Вимоги Аби!
- Господарю, щось сталося? — Ханзо, помітивши замішання Аби, знову заговорив. Він вже вжився у роль і боявся зробити щось не так.
Це було природне відчуття.
Або опір, або підкорення.
Після довгих роздумів Ханзо так і не став чинити опір.
Протистояння давало шанс на перемогу, але поразка — смерть!
Раз вже він не став чинити опір через страх...
Тепер він хотів догоджати Абеї, щоб той не вбив його.
Інакше все було б марно!
Тому...
Ханзо, не знаючи справжнього імені Аоби, назвав його "хозяним" і став на шлях підкорення.
—...
Він не сподівався такого ставлення, але йому це сподобалось.
- Мене не цікавлять внутрішні справи країни Дощя, це твої проблеми. Але якщо я віддам якийсь наказ, ти маєш його виконати. Зрозуміло? — Повільно вимовив Аоба.
— Звичайно, господар! — Ханзо відразу кивнув, розуміючи, що цей таємничий ніндзя хоче контролювати країну Дощу через нього.
Справді!
Тепер усе стало ясно.
Контролюючи його, можна контролювати всю країну.
Не дивно, що він пішов на такий ризик!
У Ханзо не було заперечень. Переможець отримує все, а він, з печаткою на серці, повинен був підкорятися.
Ханзо ніколи не збирався жертвувати собою заради країни Дощу.
Звичайно...
У нього було виправдання.
Навіть якщо він помре...
Його наступник теж може бути під контролем цього ніндзя.
У такому випадку...
Наскільки ж ліпше він контролюватиме себе, ніж загине!
Зрозумівши це...
Ханзо смирився.
Тепер він повинен був виконувати всі накази свого « мисливця ».
— У мене до тебе два вимоги, — продовжив Аоба. Коли він прийшов сюди, то ще не вирішив, що робити з Ханзо.
Контроль за допомогою друку був лише одним з варіантів.
Інший варіант - перетворити Ханзо на ще один "Путь" за допомогою теневого клону і чорних стрижнів.
Но...
Це було б занадто важко.
Якби йому доводилося робити все самому, навіщо було так ускладнити? Він убив Данзо, бо той був йому більше не потрібен, а не тому, що хотів зайняти його місце.
— Перше, — підняв Аоба вказівний палець перед Ханзо.
- У країні Дощу є нова організація під назвою "Акацуки". Незабаром я зв'яжуся з ними, тому накажи всім шинобі Дощу не атакувати членів "Акацуки". Ми станемо союзниками, і у нас будуть спільні цілі - спокійно вимовив Аоба. Він прийшов до країни Додя, щоб взяти під контроль "Акацуки" але у них були деякі розбіжності з Ханзо, хоча і не критичні, тому Аоба вирішив спочатку розібратися з Ганзо.
- Без проблем, хазяїне! — Ханзо без коливань кивнув.
Він чув про "Акацуки".
Вони діяли в країні Дощу.
І були трохи відомі.
Но...
Ханзо не сприймав їх серйозно.
Він не знав про їхні плани та силу, а лише розумів їхнє існування.
У той же час...
Ханзо замислився.
Ця людина захищає "Акацуки".
Може, він один з них?
Схоже...
"Акацуки" хоче скинути його!
Треба бути обережним.
Ханзо знав, що залишився живий тому що був корисним Аобе як лідер країни Дощя.
Якщо цей таємничий ніндзя знайде йому заміну...
Він буде безполезенний.
І тоді...
Він стане пішаком, яку можна викинути в будь-який момент.
Тому...
Ханзо розумів, що повинен зберегти свою користь для виживання. Йому потрібно було зрозуміти, чого хоче його « мисливець ».
Він не боявся дивних бажань, він побоювався, що пан їх не матиме.
Поки є потреби, він може задовольнити їх і тоді стане корисним, а його життя буде в безпеці.
— Другой! — Аоба, не звертаючи уваги на думки Ханзо, продовжив.
- Поки ти лідер країни Дощя, ти не повинен нападати на Коноху. Крім того, ти можеш укласти угоду з нею, щоб Країна Дощ і країна Огня стали союзниками, а Схований дощ та Коноха діяли разом, — серйозно сказав Аоба.
Спочатку він не збирався говорити про це.
Адже це відкривало його належність до Конохе.
Однак...
Коли він наклав на Ханзо "Печать Ліквідації Проклятого Мова", він передумав.
Все просто.
Ханзо все одно нічого не зможе розповісти. Головне не говорити йому забагато, а решту — ні.
- Я зрозумів, господаре! — Ханзо кивнув. Його обличчя було приховано маскою, але в очах читався замішання.
- Останнім часом у Конохі неспокійно.
- Може, мені відправити туди підкріплення?
- Згідно з моєю інформацією...
— Шинобі Камня і Хмара прямують до Коноху.
Ханзо пильно дивився на Егуда, намагаючись зрозуміти його спонуки.
Спочатку він думав, що цей чоловік з "Акацуки" хоче скинути його, але друга вимога спантеличила. Хто він - член Акацуки чи шінобі Конохи?
Ці два вимоги...
Були занадто різні.
Можливо...
"Акацуки" вступила у угоду з Конохою?
Но...
Це не мало сенсу!
Тоді "Акацуки" могли б просто оселитися в Конохі, навіщо такі складні речі? Це було дуже дивно!
Ханзо погоджувався з вимогами Аоби, але намагався зрозуміти його справжні наміри. Він хотів дізнатися, хто цей чоловік, щоб підвищити свою цінність у його очах.
Но...
Поки що ...
Він навіть не знав, до якої організації належить цей чоловік.
Звичайно...
Він дозволяв ще одну можливість.
Ці два вимоги — це лише хитрість, одна з яких або обоє є неправдивими. Але він відразу відкинув цю думку. Який сенс обманювати його, якщо він все одно нічого не може розповісти?
Це нелогічно!
Ханзо вирішив перевірити Аобу.
Наші шінобі дуже сильні. Ми могли б швидко вирішити проблеми Конохі!
Ханзо використав невелику хитрість.
Він спеціально сказав "наші" щоб перевірити, чи ця людина належить до країни Дощя.
Якщо так, то він з "Акацуки". Якщо ні, то мабуть з Конохи.
— Не потрібно, — похитав головою Аба, не змінюючи обличчя і не реагуючи на слова Ханзо.
— Я сам разберусь с Конохой. Тобі потрібно тільки не починати з нею війну.
— Виконуй ці два вимоги, і твоє життя буде в безпеці.
— І навпаки...
- Якщо ти чи твої люди допустимо помилку, я без вагань знищу твоє серце!
- Ти усвідомлюєш серйозність ситуації? — Змерзнув Аоба. Його не хвилювали спроби Ханзо перевірити його. Вимоги Аби були прості, і коли Ханзо виконав їх, він міг би допомогти Конохі отримати контроль над країною Дощу, яка мала важливе стратегічне значення.
Звичайно...
Це було справою майбутнього.
- Пане, у тебе є ще якісь накази? - Ханзо був приголомшений. Він відчував себе загубленим. Ці дві вимоги вимагали, щоб він нічого не робив.
Не атакувати "Акацуки".
Не атакувати Коноху.
Но...
У нього і не було таких планів!
Ці вимоги нічого не змінювали.
Якби це були лише погрози, він би не звернув на них уваги, але у нього на серце була друк, і він не міг залишити все як є.
Він мав виявити себе, довести свою користь!
Але він не отримував жодних вказівок.
І це спантеличило його.
— Нет.
— Виконуй ці два вимоги, і цього достатньо.
— Якщо мені щось знадобиться, я зв'яжуся з тобою, - Аоба підійшов до Ханзо ззаду і поклав руку йому на спину.
У Ханзо волосся стало дибки.
Він злякався.
Але не посмів ухилитися.
Хлоп!
Рука Аоби торкнулась спини Ханзо, а потік чакри проник у його тіло.
Вжух!
Аоба наклав на спину Ханзо мітку Того, хто літає Бога Гому.
На спині Ханзо з'явилася чорна точка.
Крапка з'явилася і тут же зникла, наче її й не було.
Тепер у нього була мітка на Ханзо, наче маяк, який дозволив йому знайти його в будь - яку хвилину.
— Завершено.
- На цьому все.
- Я йду.
Аоба зробив все, що потрібно, і не хотів витрачати більше часу на Ханзо. Це була лише підготовка до зустрічі з акацуками.
Головне питання...
Ждало його в "Акацуки".
Аоба ступив вперед, і темна кімната перетворилася, чорні візерунки повернулися на підлогу та стіни, а потім злетіли до плеча Егуди.
Через мить...
Узори зникли, і кімната прийняла свій звичайний вигляд.
— Це... — Ханзо був вражений. Він не сподівався, що бар’єр можна так легко розвіяти і зібрати назад. Це було неймовірно.
Який неймовірний контроль чакри!
— Эм... Біля дверей стоять охоронці... — Ханзо мало не сказав це вголос, але вчасно зупинився.
У цьому не було необхідності.
Коли цей чоловік прийшов, охоронці теж були на місці і, можливо, він вже убив їх.
Однак...
Аоба ніби не почув Ханзо.
Він просто зник.
Це схоже на те, що він розчинився в повітрі.
Ханзо хотів протерти очі, але маска заважала йому.
Спальня залишалася спальнею.
У ній не було жодних слідів руйнування, навіть двері були зачинені.
А він стояв на підлозі...
Стискаючи в руці серп, здається, що нічого не сталося.
— Фух... — Ханзо видихнув, відчуваючи, що все це було лише страшним сном.
— Так...
- Що там зовні?
- Всі мертві?
Ханзо лаяв охоронців за те, що ті навіть не підняли тривогу. Якби вони попередили його, він би не опинився в такій ситуації.
Від цих думок він ще більше злився.
Не випускаючи серпа, він вийшов зі спальні і побачив охоронців з ліхтарями.
Їх було вісім.
Вони патрулювали коридор.
Не пропускаючи жодного кута.
Почувши шум, охоронці подивилися на Ханзо.
- Пане Ханзо!
Всі вісім охоронців витягнулись по струнці і поклонилися, вітаючи Ханзо.
- Ви живі?
Ханзо дивився на них із здивуванням. Він сподівався побачити криваву бійню, гори трупів і відірвані кінцівки.
Но...
Коли він побачив охоронців, які вітали його...
Він ще більше розгубився.
У цей момент...
Він сумнівався в реальності того, що відбувається.
Ніби все це був лише сон.
- Ви бачили... - Ханзо хотів запитати охоронців, чи бачили вони когось, але не зміг закінчити фразу. На його горлі був друк, а питання торкалося Аби.
И...
Він порушив би умови друку.
Його язик онімел, не даючи йому говорити.
Саме це відчуття...
Нагадало Ханзо, що все було реально, а не сон. Навіть якщо після того, як він пішов, все виглядало так, ніби його і не було, це була лише ілюзія. А те, що він прийняв за сон було реальністю.
- Ви бачили що, пане Ханзо? — Охоронці здивовано дивилися на Ханзо, очікуючи продовження.
— Нічого...
- Все гаразд...
— Продовжуйте...
— чергуйство!
Ханзо важко дихав, він опоруся об стіну і повернувся в свою кімнату.
Він сам вибирав цих охоронців.
Навіть якби хтось з них зрадив його, вони б не зробили це всі разом.
Отже...
Справа не в охоронцях!
А в цій людині!
Він проник у його спальню, наклав на нього печатки і пішов, не видаючи ні звуку, наче привид.
— Тц... — Ханзо втягнув повітря крізь зуби. Він ніколи не бачив нічого подібного, це було за межами його розуміння.
Жахливо!
Він раптом зрозумів...
Що недооцінив цього примарного ніндзя.
— ??
Охоронці дивилися на Ханзо, який сказав щось нерозбірливе, орся об стіну, немов був поранений, а потім, важко дихаючи, повернувся в спальню. Вони вважали, що бачать галюцинації.
- Це був наш лідер? — тремтливим голосом запитав один з охоронців.
— Д-да, напевно... — Він відповів інший.
- Що з ним сталося? — запитав третій.
— Тсс! — Старший з охоронців зробив знак мовчати і похитав головою.
— Не обговорюйте лідера. Забудьте про те, що бачили. Ми нічого не бачили, і ніхто не знає. Зрозуміло?
Цей охоронець добре знав, що не можна бути допитливим у його присутності.
А коли підозра зустрічається з цікавістю...
Це може погано закінчитися!
Охоронці кивнули і замовкли, вдаючи, що нічого не сталося.
Но...
Охоронці могли забути про це, а ось Ганзо — ні!
Ханзо стояв у спальні, зняв кімоно і подивився на свої груди.
Не було ніяких слідів.
Ні шрамів.
Ні подряпина.
- І де ж вона?
Ханзо засумнівався, зробив глибокий вдих, затримав подих і направив чакру до серця.
Вибух!
Її тіло здригнулося, і біль проколов його серце наче удар струмом. Біль був настільки сильний, що він мало не знепритомнів.
Удар!
Ханзо впав на коліна, його руки стисувалися на грудях. Він ніколи не відчував такого болю.
Через деякий час...
Ханзо почав дихати частіше.
Йому здавалося, що він задихається.
Його лоб покрилася потім.
Найсильніший біль минув, але навіть її відлуння були нестерпними.
- Отже, друк дійсно є... — Ханзо зрозумів, що це біль з’явився тоді, коли його чакра торкалася преси. Все, що сталося - правда, і він більше не смів чіпати друк. Біль був занадто сильний.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno