Все вказує на Мінато Намікадзе!
Сакумо Хатаке відразу підсумувала одну важливу деталь: перед тим як залишити село, третій відправив усіх ніндзя Анбу в бій.
Це означало одне.
Ці люди не були тими шінобі Енбу, яких він знав!
Ще до того, як він вирушив на Третьу світову війну шінобі, село не хотіло брати участь у війнах. Він відчував, що його тривожаться, і це не дозволяло йому внести свою частку у захист Конохи.
У той час третє рішення — відправити на поле бою перш за все ніндзя Анбу. Але Анбу не призначено для відкритих битв. Їх місії завжди проводилися в прихованих умовах, а не у лобових сутичках на передовій. І хоча вони могли ховатися на полі бою, в умовах великомасштабної битви діяти виключно як вбивці було неможливо.
Саме через це помилкове рішення майже всі ніндзя Анбу Конохі загинули, повернулися лише двоє. А раз на цих людях були маски Анбу, то ким вони могли бути, якщо не справжні Енбу?
У голові Сакумо Хатака виникає це питання миттєво.
— Ниндзя Корня!
Сакумо не стримав здивованого крику. Тепер він здогадався, що ці шінобі належали Корню Шімури Данзо.
Більшість присутніх тут ніндзя не знали про Корну, але для Сакумо це було таємницею.
Зрештою Сакумо Хатаке, який отримав мантії Хокаґе з короткими рукавами, був дуже важливою фігурою в Конохі, навіть без реальної влади.
Тон Сакумо був дуже серйозним, і це негайно привернуло увагу людей, у тому числі тих, що мчать назустріч ніндзя Корня.
Самі шинобі Корня не сподівалися, що їх розкриють з першого погляду. Але коли вони побачили Сакумо Хатаке, то всі зрозуміли.
Якщо це ця людина...
Тоді ніяких запитань!
— ?
Ніндзя Конохі були збентежені. Вони були збуджені, наче на американських гірках. Більше того, в тоні Сакумо вони уловили ноти чогось поганого, і їх тіла знову напружувалися.
Здавалося, що ситуація була непростою!
Шінобі Конохі вже не могла витримати таких постійних поштовхів, але на своє здивування вона була вражена тим, що виникла нова проблема.
Так, саме спокійно!
Раніше вони думали, що більше не винесуть такого випробування. Вони просто хотіли щасливо повернутися до Коноху і спокійно взятися за тренування, які раніше не приділяли належної уваги.
Але тепер вони виявили, що людина до всього звикає і пристосовується.
Переживши стільки всього, вони почали ставитися до таких речей більш холоднокровно.
В одну мить...
Ніндзя Конохі, які пройшли через стільки випробувань, заспокоїлися. У них не було ані краплі нарікання. Вони дивилися на шинобі Корня дуже спокійно і серйозно, чекаючи, що скаже Сакумо далі.
- Чому ви, ніндзя Корня, виконуєте місію за межами села? — Похвилював Сакумо. У його серці з’явилося погане передчуття. Адже ніндзя Корня по заведений порядок ніколи не залишали Коноху. Вони вирішували проблеми лише всередині села. Хоча він знав, що багато цих проблем пов’язані з темним аспектом життя, але не мав на це особливої думки.
Тому що така була роль Корня з самого початку.
Тому він не відчував до Корні жодної особливої образи чи симпатії. Але коли Корень вийшов з тіні на світло і залишив Коноху для виконання місії, він зрозумів, що справа зробила серйозний оберт.
Шахух! Шух! Шух! Шух! Шух! Шух! Шух!*
Почувши слова Сакумо, ніндзя Корня зупинилися. Вони замерли на землі й дерева, висічені на різних висотах.
Їхні погляди по шінобі Конохі смоктувалися в масках. Кожен з них шукав щось, їх зіниці були повні очікування, ніби вони шукали якусь мету.
Цей неприкрій погляд змусив ніндзя Конохі почуватися так, ніби їх оцінюють. Вони були наче товар на полиці, а перед ними стояли багаті покупці, які розмірковували над тим, який з них вибрати. Водночас вони розуміли, що не є ціллю.
Вони когось шукали!
Всі, включаючи Сакумо, зрозуміли це.
Кого?
Кого вони шукають?
Сакумо відчув, що їх мета і є метою цієї місії. Погане передчуття знову охопило його. Він не знав, про що йдеться, але був упевнений. Якщо він так подумає, то це буде те саме, що його нове рішення.
Це як відповідь на загальне питання...
Ніндзя Корня, не побачивши Мінато Намікадзе, переглянулися і похитували головами з явним розчаруванням у поглядах.
— Нет.
Один з них, мабуть, зайняв певну позицію, похитав головою і вимовив хрипким та низьким голосом, явно намагаючись приховати свою особу.
Це показувало, що ніндзя Корня знали — їхня місія була не з афішування, але відкритою.
Саме це і створило сучасну проблему.
— Продовжуйте пошуки, — повільно вимовив той же шінобі. Він знав, що ця місія важлива для всіх них. Вони повинні були знайти Мінато Намікадзе, щоб вважати завдання виконаним. Їм потрібен був результат, якщо вони були живі чи мертві.
Ні, не так. Він їм не потрібен, йому потрібна труп. Мертвим - теж труп. Він не повинен був залишитися в живих. Вони повинні були зробити так, щоб Мінато Намікадзе не повернувся в село живим!
Шахух! Шух! Шух! Шух! Шух! Шух! Шух!*
Під дією свисту повітря ніндзя Корня кинулися в напрямку, звідки прийшли шінобі Конохі. Дві групи розминулися, не перетинаючись.
— Стійте! — Він голосно гукнув до них, але Сакумо нічого не відповів. Жоден з ніндзя Корня не звернув на нього уваги.
Якщо б це звичайні ніндзя Конохі виконували місію за межами села, вони би обов'язково зупинилися згідно з наказом Сакумо, оскільки його статус і ситуація були незаперечними.
Але це були не звичайні ніндзя Конохи, а шінобі Корня. Вони і так не підкорялися нікому, крім Данзо, а зараз, коли їх місія вимагала крайнього поспіху, вони й подарунки не збиралися зупинятися, щоб слухати Сакумо.
Шахух! Шух! Шух! Шух! Шух! Шух!*
Невдовзі після того, як з’явилися ніндзя, вони зникли.
Вони були надзвичайно швидкі, адже їхня швидкість була їхньою головною перевагою. Щоб вбити, потрібна блискавична реакція, щоб ворог не встиг опам’ятатися. Вони неслися крізь ліс, а виснажені шинобі Конохи не могли і мріяти їх наздогнати.
Через мить ніндзя Корня повністю сховалися з виду. Якби не стільки свідків, можна було б подумати, що їх тут і не було.
— Проклятье!
Сакумо міцно стиснув кулаки. Бачачи, як багато ніндзя кинулися за спину, він уже здогадався, що вони роблять це. Здається, Корень кинув у бій всі свої сили. Він сам не міг зупинити таку армію.
- Пане Сакумо, хто ці люди? — Знову набравшись сміливості, запитав той же ніндзя, що й раніше. Його запитання знову прикувала думка всіх присутніх до Сакумо, у тому числі й Аобу, який замаскувався під шінобі Конохі.
Звичайно, Аоба і так був ніндзя Конохі, маскування було лише в тому, щоб виглядати як один з тих, що повернулися з війни.
- Це ніндзя Корня! — З потемнілим обличчям відповів Сакумо. Він занадто добре знав, наскільки вони небезпечні. Але він не міг розповісти всі подробиці про цю організацію, оскільки це стосувалося великих таємниць Конохі, які неможливо було розголошувати.
- Вони прийшли на місію.
Сакумо хотів багато сказати, але не знав, як і варто. Слова застрягли в його горлі, викликаючи нестерпне почуття.
- Судячи з моїх здогадів... Навіть не знаю, як сказати... Судячи з того, як вони на нас дивилися, вони шукали когось серед нас. Тобто, хтось з нас був метою їх місії.
— Но...
- Вони його не знайшли!
- Виходячи з цього, я можу зробити висновок, що мета ніндзя Корня знаходиться в нашій армії, але не серед тих, хто зараз тут.
На цьому Сакумо замовк. Він не продовжував, але і без його слів все зрозуміли.
— Мінато Намікадзе!
— Минато!
— Це Мінато?
— Или Кушина?
- Це точно хтось з них: Мінато чи Кушина!
—...
Ніндзя Конохи відразу заволався. Їхні погляди стали напруженими, а обличчя змінилися. Вони зрозуміли суть справи: тільки Мінато і Кушина не мали.
За даними Сакумо, мета ніндзя була серед воїнів їхньої армії, але не тут. Залишалися тільки Мінато Намікадзе, який пожертвував собою заради них і залишилася з ним Кушина Узумаки.
— Но... — Знову заговорив той же цікавий ніндзя. Кожен його запитання полягав у тому, що він не був винятком і ніколи нікого не розчарував, включаючи Аобу.
- Чому ніндзя Корня шукати Мінато Намікадзе або Кушину Узумаки?
Це питання відразу привернуло увагу громадськості. Майже всі його погляди.
У натовпі поблизу, кутки губ Аоби злегка зігнулися в досить великій висміці.
Саме такого ефекту він і досягав.
Тепер усі присутні ніндзя Конохі знали про мету Корня. Можна було приховати це, якщо він не міг.
За Корнем стояв Шимура Данзо.
А кого підтримував Шімура Данзо, всі знали — третього Хокаґе, Сарутобі Хірузена.
— Це...
Зіткнувшись з цим питанням, Сакумо замовк. Він і так не вимовляв імен Мінато та Кушини. Причина проста: він носив мантію Хокаґе з короткими рукавами. Будь - які його подальші слова, правдиві чи ні, могли мати для нього наслідки. Звичайно, його турбували не самі наслідки, а те, що його слова можуть звести присутніх.
— Думайте самі.
Сакумо вимовив цю досить загадкову фразу. Він добре розумів, що зараз не час для пустих розмов, і що присутні ніндзя Конохі не були дурнями і вже могли здогадатися, в чому справа.
— Я зрозумів.
- Я теж здогадався.
- Я теж приблизно розумію, що відбувається.
— А я був здивований, чому ніндзя Деревні Скритого Тумана так точно нас знайшли, і шукали тільки одного Мінато.
— Тепер же ніндзя Корня шукають Мінато.
— Все вказує на Мінато Намікадзе!
- Тут щось дуже нечисте.
—...
Ніндзя Конохі переговорювали один за одним. Після поради Сакумо вони вже здогадалися, що до чого. Всі проблеми були пов'язані з Мінато. Тож хто міг бажати його зла?
Якби не поява ніндзя Корня, вони б і не подумали в цьому напрямку. Але тепер у їхніх серцях вже зародилась відповідь.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno