ситуація миттєво повернулася б назад.
У той же час.
Конан також розуміла важливість цього.
Тому вона теж змінила свій погляд на Аобу. Але її погляд, який глянув по ньому наче нерозпізнаний, не був пристойним - вона спритно маскувала свою увагу, щоб не створювати відчуття, ніби він згорне Аобу очима.
У цей момент Аоба шкірою відчував, що увага Мінато Намікадзе прикута до нього і час від часу її ставлення було те саме: вони обоє чекали його реакції. І хоча їхні діалоги все ще тривають, вони ні на секунду не спускали з нього очей, відстежуючи кожне його рух.
Він був тим самим чоловіком, який міг розтопити лід.
Але Аоба зараз зовсім не хотів розтоплювати цей лід.
Адже ситуація була саме тим, чого він досягав. Мінато Намікадзе і піддалася миттєвій розгубленості, це не мало ніякого значення. Аоба вірив у його здатність швидко брати себе в руки: Мінато не дозволить Конан придушити себе лише через те, що під час розмови виникли якісь непорозуміння. Ця здача позицій була лише тимчасовою і обумовлена конкретною темою.
Все це було неважливо.
Важливо було інше...
Аоба раптом підняв голову і подивився на Теучі, що стояв за барною стійкою.
— Брат Теучи, моя локшина там скоро зовсім розкисне!
Усміхаючись, Егуд пішов до свого місця між Мінато Намікадзою і Конан. І оскільки жоден з них не сидів за стійкою зараз, їм залишалося тільки безпорадно спостерігати, як Аба проходить між ними і на секунду без сповільнення кроку.
Зрештою Егуд оселився якраз між ними, на те саме місце, яке займав спочатку.
- А я підігріваю її для тебе.
Течі трохи посміхнувся, його очі перетворилися на дві вузькі щілки. Очевидно, він перебував у піднесеному настрої й зовсім не звертав уваги на незручність повітря. Можливо, через те, що він був навколо оживлення він навіть відчував деяку радість, втихаря насолоджуючись драмою, яка розгортається між двома учнями Джарія.
Лише Теучі спостерігав за тим, що відбувається мовчки. Він ніколи не розпускав би пліток. Всі їхні розмови залишаться похованими в його пам’яті, перетворюючись на матеріал для особистого задоволення.
Відразу ж після цього.
Теучи проворонув локшину з каструлі.
Швидко поклав її в піалу і почав заливати бульйоном.
— Второпали!
— Аоба, твоя локшина готова!
— Зараз подам!
Це Теучі поставив перед Аобою піалу, від якої походив густий і смішний аромат.
Дякую.
Аоба подякував брату Теучі, а потім надихнув аромат стоячої перед ним лапші. У нього тут же прокинувся дикий апетит, і він відчув, що більше не може терпіти.
Врешті-решт, безперервний аналіз і планування останнім часом виснажили його фізичні резерви, а їжа була ідеальним способом поповнювати сили. Насичений аромат [Ітараку Рамен] Умить роздратував його смакові рецептори, змусивши відкинути стриманість.
Наступний момент.
Аоба зробив традиційний ритуал перед їдою, схопив палички і почав з неймовірною швидкістю, наче ураган, втягувати у себе цю невимовно апетитну лапшу.
У ту ж мить.
Дії Аби не заховалися від очей Мінато Намікадзе та Конан, але їхні обличчя виявляли зовсім протилежну реакцію.
Мінато Намікадзе також прийшов сюди, щоб поїсти рамен, але після того, як він побачив Конан і того ніндзя-привернення, все його увагу було відволікне на них, так що до цих пір у нього не було в роті ні макової росики.
Гур-гур...
Поки Мінато Намікадзе спостерігав за тим, як Аоба вплітає лапу, його живіт тихенько завурчав.
Насправді його становище було набагато серйознішим, ніж у Аби.
Саме тому, що він провів багато часу в роздумах, знищивши купу нервових клітин, його організм гостро потребував пиття. За цим він і прийшов в [Ітараку Рамен] - Щоб з'їсти порцію локшини.
Але коли він опинився тут, то поринув у новий цикл роздумів і в результаті цього був дуже голодний.
Але на даний момент справи, що вимагають його негайної уваги, ще не були завершені. Не їш Аоба зараз цю лапу, Мінато Намікадзе, можливо, нічого б і не відчув, але варто було тому заплетити порцію за обидві щітки, як він зрозумів, що зголоднів ще сильніше.
Це було рівнозначне тому, що Аоба прямо в обличчя нагадав йому про свій голод.
Дуже невиявлене відчуття.
Принаймні, Мінато Намікадзе здавалося, що він ось-ось помре від голоду.
Це відчуття під ложечкою зробило його розумовий процес ще більш загальмованим.
Конан відреагувала інакше.
Коли вона побачила, як Аоба їсть локшину, в її очах проминув незвичайний блиск.
Цей [Ітараку Рамен] був неймовірно смачним - вона тільки що підряд умивала дві порції. І хоча після їжі вона відчула ситість, тепер, дивлячись, як їдять інші, вона не відчувала апетиту, навпаки, їй здавалося, що живіт ось-ось лусне.
Це мимовільно наштовхнув її на ряд специфічних роздумів, і в цю короткий мить її думки злегка розсіялися, кинувшись у іншому напрямку.
« Як же щасливі мешканці Деревні Скритого Листа!»
Конан думала про це, тому що їй здавалося, ніби мешканці Деревні Скритого Ліста по-справжньому здатні відчувати щастя. Вони могли в будь - який момент поїсти такий смачна локшина і не страждали від нестачі їжі, як вона зі своїми друзями у дитинстві.
Порівняно з ними мешканці Деревні Скритого Ліста дійсно жили, тоді як люди в країні Дощу просто намагалися вижити.
Конан бачила цей контраст, і відгомін цього розуміння були настільки сильні в її душі, що вона не знаходила слів. Більше того, вона все більше проникла в симпатію до Деревна Скритого Ліста, мріючи залишитися тут і жити у цьому місці.
Це було неймовірно сильне бажання!
У цей момент вона кристально ясно зрозуміла, чого саме вона хоче?!
Ще ніколи це не було для неї настільки очевидним.
У минулому, в країні Дожя, її єдиним бажанням було у що б не стало вижити. Спочатку пережити сьогоднішній день, а потім думати - у неї навіть не було права роздумувати про завтра, нічого вже сказати про майбутнє.
Але тепер вона дивилася на своїх дітей: їхні обличчя сяяли усмішками, вони не тільки могли насолоджуватися спокійною і гармонійною життям, але й були вільно мріяти про своє майбутнє.
Як же старший брат-ученик Мінато, чия мрія - стати Хокаґе!
І своїми зусиллями він поступово втілює її в реальність!
Це було дуже рідкісне, майже забуте відчуття.
Принаймні, в очах Конан це виглядало незвольною розкошою - тим, про що вона раніше навіть не наважилася помислити.
На якийсь час.
Її думки спустилися вскач, і у цей короткий момент вона не могла їх зупинити - вони безупинно неслися в невідомі дали.
Раптом вона згадала той концепт, який Яхіко вклав у створення Акацуки.
Добитися миру у всьому світі ніндзя, принести мир в країну Дождя, позбавити всіх мешканців світу шінобі від війн та конфліктів, щоб вони могли втішатися щасливим життям.
Тоді їй здавалося, що Яхіко був повний великих ідей і амбіцій. І хоча ця мета була грандіозною, вони могли наполегливо рухатися до неї, крок за кроком.
Але якщо подивитися на це зараз...
« Хіба це не Дерня Скрите Листо?»
Конан усвідомила, що Деревня Скритого Ліста була саме тим ідеалом для Акацуки, втіленням тієї самої мрії.
Досконале втілення усіх їхніх прагнень — це стан Держави Скритого Ліста!
Від цих думок в її грудях мимовільно народився подих захоплення, а у пам'яті скликав образ засновника Дерені Скритого Листа, Першого Хокаґе, Хашірами Сенджу.
"І справді!"
« Ось він, правдивий Бог Ніндзя!»
"Той, хто насправді стоїть на вершині світу шінобі!"
« Така людина могла надати світу ніндзя його нинішній образ! »
« Неймовірно сильний!»
Конан швидко взяла свої думки під контроль. Цей момент був викликаний лише тим, що вид Аоби, який сплітає лапу, пробудив у ній благоговійне відчуття щастя.
Те, як Егуд їв локшину, не вплинуло на поточну динаміку стосунків між ними. Це було, наче таємний натиск на кнопку паузи.
Як тільки Аба оселився на стільці і ретельно взявся за рамен, конфлікт між Мінато Намікадзе та Конан відновився з тієї ж точки.
На даний момент ініціативу як і раніше стримувала Конан, і це давалося їй вкрай нелегко.
Конан добре усвідомлювала це, тому не дозволила собі будь - якої слабини і не давала Мінато Намікадзе шансу відігратися. Успішно перевіривши маньр "відступ заради наступу" і побачивши, що її опонент зберігає мовчання, вона приготувалася нанести наступний удар.
- Насправді Наґато і Яхіко теж не мають поганих намірів.
Ми завжди хотіли побудувати мирний світ шінобі.
Саме в цьому полягає мета Акацуки.
— Але коли я прибула в Деревню Скритого Ліста, то зрозуміла, що це і є мрія наших сердець.
— Тому я хочу залишитися тут.
— И я думаю...
Ці останні слова Конан навмисно розтягла голосні і зробила паузу, не поспішаючи закінчувати речення та інтригу.
Ця хитрість негайно привернула увагу Мінато Намікедзе. Він пильно втупився на Конан, не знаючи слів для відповіді, лише невизначено передбачаючи, що її наступний реплік стане черговою атакою у його адресу. Він мимовільно зробив глибокий вдих.
— Якби вчитель Джірая знав про це, то з повагою прийняв би наш вибір. Він розуміє наші зусилля!
- І саме вчитель Джірая вклав в нас ці мрії!
- Винахідник Джіраї запалив артеріочну зірку в наших життях!
Конан знову витягнула карту вчителя Джіраї. Вона вважала, що в поточній ситуації це був її головний козир - тільки так можна було направити розмову у потрібне русло.
Тепер вона занадто добре розуміла характер стосунків між учителем Джіраєю та Мінато Намікадзе.
Адже вчитель Джірая був наставником і для неї.
Почуття Мінато Намікадзе були їй критично ясні, особливо його бажання, щоб вчитель Джірая став зорителем в той момент, коли він підніметься на найбільш блискучу сцену у світі шинобі.
Випаливши цю тираду, Конан замовкла. Їй потрібно було дати Мінато Намікадзе час перетравити те, більше того, вона очікувала від нього хоч якийсь реакції.
Тепер вона з чоловіка, який спочатку і двох слів зв'язати не міг, перетворилася на того, хто задає тон всій розмові.
Погляд Конан повільно і м'яко ковзав убік, що сидить на відстані Аби.
Навіть вона сама не могла з упевненістю сказати, чому поява цієї людини так сильно змінило ситуацію. Крім того, вона бачила, що він не навмисно намагався їй допомогти - здавалося, все склалося само собою.
Чим більше вона про це думала, тим дивовижніше все здавалося.
Дивно до такої міри, що вона почала смутно підозрювати: а не дёргає хтось невидимий за ниточки?
"Ооцуки Тонері?"
Конан одразу ж почав вживати це ім’я. Саме цього чоловіка вона прийшла сюди шукати, але тепер його ніде не було видно і вона добре розуміла, що теперішній момент — це не найкращий час для зустрічі.
« Якщо не трапиться нічого непередбаченого...»
Конан вважала, що зустрінеться з Ооцукі Тонері лише після того, як покине це заведення і опиниться в безлюдному місці.
Що стосується способу зустрічі, то швидше за все це буде просте і грубе просторово-часне переміщення - його просто тягне в інший вимір, як це вже було під час першого рандеву.
Подумавши про це.
Конан відкинула ймовірність того, що всім цим керував Ооцукі Тонері.
Їй здавалося, що Ооцукі Тонері просто не опуститься б до таких інтриг. Врешті-решт, він мав абсолютну силу і судячи з намальованої ним картині світу шинобі, для нього всі вони були лише кіпотячими мурашками, а отже у нього не було жодної потреби пліснявості якісь змови.
Конан вирішила, що просто накручує себе.
Але чого вона не знала, так це того...
Що той самий Ооцукі Тонері з її уявлення сидів прямо поруч з нею і мовчки сплітав піалу [Ітараку Рамен].
І все її знання про Клану Ооцуки були лише вигадкою, вправно скормленою нею цією людиною. Лише тепер, після низки успішних сеансів промивання мозку, вона була святена і переконана, що володіє правдою в останній інстанції.
І навіть не усвідомлюючи цього, вона з головою поринула в метаморфози!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno