Старший брат-ученик!
— Попереду, мабуть, вже Дерівня Скритого Ліста!
Конан вела всіх за собою вже довгий час. Вони пройшли весь шлях від країни Дожя до Країни вогню, не зустрівши особливих перешкод. Однак у кожного на серці було важко. Покинути рідні краї і відправлятися в незнайомі місця, залишаючи своє звичайне середовище проживання, — це викликало невимовне почуття.
Особливо коли вони думали про те, що їм доведеться жити в іншому селі з якою вони щойно воювали. Багато їхніх друзів та родичів загинули від рук ніндзя з цього села, що зробило їх відчуття ще складнішими.
Однак...
Акацуки запропонували їм вибір.
Не кожен повинен був іти з ними до Коноху. Ті, хто не хотів, могли залишитися в країні Дощу. Тому кожен, хто вирішив піти, зробив це з власної волі, без будь-якого примусу або погроз.
Саме тому ті, хто вирішив поїхати до Коноху, не відчували до неї особливої ненависті, хоча в їхніх серцях все одно залишалося дивне відчуття.
На чолі загону Акацуки йшла Конан.
Саме вона найбільше хотіла перенести організацію до Коноху.
Тому що її серце тепер було повністю зайняте цією людиною - Ооцуцукі Тонері. Вона і сама не очікувала, що в її полоні з'являться такі почуття.
До такої міри, що після зустрічі з ним всі інші люди навколо неї померли.
Навіть Яхіко, яким вона колись так захоплювалась, тепер видавалась їй не дуже привабливою.
Той, хто бачив орла, як може знову задовольнятися горобцем!
Яхіко і Наґато йшли позаду Конан, кожен зі своїми думками.
Нагато думав про Рінегана і те, що Конан розповіла йому про клан Ооцукі.
Насправді, він вже давно був морально готовий до того, що його походження може бути особливим, але коли дізнався, як він з клану Ооцукі, то все одно не міг уникнути здивування і шоку.
У нього було багато запитань, які він хотів поставити особисто Ооцукі Тонері. Тому Конан погодився з пропозицією перенести Акацуки до Конохуа.
Звичайно, вони мали спільну думку.
Вони обоє нудьгували за вчителем Джарейє.
Вони вже давно не бачили вчителя Джарія.
— Думаю, ми скоро будемо на місці, — відповів Яхіко.
— Чудово, — каже Конан. — Серце сповнювалося великою радістю і водночас невимовною сором’язливістю. Зустріч з тією людиною була дуже радісною, але вона трохи боялася цієї зустрічі. Це було дуже суперечливим і складним станом, який вона й сама не могла пояснити.
***
У селі Скритого Листа.
Третій і Данзо розірвалися на погані ноти.
Під час їхньої розмови третій з усіх сил намагався повернути Данзо на свій бік, але він виявив, що цього разу Данзо змінився.
Зовнішній Данзо був зовсім не схожий на того, якого він знав раніше.
І по характеру, і в мірі рішучості.
Ніби це була інша людина.
— Эх... — Повертаючись до кабінету Хокаґе, третій дуже зітхнув. Він стояв біля входу в кабінет, залитий косими променями сонця і дивлячись на ієрогліфи « Огон» будівлі, не міг зазнати змішаних почуттів.
Цей кабінет існував з самого заснування Конохі. Перший Хокаґе, Хашірама Сенджу, працював тут від самого початку. З усіх Хокаґе він провів тут найбільше часу і вже вважав це місце своїм будинком.
Але зараз він відчував, що все змінилося. У цього будинку може незабаром з’явитися новий господар. Це відчуття ставало все сильнішим і виходило з-під контролю. Після втрати Данзо він зовсім не знав, як виправити ситуацію.
- Що мені робити? — У голові третього виникали деякі питання. Було дуже важко, він не знав, як справлятися з майбутніми подіями.
У нього було туманне передчуття, що все наближається до кінця.
Кажуть, що падаюча людина виштовхується. Він уже не знав, хто залишився на його боці. Єдиний, хто, як йому здавалося, міг йому допомогти, Данзо, став останньою краплею, яка переповнила чашу. Він дивився на кабінет Хокаґе перед собою і не знав, скільки ще йому дозволять залишатися в цьому місці, яке він вважав своїм домом.
На мить його охопило розчарування.
Йому не подобалося таке почуття безсилля.
І зараз він не знав, що робити.
Його повністю поглинули негативні емоції.
***
Повернувшись до Коноху, головного Егуда, він попрямував до Ічірака Рамен.
Останнім часом він часто приходив туди поїсти рамена.
Тільки це був не він сам, а його тіньовий клон.
Він так часто з’являвся перед старшим братом Теухі, щоб на час повернення Мінато бути тут серед перших.
І ось зараз.
Головний Аоба прийшов в Ічіраку Рамен.
Як і в минулому.
Ще не дійшовши до фіранки, він побачив дві знайомі фігури. Він дуже добре їх знав. Хоча формально вони давно не бачилися, він тільки що їх бачив.
Це Мінато Намікадзе і Кушина Удзумакі.
— Мінато, Кушина, ви повернулися! — Аоба з усмішкою підійшов до них, роблячи вигляд, що тільки-но дізнався цю новину. У його очах я читала тугу за домом, бо вони не бачилися впродовж кількох місяців.
— Аоба! « Побачивши Абу, Мінато з радістю усміхнувся і міцно обняв його.
— Я так за тебе хвилювався!
- Я думав, ти загинув!
Ти не уявляєш, як я хвилювався, коли дізнався, що ти на полі бою!
- Слава богу, ти вижив! - З полегшенням сказав Мінато. Він не знав усіх деталей на горі М'юбоку, а лише загальну картину війни у світі шінобі. Більшість часу вони зосереджувалися на тренуваннях.
Про новини і події він дізнався тільки після того, як покинув гору М'юбоку.
Після перемоги над ніндзя Деревні Скритого Каменя у Мінато не було часу дізнатися, що відбувається в селі.
Тільки в самому кінці, звільнившись від ніндзя Деревні Скритого Хлака, коли вони були майже біля Конохи, Мінато запитав у Сакумо Хатаке про справи в селі.
Тільки тоді він дізнався, що попередня група ніндзя Анбу Конохі вже була на полі бою і була повністю знищена.
Коли він згадав про Абу, то перше подумав про Егуда. Адже серед ніндзя його покоління було небагато тих, хто став Анбу, а Аоба був єдиним, з ким він був добре знайомий, тому він, природно, турбувався про нього.
Коли він почув, що з усіх цих двох чоловік вижив лише двоє Анбу, його серце похололо. Він був упевнений, що Егуд загинув на полі бою.
У його уяві Аоба був ніндзя-сенсором.
Головною особливістю таких ніндзя було відсутність сильних бойових здібностей. Він добре знав, наскільки сильними є ніндзя Деревні Скритого Кам'яного каменя. Відправляти туди Анбу було все одно, що кидати овець у пащу тигра на вірну смерть.
Коли він дізнався про це, то вже був дуже незадоволений Третім. Він вважав, що Третій прийняв дуже погане рішення, яке коштувало життя таким людям.
Але саме в той момент, коли він був дуже засмучений.
Сакумо Хатаке назвав йому імена двох тих, хто вижив.
Одним з них був Егуд.
Мінато зовсім не сподівався, що Аоба виживе. Він уже був морально готовим до його смерті, і ця раптова радість була наче здобуття втраченого.
Саме тому, побачивши Егуда знову, він був такий схвильований. Хоча вони не перетиналися на полі бою, він вважав себе бойовими друзями, які пройшли через війну разом.
Ця сцена зворушила навіть Кушіну, яка стояла поруч. Її очі затуманилися, і в них забилися сльози.
- Як добре знову тебе бачити! — Мінато був дуже схвильований. Потім вони сіли разом і трохи побалакали про недавні події.
Час пролетів непомітно.
Мінато і Кушина розповідали Абе про те, що бачили на горі М'юбоку. У них не було можливості розповісти про це раніше, і вони не знали, кому розказати, тому сьогодні вони розповіли все Аобе.
Деякі речі вони пережили самотньо і не знали одне про одного.
У цей момент Кушина дізналася, що пережив Мінато на горі М'юбоку. Звичайно, вона теж розповіла дещо про гору М'юбоку, але не розкрила Аобе свій головний козир.
Аобу це не турбувало.
Хоча вони були друзями, друзі можуть мати секрети. Він не був з ними повністю відвертим, тому й не вимагав від них відвертості.
Коли настала ніч, вони розійшлися.
— Хм? - Вийшовши з Ітараку Рамен, Аоба відразу відчув щось особливе. Він звикли активував свої сенсорні здібності і вловив кілька потоків чакри, що рухаються у бік Конохи, і вони були вже близько.
— Це... — Аоба відразу розпізнав чакру цих людей. Ниндзя Аккацуки.
Тільки це була не та сильна організація Акацуки, яка з'явиться пізніше без багатьох членів, а група однодумців, об"єднані спільними ідеалами.
Вони поважали один одного.
І були сповнені позитивної енергії.
У цей момент Акацуки розбили табір поблизу Конохі, очевидно, збираючись тут заночувати.
Судячи з часу, завтра вони прибудуть в Коноху.
- Не сподівався, що вони прийдуть.
- Стає все цікавіше.
— Що ж, піду їх провіщаю.
Фігура Абови мілина і зникла. Він використав техніка Гріма, який летів налітаючий Бога, щоб миттєво перейти до однієї зі своїх друкарських верстатів за межами Конохи.
Шерелест, шелест...*
Тіло Аби захопило папером, і його вигляд почав змінюватися, перетворюючись на Ооцуки Тонері.
Загорнувши трансформацію, Аба швидко полетів в сторону табору і через кілька вдихів опинився перед ними.
— Конан, — тихо покликав Егуда і відразу привернув увагу всіх присутніх. Всі відразу подивилися в його сторону.
Почувши голос Аби, Конан дуже здригнулася. Напруження на ній досягло межі.
Вона не знала, які справжні наміри Егуда. Вона не знала, чи не було її рішення привести Акацуки сюди занадто зухвалим. Особливо зараз, її серце шалено тряслося.
Оозцуки Тонери?
Яхіко і Наґато подивилися в сторону Аоби. Побачивши в його очах коло Рінегана, вони відразу подумали про це ім’я.
Справді Рінеган!
Конан не збрехала!
У цьому світі дійсно існує ще один Рінеган!
- Тонері-сама! — Конан боязко підійшла до Абе. У цей момент її серце тремтіло, вона не знала як поводитися з цією людиною. У її серці змішалися напруження і сильне передчуття.
- Ти все-таки прийшла! — Аоба кивнув Конан, потім його погляд ковзався по Яхіко і Наґато, затримуючись на обличчі Нагато трохи довше, після чого він кинув і йому.
- Ви збираєтеся залишитися в Конохі? — запитав Егуда, дивлячись на них. Вони не були схожі на тих, хто прийшов сюди на одну місію. Швидше, це було схоже на довге переселення, до переїзду.
— Да! — відразу ж кивнула Конан. Через тону Аоби вона зрозуміла, що він питає, а не категорично відмовляє, і відчула, як у них є шанс.
— Ясно, — кивнув Аоба і сказав: — Я раджу вам звернутися до вашого старшого брата-ученика!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno