Розділ 727. Зміни Нагато
Подумавши про це...
Аоба повернувся до спогадів того вартового.
Його охопила розчарування.
Зрештою, будь - яка дрібниця в майбутньому могла бути пов’язана з поточним розвитком ситуації. Це змусило його усвідомити, що не можна бути байдужим до будь - яких сцен.
Адже до цього моменту всі прелюдії в взаємодії між Акацукі і Мінато Наміке залишилися позаду, і все прийшло на момент наступного розвитку.
Як Конан опинилася в « Ічираку Рамен» всередині Девні Скритого Листа?
Чому Мінато Намікадзе шукав його?
Якщо він хотів знайти відповіді на ці запитання, то Аоба повинен був продовжувати переглядати те, що сталося далі. Тільки так можна було повністю зрозуміти, в чому ж справа.
Поступово...
З плином часу.
За хвилину.
Він зовсім не змінював свого вигляду — чоловіка, який ходить як непередбачений і байдужий до дороги.
Однак...
Від його теперішнього розташування, тобто гуртожитку Абу, і до самого « Ічирака Рамена », не вимагалося особливої уваги.
Цим маршрутом він проходив стільки разів, що і не зрахувати.
Він уже давно був знайомий йому до болю.
Жодних проблем не могло виникнути.
Треба було просто нормально йти.
Тим більше...
Тепер вартовий вів його за собою.
Все було в порядку.
Жодної складності.
Аоба міг взагалі не звертати уваги на цього ніндзя, визираючи так, ніби він занурений у свій внутрішній світ і продовжуючи проблискувати тільки що з лічені спогади.
І вартовий не звернув на це уваги.
Зрештою, навіть коли б виникли питання, він би нічого не зміг сказати. Його завданням було привести Аобу в локшину "Ічіраку Рамен", а решта вже стосувалася Мінато Намікадзе.
Що ж до того, навіщо Мінато шукав його...
У його голові все ж блукали деякі думки. Однією з причин полягала в тому, що Аоба, можливо, все ще використовував довіру Міната Намікадзе і не був так просто скинутий із рахунків. Тобто його пояснення все ще могли надати ефект.
Інша причина була ще більш очевидною...
Справа в тому, що у ситуації Мінато Намікадзе просто не було інших кандидатур. Якщо не посилати його, то на місці більше нікого не залишалося, а сам Мінато мав приглядати за Конан і не міг відлучитися особисто.
Однак...
У той час погляд вартового падав на Егуда. Він постійно спостерігав за змінами у виразі його обличчя, а в його голові роїлися знаки питання - він зовсім не розумів, що відбувається.
"Стратний тип!" - був вердикт, який вартовий виніс Аобі.
Варто знати.
На його думку.
Аоба жив сам на самоті в цьому переповненому кривавим гуртожитком Анбу, а це місце було не з легких. Якщо він ще не став привидом, то вже точно водив з ними дружбу.
Звичайно...
Найсильніший удар по психіці охоронця був сам Аоба.
Для нього.
Аоба був істотою куди страшнішою, ніж привиди!
Що ж до того, що Аоба всю дорогу не пропустив ні слова, сторожу було все одно.
Так йому було навіть спокійніше.
Якби Аоба скинув йому очі, він би відчував непередавлений тиск, будучи на межі нервового зриву. Але зараз йому хоча б дали можливість дихати.
У цей момент.
Вони обоє вийшли з гуртожитку Анбу.
Промінь сонця впав на вартового, і його тіло стало теплішим.
— Фух... « В’язничний вітрів глибоко вдихнув і повільно відпочив, усім своїм виглядом показуючи полегшення. Він і подумати не міг, що сонце, яке світить щодня, може бути таким теплим. Ця комфортна температура витіснила залишки ознобу, повертаючи внутрішнє становище в нормі.
Слідом за цим.
З погляду вартового він звернувся до Егуда, який йде позаду.
Той виглядав так само, як і раніше.
Зовсім ніяких змін.
Це змусило охоронця ще більше зміцнитися в думці, що цей ніндзя Абу на ім'я Аоба - просто дивак.
Справжній фрик!
Звичайно, в цей момент Абе було плювати на думки вартового, все його увага була зосереджена на фрагментах пам'яті.
Ці фрагменти досягли критичного моменту.
Через них він міг знайти деталі, які раніше вислизали від нього.
Ці деталі допомогли б йому зрозуміти ще одну ситуацію.
Це довело його до надзвичайного збудження.
Слідом.
Картинка змінилась.
У полі зору вартового не було знайдено Мінато Намікадзе, а зрештою він мав стати четвертим Хокаґе Деревні Скритого Ліста, що для звичайних людей бракувало висоти.
Но...
Акацукі — Трійця, перед якою стоїть.
Ці троє називали себе учнями пана Джарія.
Схоже...
Між ними виникла незгода.
Це змусило сторожа з великою цікавістю подивитися в ту сторону.
У той же момент, увага Абби після фрагментів пам'яті зосередилась на Трійці з Акцуки.
« Чудово!» — Авіа подумки кивнув, безмовно висловлюючи вдячність цьому вартові.
Як би то не було...
Хоч би якою була мета цього чоловіка...
Чи це було цікавість або бажання поорочити на видовище...
Загалом...
Той факт, що охоронець дивився на Трійцю з Акацуки, зробив для нього велику допомогу. Це допомогло йому чіткіше побачити і зрозуміти проблему, яка виникла.
У пам'яті.
Вирази трьох членів Акацуки були дуже різними.
Його обличчя стало трохи болючим, гордість перейшла затаювальною образою — здавалось, що Мінато Намікадзе зачепив його життя. У глибині його очей, облямованих коломи Рінегана, промайнув холод.
Це було дуже сильне відчуття.
Аоба не знав, чи це відчули тодішні вартові.
Але зараз він відчував це чітко.
Це відчуття було схоже на те...
Ніби Нагато махнув себе богом. Може, навіть не зміцнівшим божеством, але все ж богом. Саме тому його поведінка і міміка були такими.
На противагу цьому...
Усі інші в очах Наґато були наче мурашка, яка зовсім не варта уваги.
Тепер Наґато хотів тимчасово оселитися в мурашнику однієї з досить сильних колоній мурашок. Його готовність сказати про це вже була найвеличнішим з його боку, величезним милосердям. Однак, здається, невдячна і повна зневага до нього навіть відреклися.
Це було нічим іншим, як оскверненням божества!
Наґато було дуже незадоволене. Тепер він не хотів увійти до Коноху. Більше того, він захотів повернутися сюди через роки, коли його Рінеган пробудиться, стати перед Мінато Намікадзе і показати цьому чоловікові, яке саме істота той посмів відкинути тоді.
— Ми йдемо, — негремно вимовив Наґато. Його обличчя не здригнулось, тон був байдужим, позбавлений будь-яких емоційних сплесків, немов нічого і не сталося.
Наґато не показав, що лютували у нього всередині.
Принаймні, зовнішньо здавалося, що все це було для нього чимось ясним і звичайним.
Тепер він вважав себе речником клану Ооцукі, і на все людство дивився так, ніби людина стоїть посеред купи мурашок.
Хоча тепер він ще не міг здолати всіх « мураварів», але знехтував цим мурашником світом і не вважав за потрібне якось по-особому зробити це.
Тепер він вважав, що світ — це лише пробуджений Реннеган. Він не залишиться достойним суперників. Він стане непереможним істотою, подібним до бога.
Такі були думки Наґато.
Після настанов Аби Наґато був цілковито переконаний, що він є частиною клану Ооцуки. У нього не залишилося ні краплі сумнівів чи коливань, відчуття співпричастості в глибині душі було неймовірно сильним.
— Эх... — Конан повільно зітхнув. Вона жаліла, що зробила такий поворот подій.
Кінець кінцем.
У її початковій уяві.
Вона вважала, що вони зможуть безпечно увійти до Коноху!
Особливо враховуючи те, що це сказав Ооцукі Тонері...
А це означало, що Ооцукі Тонері вважав цей шлях проходом!
Якщо ж вони не змогли пройти по ньому...
То винуватити нікого!
Тож вони самі не впоралися!
Вони все зіпсували!
Виходячи з цього, Конан відчула розчарування і навіть захотіла зустрітися з Ооцукі Тонері, щоб попросити вибачення.
- Які у нас тепер плани? — Конан відразу повернулася і запитала Наґато.
Дивлячись на теперішнього Наґато, вона відчувала в серці дивне, незрозуміле передчуття.
Навіть вона сама не могла точно сказати, в чому справа.
Їй просто здавалося...
Те, що Наґато дізнався про своє правдиве походження як член роду Клану Хуцукі, стало надзвичайно гордим.
Принаймні, судячи з його теперішнього аура, він здавався навіть більш зарозумілим, ніж справжній Ооцукі Тонері.
— Я не знаю, — просто похитав головою. Він повернувся до Конан, і його очі з концентричним колом Рінегана сфокусувалися прямо на її обличчі. Мені не подобається це місце.
— Хоча я більше не вважаю, що мешканці Конохі вбили моїх батьків.
- Але я все одно не можу полюбити це село.
— Особливо після того, як Мінато Намікадзе повівся.
— Теж мені, старший брат-ученик.
— У мене більше немає до цього інтересу.
- Що ж стосується того, куди саме піти...
— Я й сам не розумію.
Повільно вимовив Наґато. І хоча на словах це звучало так, в глибині душі він люто противився ідеї залишатися у Листі.
Відчувши ставлення Мінато Намікадзе, він почувався зневаженим.
Це недбале ставлення змушувало його відчувати, що його гідність і гордість ось-ось будуть розтоптані.
— Нет! — Почувши слова Наґато, Конан відразу похитала головою і рішуче відкинула його позицію. - Нам все ще потрібно залишитися в Делевні Скритого Листа.
Конан не спішила йти. Вона стояла на місці і дивилася на вже розгорнених Наґато та Яхіко, чітко, слово за словом, вимовляючи ці рішучі слова. В її фіолетових очах читалася твердість - це було те, чого вона хотіла найбільше, і що вона мусила зробити.
Яхіко, дивлячись на ситуацію, подивився спочатку на Конан, потім на похмурого Наґато і розвів руками.
Яхіко стояв рівно між ними двома.
Він не проколов ні слова.
По його безпомічному виразку обличчя можна було зрозуміти, що зараз Яхіко вже не в силах якось вплинути на те, як це відбувається.
Побачивши цю сцену, Егуд не міг стримати сліз. Ця Трійця з Акацуки вже почала розходитися в різні сторони, вибираючи різний шлях розвитку.
Через спогади вартового він ясно бачив, що кожен з цих тройок думає про своє.
Тільки ось...
Яхіко, схоже, втратив те право голосу, яке мав раніше!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno