Яку книгу ви читаєте?
Чим більше Конан думала про це, тим надійнішою вона здавалась. Про « Ічіраку Рамен» їй розповів Ооцукі Тонері, а це означає, що якщо переїхати ближче до цього місця, то вона може часто його зустрічати.
Звичайно, вона розуміла, що не впізнає його.
Але Оцукі Тонері зможе дізнатися її, а це вже непогано.
Адже...
Конан, сама майстер паперових технік, знала, що образ Ооцукі Тонері не був його справжнім обличчям, а, ймовірно, результатом маскування.
Вона не знала, як він виглядає насправді.
Але це не заважало їй відчувати до нього такі почуття.
Це було...
Схоже на інтернет-роман.
Ти знаєш, що твій співрозмовник може виявитися не тим, за кого себе видає.
Але у вашій уяві ти все одно накладаєш на нього всілякі фільтри та оракули.
Ти відсіяєш усе, що можеш зробити, залишаючи тільки те, чого хочеш бачити. Ці образи поступово закарбовуються у твоїй пам’яті.
"Якщо я дам вам змогу перенести базу Акацуки до Коноху, в країну вогню..."
"Головна перешкода, швидше за все, стане Наґато."
"З Яхіко буде простіше домовитися"
« Нагато ненавидить Коноху за вбивство його батьків».
"Схоже, завтра мені потрібно буде серйозно поговорити з Наґато".
Конан тихо пробурмотала це собі під ніс. Її думки були шаленими, вона вже почала обдумувати подальші кроки.
Конан лягла на ліжко і заплющила очі, щоб заснути, аби прийти завтра.
...
Тим часом, в печері.
Нагато і Яхіко дивилися один на одного, не кажучи ні слова. Хоча вони були найкращими друзями, у цей момент вони здавалися чужими.
В обох словах Конан звучали так, ніби вони були звернені до них, що породжували почуття розлуки. Вони навіть не знали, що сказати, боячись, ніби кожне слово може мати якісь наслідки.
Поступово час минув.
Решта Акацукі вже не могла виносити цієї гнітючої атмосфери.
Але Наґато і Яхіко не рухалися...
І вони не наважувалися піти.
— Всі втомилися, лягайте спати. Якщо є що сказати, скажемо завтра.
Яхіко почувався безпорадним. Він махнув рукою, даючи зрозуміти, що на сьогодні все, і повернувся, щоб піти вглиб печери.
— Фух...
Присутні зітхнули з полегшенням. Яхіко, врешті-решт, був номінальним лідером Акацуки і кожен з них ставився до нього по-особленому. У його присутності вони завжди відчували якийсь тиск.
— Давайте також розійтися!
— Да, да!
- Конан і Наґато повернулися, так що все гаразд!
— Фальшива тривога!
— Піду читати!
—...
Члени Акацукі заговорили один за одним. Вони вирішили, що тут більше робити нічого, і знову звернули увагу на книжки, які їм дав Шоко.
- Книги?
Нагато відразу згадав, що у нього є « Істота вчителя Буро. Коли він читав її, йому здалося це досить хвилюючим, але він турбувався, чи не буде це неправильно по відношенню до Конан. Адже в його серці була вона, а він читав такі історії... це було якось не так.
Но...
Тепер ситуація змінилася.
Нагато відчував, що вони з Конан стали ще далі один від одного.
Чим на самоті і холоді цієї ночі втішатися сумом, краще переключити увагу на « історію вчителя Широ ». Принаймні, уривки з неї могли принести його душі хоч якесь полегшення.
Нагато поліз рукою у свою сумку для спорядження.
Сумка була вкрита дрібними краплями води, вона промокла під дощем.
Однак сумка була водонепроникною.
Це була спеціальна сумка для спорядження з країни Дощу.
Вона ідеально підходила для дощової погоди.
Вміст сумки не промокла.
Таким чином, речі всередині, особливо важливі сувої і документи, залишалися сухими.
Нагато вирушив до виходу з печери Акацуки.
Чим ближче він підходив, тим холодніше ставало повітря. Особливо холодний вітер, який дихав ззовні, промокав його крижаним одягом.
Однак це допомагало йому залишатися в ясному розумі.
Потім Наґато відкрив « Історії вчителя Букове.
І мовчки почав читати.
...
Повночь.
Конан бурчала в ліжку, ніяк не можу заснути.
За ідеєю, вона повинна була бути дуже сонною і втомленою.
Але її дух був пильний.
Можливо, це було пов'язано з тим, про що вона щойно думала...
Чим більше Конан намагалася заснути, тим менше їй це вдавалося. Зрештою, вона просто лежала з відкритими очима, дивлячись на кам'яну стелю, а в голові у неї крутилися всі розмови, які у них були з Ооцукі Тонері.
— Ладно!
Конан сіла на ліжка і подивилася на двері.
« Зараз не заснути».
« Як ні, не заснути».
"Чим так мучитися..."
"Краще піти поговорити з Наґато!"
Конан прийняла рішення. Тепер у її серці була справа, яка не давала їй заснути. Якщо вона не вирішить його, все стане тільки гірше.
Конан відкинула ковдру, встала і відкрила двері й вийшла.
Вночі в печері було холодно і тихо, тільки час від часу доносився чийсь хроп.
« Все добре сплять! » — подумала Конан.
Вона і раніше виходила в цей час, і зазвичай всі члени Акацуки вже спали.
Але раніше хроп був голосніше.
Зараз він був ледь чутний.
Видно, що всі сплять дуже міцно.
Раз так, Конан стала рухатися вільніше. Якщо всі сплять, їй нічого було соромитися. Вона зайшла до зовнішньої частини печери.
Проте Конан не встигла далеко відійти, як помітила слабкий відблиск вогню.
"Хм?"
Конан здивувалася. Звідки світло? Невже хтось ще не спить в такий час?
З цим питанням в голові Конан завернула за ріг печери і подивилася у бік вогню. Її очі були в захваті від того, що вона б’ється. Вона не могла повірити своїм очам.
Картина була дуже дивною.
Конан чітко бачила, як члени Акацуки сидять довкола вогнища, кожен з книжками в руках і захоплено читають. Їхні обличчя розфарбовані, і було не ясно, чи від захопленого читання, то від виблисків багаття.
- Що ви читаєте? — Легко запитала Конан.
Її голос змусив ніндзя Акацукі, поглинутих читанням « Історії вчителя Широ», здригнутися. Вони всі як один повернулись до Конан, і у кожного були червоні очі.
—...
Конан відчула на собі їхній погляд, і їй було важко. Вони дивилися на неї так прямо, ніби бачили її наскрізь через одяг.
Таких поглядів...
Вони ніколи на неї не кидали.
Щось тут не так!
Зовсім ні!
Конан відчувала, що їхні погляди були неприродними. Особливо це було розмальовано щоками і тим, як вони згладжували слину. Де вони виявляли повагу? Тепер вони більше ходили на голодних вовків, які жадібно втупилися на рідкісні шматки жирного м’яса.
— Вы... в порядке? — Нахмурилась Конан.
Навіть їй було важко збагнути такі погляди багатьох людей.
Вона раптом зрозуміла, що з тих пір як її забрав Ооцукі Тонері, тут все змінилося.
Все стало якимось дивним!
Тепер, коли на неї так п'яніли ці члени Акацукі, вона відчула холодок по спині і інстинктивно відступила на крок, боячись, що вони накинуться на нього, як голодні тигри.
Глоть~
Знову пролунав звук глазурованої слини. Вони все ще пильно дивилися на Конан.
Насправді, це було не так вже й складно зрозуміти.
Конан завжди була богинею в Акацукі.
Члени Акацуки часто фантазували про неї, але вони знали, що між ними і Конан існує чітку дистанцію, тому ніколи не переходили кордонів, а просто мовчки віддавалися своїм фантазіям.
Поява цієї книжки дала їм конкретний сюжет для фантазій.
Читаючи « історію вчителя Широ», вони потай уявляли собі на місці учителя Буковень Конан і вдивлялися у різні сцени.
Можна сказати, що дев’ять з десяти чоловік у печері Акацукі уявляли собі на місці вчителя Широ саме Конан.
Тепер була глибока ніч.
Вони з упоєм читали.
Їхня мрія досягла певного піку.
І саме в цей момент з'явився Конан.
Це викликало в них дивне відчуття, ніби вчитель Широ зійшла з книжки і постала перед ними.
— Кхм-кх...
Конан знову відкашлялася. Вона відчувала, що погляди цих людей були неправильними і дуже помилковими. Їй потрібно було якось нагадати їм про це.
Після цього нагадування все поступово з’явилося.
Вони відвели свої зухвалі погляди.
Їхні погляди на Конан стали більш стриманими.
— Конан-сама!
Члени Акацуки один за іншим вітали Конан, а потім опустили голови, не сміючи більше дивитися їй в обличчя, боячись, що подумають про щось непристойне і це буде помічено.
- Де Наґато?
Конан не хотіла тут затримуватися. Вона прийшла, щоб поговорити з Наґато, і погляди цих людей були головною причиною, чому вона не хотіла тут залишатися.
— У... Біля входу... — Відказав один із членів Акацуки, який сидів біля вогнища, опустивши голову. Його голос був хрипким, ніби він з усіх сил намагався приховати свої емоції, щоб не видати себе.
Після цього тиша запанувала в печері.
І всі вони стояли, опустивши голови.
Ніхто не смів дивитися на Конан.
І ніхто більше не читав.
Вони виглядали так, ніби роздумували про свої гріхи.
— Яку книгу ви читаєте? — Побачив Конан по ньому, і це питання зірвався з її уст. Але як тільки вона поставила його, відразу пожалкувала про це.
— Нічого.
Конан швидко помахала рукою, обережно обійшла вогнища і поспішила до виходу з печери. Вона не хотіла наживати собі тут зайвих проблем.
- Я піду до Наґато.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno