Сумніви Мінато Намікадзе
Аоба відразу відчув напругу. Йому здалося, що Мінато Намікадзе заговорить про те, хто стояв за інтригами навколо поста Хокаґе.
У нього не було ніяких підстав так думати, але він був майже впевнений, що справа саме в цьому.
Невідомо чому, але він міг це передбачити.
Камінь, який тільки що впав з його серця, знову повис над ним.
Якщо справа була в цьому ...
То все знову ставало складним.
Аоба не знав, чи підозрює його Мінато Намікадзе. Навіть якщо б він прочитав його пам’ять, це не принесло би йому жодної користі.
Тому що це було не в пам'яті, а у думках кожного. Якби тільки можна було читати думки.
Тоді можна було б дізнатися, про що думає кожен.
Але в нього не було такої суперсили.
Тому зараз він зовсім не знав, про що думає Мінато, і чи є в його словах якийсь особливий сенс.
У цей момент Аоба просто дивився на Мінату.
Він вагався кілька хвилин.
Він вважав, що це буде нелегко.
- Про що ти? - Здивувався Аоба. Він не знав, що робити. Він повинен був зробити так, щоб ці слова вимовив Мінато.
Тепер він міг грати роль слухача або навіть вчителя, але не міг допустити жодної помилки.
Інакше все, що він робив раніше могло піти прахом.
- Насправді, я весь час відчував, що в багатьох речах є щось дивне.
Мінато Намікадзе глибоко зітхнув. Ця темна ситуація давала йому рідкісне відчуття спокою. Раніше він не любив такі темні кімнати, він кохав коли в кімнаті багато світла.
У той час в кімнаті було тепло, а він любив тепло. Якби це було раніше, він міг би запросити Аобу кудись поїсти або поговорити в чайній. Але тепер його становище було особливим. Він став Хокаґе Конохі. Хоч церемонія вступу ще не відбулася, але хоч куди він пішов, жителі села впізнавали його і з ентузіазмом вітали.
До цього моменту Мінато Намікадзе став центром уваги в Конохі. Хоч би де він з’являвся, на нього були спрямовані численні погляди.
До того ж, село тільки що пережила інцидент з Третім, і всі дуже чутливо ставилися до дій Гокаґе. Якби він почав обговорювати такі речі в громадському місці на очах у всіх, навіть Мінато Намікадзе відчував би себе невпевнено.
Раніше Мінато не любив таких темних і тісних простору. Він також вважав, що Егуд живе тут і зазнає великих труднощів.
Але зараз, стоячи тут, він раптом відчув, що цей простір дає йому спокій, дозволяє висловити те, чого давно лежало в нього на серці.
Його погляд ковзнув по кімнаті. У темряві його блакитні очі як і раніше яскраво сяяли. Він виглядав дуже серйозним. Нарешті, він знову подивився на Абу.
— Аоба, я не знаю, чи варто мені говорити про це, і не розумію, як це на тебе вплине.
Мінато Намікадзе глибоко зітхнув. Насправді, він все ще вагався, чи варто говорити про це, тому що не був впевнений, добре це або погано.
Він зрозумів, що ходити до посту Хокаґе — це шлях самотності.
Чим далі він йшов цим шляхом, тим менше людей залишалося поруч. Люди, з якими можна було б поговорити по душах, майже не залишилися. Навіть коли його щойно висунули на пост Хокаґе, і церемонія ще не відбулася, він помітив, що в глибині очей навіть підозрілість та оцінка були для них чимось більшим.
Все стало не так, як раніше, і повернутися до все ще було неможливо. З того моменту, як він став Хокаґе, на його плечі лягає відповідальність за всю Коноху, і він більше не міг бути таким, яким раніше. Навіть якщо він не звертав уваги на статус інших, інші звертали увагу на його становище. Це вже створило певну дистанцію.
Навіть якщо він хотів знайти когось, з ким можна поговорити по душах, то бачив Аобу і відчував себе такою людиною. Але він все одно хотів поважати його думку і, перш ніж сказати, поставив йому це питання.
Мінато Намікадзе був дуже м'яким. Він не хотів нікого змушувати. Отже, він не зводив очей із Аби і в його очах була глибоко прихована тривога.
Насправді, він дуже хвилювався.
Він дуже хотів, щоб Аоба був тією людиною, яка вислухає його історію, поділить його почуття. Але він боявся, що Аоба відмовиться і побоюватиметься, ніби всі його сподівання перейдуть у розчарування.
Це було дуже важке відчуття.
Він не наважувався покладатися, але і не міг сподіватися.
Він відчував, що все стало зовсім не так, як раніше.
Тепер, навіть розмовляючи з Аобою, він був дуже обережним, уважно стежив за його реакцією, боячись, що випадково виявить пихатість четвертого Хокаґе. Хоча він не відчував цього, але боявся, що інші будуть так думати.
З Аобою було так, і він думав, що так само буде з Фугаку Учихой.
Звичайно, він не думав, що так буде завжди.
Просто він тільки що став Хокаґе і ще не звик до цієї ролі. Він не навчився досконало спілкуватися з людьми в якості Хокаґе і не розумів, як інші ставляться до його нового становища.
Він ще не знайшов відповідної дистанції.
Він тільки що став Хокаґе.
Ще не знайшов свого місця.
Якби йому дали трохи більше часу, він би з усім справився.
Но.
У цей момент.
Він хотів поділитися цим з Аобою.
Іноді буває, що щось турбує, і потрібно з кимось поговорити, щоб стало легше. А якщо почекати, то, можливо, це само собою пройде, і вже не буде так важливо.
Мінато Намікадзе зараз було саме таке відчуття. Він відчував, що якщо він не поговорить з Абою, то потім вже не буде сенсу про це говорити. Тому що, можливо, через деякий час він сам справиться з цим і все вляжеться. І з часом, озираючись назад, він буде думати, що це все були дрібниці.
Тому він не мав права на самореалізацію, а виговоритися.
— Звичайно, можеш, - відразу ж сказав Егуд. Він вже помітив тривогу і занепокоєння в душі Мінато. Він не очікував, що Мінато може бути таким. Це було не схоже на того Мінато, якого він знав.
Донині він завжди вважав Мінато світлим сонечком, що дає навколо нас нескінченну тепло і випромінює безмежну впевненість.
Він ніколи не бачив Мінато в такому пригніченому стані.
Однак.
Він не був здивований.
Адже ми всі не роботи.
У кожного бувають перепади настрою.
Кожен має своє життя, і в різні моменти виникають думки.
Це було цілком прийнятно!
Аоба спочатку трохи здивувався, але швидко все зрозумів. Адже Мінато теж міг відчувати такі емоції. Якби у нього взагалі не було емоцій, ось це було б дивно.
Більш того.
Аоба навіть відчув задоволення.
Він зрозумів, що Мінато готовий показати йому ці емоції.
Це означало, що Мінато вважав його своїм. Це було довір’я, яке не вимагало слів.
Аоба хотів дорожити цим довір’ям.
— Минато.
— Ми дуже хороші друзі.
- Коли в мене були проблеми, ти мені багато разів допомагав.
- Якщо у тебе є якісь проблеми, можеш сміливо мені розповісти.
- Будь-які.
- Можеш мені довіряти.
Аоба сказав це серйозно, тому що помітив в Мінато самотність. Це було дуже дивне відчуття. Людина, яка була на пікі своєї кар'єри але в цій темній і тісному кімнаті вона виглядала самотньою. Це було абсолютно незбагненно.
— Якщо у тебе є якісь проблеми, можеш мені розповісти, - повторив Аоба, щоб підкреслити свої слова. Він відрізнявся від тих, хто хотів підлизатися до Мінато. Він не намагався використати цей момент, щоб налагодити з ним стосунки, а хотів допомогти йому подолати тривогу.
Як кажуть, на чужині всі чужі.
Аоба був чужаком у світі Наруто.
Він не був з цього світу, а випадково потрапив сюди. Хоча Коноха стала другим домом для нього, він не був його батьківщиною і людей тут не так вже й добре знав.
Особливо після екзамену на чуніна, коли всі йому не довіряли, Аоба став ще більше цінувати цю рідкісну дружбу.
Треба сказати.
Відколи він потрапив у світ Наруто.
Лише Теучі і Мінато Намікадзе вважали його справжнім другом.
Аоба був готовий вислухати Мінато не тому, що хотів бути з ним у добрих стосунках, і не через те, ніби Мініо ось-ось стане Хокагом. Він також хотів дорожити цією складною дружбою.
— Я зрозумів, — кивнув Мінато. Він бачив таку наполегливість в очах Аби і розумів, що він зрозумів його та визнав їхню дружбу.
За цей час вони, хоч і не бачилися так часто як колись, і кожен був зайнятий своїми справами, але їхня дружба від цього не ослабла. Вони все ще вважали один одного добрими друзями.
Почувши, що Аба хоче вислухати його, Мінато почувався набагато краще. Камінь, який лежав у нього на серці, впав. Він глибоко подивився на Аобу, його губи злегка шевнулись, він готувався до розмови.
- Справа ось у чому... — Мінато зітхнув, намагаючись заспокоїтись. Адже те, що він збирався сказати, було не так-то просто зрозуміти звичайній людині. Тому, перш ніж запитати, він все ще дуже вагався.
— Я й досі не знаю, чи варто тобі про це розповідати.
- Але якщо не скажу, мені буде дуже важко.
— Я вже кілька днів тримаю це в собі.
- Хоча я обговорював це з Кушиною, але все одно відчуваю себе пригніченим.
— Тому я і прийшов до тебе.
- По-перше, щоб поділитися з тобою радістю від того, що я став Хокаґе.
- По-друге, щоб розповісти тобі про те, що в мене на душі.
— Цього разу я поступив егоїстично.
- Не знаю, коли я зможу вибратися з цього стану.
Мінато Намікадзе посміхнувся над собою.
Насправді, навіть він сам вважав себе примхливим.
Бо він відчував, що за Орочимару і Данзо стоїть чиєсь рука, яка всім керує.
Хоча він і був кінцевим водієм.
І він знав, що не він це все влаштував.
Але він відчував, що отримав це незаслужено.
Здавалося, що пост Хокаґе, який він отримав, був не зовсім результатом його власних зусиль, і це було якось непевно.
Це змусило його почуватися невпевнено...
Це було схоже на те, що вчитель оголосив його оцінку, але це була не його справжня оцінка, а результат списування. Але списував не він, а хтось виправив його відповіді.
У Мінато зараз було саме таке відчуття. Він відчував, що його робота могла б бути кращою в класі.
І цей найкращий результат дійсно був його.
Але отримана оцінка була не такою, яку він заслуговував.
Тому що цю оцінку хтось підробив.
І він не знав, хто це зробив.
Коли він хотів піти до вчителів, які перевіряли і оцінювали його роботу та спостерігачів, то побачив, що всі вони вже пішли. Він став кінцевим власником усього цього.
— Казай, що на обличчі Аби з’явилася усмішка. Тепер він здогадався, про що збирається говорити Мінато, і в його голові вже був готовий план, як на це реагувати.
У той же час він зрозумів, що Мінато не підозрює його, а прийшов до нього, щоб виговоритися.
Насправді, якщо подумати, то він не мав жодних хвилювань. Адже в його нинішньому статусі, простого ніндзя Абу, який втік з поля бою, як він міг керувати такими справами через куліс?
Але тривога брала своє.
Саме тому, що за всім цим дійсно стояв він.
Тому Аоба і боявся, що Мінато його розкриє.
— Добре, - знову кивнув Мінато. Слова Аби додали йому мужності і сил, щоб заговорити. У його голові вже багато разів складалося слово, але кожного разу вони застряли в горлі. Після кількох спроб він так і не знав, з чого почати.
Ці слова було дійсно важко вимовити.
— Эх... — Мінато знову зітхнув. Нарешті він заспокоївся. Навіть перед Аобою йому було нелегко говорити про це, не говорячи вже про інших.
— Насправді, те, що я став Хокаґе, здається мені дуже дивним, — з гіркотою сказав Мінато.
- Що ти маєш на увазі? — Аоба відразу зробив цікаве обличчя, але не почав наполегливо допитувати. Він просто дивився на Мінато, даючи зрозуміти, що слухає.
— Важко сказати, — Мінато з гіркотою похитав головою. Ці слова було дуже важко вимовити, але він вже почав, і Аоба його запитав, так що він знову обірвав впевненість і вирішив висловитися. Якщо вже почав, то треба договоритися до кінця.
Він прийшов сюди, щоб поділитися з Аобою.
Тепер, коли він вже говорив, не було причин відступати. Його блакитні очі стали більш рішучими.
— На шляху до посту Хокаґе зі мною сталися дивні речі. Ти, можливо, не знаєш, але коли я повертався до Коноху, на мене напали. І цих людей послав Третій.
Мінато прямо назвав ім'я третього. Це тому, що він мав дуже хороші стосунки з Аобою. Якби це був хтось інший, він би не став говорити так прямо, а зупинився б на перших кількох фразах. Адже це було свого роду наклепом.
Мінато не мав доказів, щоб звинуватити третього. Усі докази вказували на Данзо, а Данзо зник, забравши з собою всі таємниці, особливо цю останню.
Але в серці Мінато знав, що за всім цим стоїть третій, а Данзо був лише його пішаком. Тепер, коли пішака стала не потрібна, її можна було викинути.
- Ти впевнений? — Аоба нахмурився, зробивши серйозне обличчя. Він виглядав так, ніби зовсім не очікував такого.
Треба сказати, що творчість Аоби була на висоті. Він відразу ж увійшов у роль. Адже якби Мінато сказав таке, а він залишався б абсолютно спокійним, як уже знав, це викликало б підозри.
Тепер Аоба показав саме ту реакцію, яку хотів бачити Мінато.
— Я так і знав, що ти не повіриш, — Мінато вже передбачав реакцію Аби. Він повільно похитав головою, на його обличчі з'явилася гірка усмішка, і він знову глибоко зітхнув.
— Тоді, за межами Конохи, на мене напали Сім Ніндзя-Мечників Скритого Тумана. Я міг би піти, але я хотів знати хто так мене ненавидить. У моєму серці вже були деякі здогадки, тому що Сакумо Хатаке попереджав мене, що в Конохі все не так просто.
Сказавши це, Мінато зробив паузу, підпер підборіддя правою рукою, а лівою взяв ручку і почав постукати нею по столу, немов намагаючись заспокоїтися.
— Тоді я уклав з ними угоду і отримав інформацію. Їх найняв не хтось з Деревні Скритого Тумана, а Данзо-сама із Конохи!
Голос Мінато став дуже важким і серйозним. Він сказав дуже, дуже важливу річ. Він добре розумів значення цих слів.
Ссс...
Аоба тут же ахнув, зробивши вигляд, що він в шоку. У нього по всьому тілу повтікали мурашки.
- Як таке може бути?
- Данзо-сама послав людей, щоб убити тебе.
— Це...
- Що відбувається?
Аби, здавалося, дуже розлютилися. Він стиснув кулаки, його очі були широко відкриті від подиву, ніби він почув якусь страшну таємницю.
- Ти стільки років працюєш у відділі допитів, і знаєш про деякі темні справи з самоіронією сказав Мінато.
- Насправді, я і сам про це чув, просто не думав, що це торкнеться мене.
— Я лише хотів стати Хокаґе, щоб вивести село на новий рівень, аби люди жили в світі і зробили свій внесок у розвиток села.
— Але я не очікував...
- Що моя поява порушить чиїсь інтереси.
Цього разу Мінато не став називати третього, а сказав "інших" тому що вважав це інтересами не тільки третьої групи, але цілу групу.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno