Вибачте, я запізнився.
Межі країни вогню.
На одному з дерев.
Аоба нерухомо стояв на верхній гілці.
Від нього не виходило ні найменшої аури, так ніби він злився з природою, відділяючись на фоні грізного і кривавого поля бою.
Під ним розтягнулося поле бою.
Ніндзя Скритого Камня немов зуміли, безперервно атакуючи воїнів Конохі.
У цей самий момент...
Ніндзя Деревні Скритого Камня були сильні і краще підготовлені. Хоча густий ліс не був придатним для використання технік Віршії Землі, вони мали великий привілей перед шінобі Конохі.
— Відступаємо!
Очі ніндзя Конохі були повні відчаю. Отримавши наказ, вони навіть не втягувалися у смертельну битву.
Їхнім головним завданням було не бій, а відступ — уникати бою так швидко, як тільки можна було покинути поле битви.
Раніше така тактика приносила добрі результати, але цього разу ніндзя Івагакуре не відступили, діставшись невеликого привілею і навпаки - продовжили напор з ще більшою лютістю.
Несподівана зміна ситуації була для них повною несподіванкою.
Вони зазнали важких втрат.
- Що з ніндзя Скритого Камня? Ми вже так багато відходимо, чому вони не повертаються?
- Вони що, з розуму зійшли?
- Що нам робити? Продовжувати відступати або дати бій?
— Як можна воювати з цими скаженими псами?
—...
Шинобі Конохі продовжували відступати, водночас обговорюючи ситуацію. Вони були дуже здивовані, і це не принесло їм жодної користі.
Звичайно...
Не тільки вони були до цього не готові.
Навіть сам командувач Конохі, Білий Клик Конохи — Хатаке Сакумо, не передбачив такого розвитку.
У цей момент...
Його обличчя Сакумо було мертвим-бледним, на ньому читалися розгубленості. Він мав великий досвід в одиночних місіях і командуванні малими загонами, але вперше керував армією ніндзя.
Але цього було мало.
Головне...
Сакумо ніколи не був психічним.
Він дуже залежав від поглядів інших людей.
Коли він побачив, що ніндзя Скритого Каменя безупинно наступають навіть не думаючи про відхід, то зрозумів: вони почали повний наступ.
Це була його помилка в стратегії.
Перед лицем невтримої армії Скритого Кам’яна він міг воювати відразу з декількома противниками, але далеко не кожен ніндзя Конохі мав таку силу. Хоч би якою могутньою була його присутність, йому доводилось спостерігати за тим, як один з них падає на землю через ворожі клинки.
Він стиснув зуби так сильно, що десани майже почали кровоточити. Його душа розірвалася від розпачу, але він не бачив виходу з ситуації.
Він хотів, щоб ніндзя Конохі пішли якомога швидше, але шивобі Скритого Каменя не відставали ні на крок, не даючи жодної передишки. Чим далі вони відступали, тим більше втрачали позиції і дозволили противнику заволодіти повним привілеєм.
Но...
Якби він зараз віддав наказ ...
Закликати ніндзя Конохі до контратаки...
Тоді ситуація зміниться.
Шинобі Конохі вже зазнали великих втрат, і якщо вони продовжуватимуть бійку, результат буде надзвичайно очевидним - кривава бойня стане ще страшнішою.
Таким чином...
Сакумо опинився у пастці, не знаючи, що робити!
— Убийте!
У цей момент командуючий армією Івагакуре, Ротей, ряв гучним голосом.
Його розум працював блискавично, він миттєво вловив суть справи і зрозумів, що ніндзя Конохі вже знаходяться на межі повного розгрому.
Якщо вони хочуть здобути перемогу, потрібно атакувати без вагання, прорватися вперед за допомогою цієї ситуації.
Раніше вони були обережними і вагалися.
Але після того як Мідоцучі та Кіцачі Ротей дізналися про це, він не сумнівався. Тепер він зосереджувався лише на одному — цілковитому знищенні ворога.
Крім того, його впевненість передалась і армії Івагакуре — шінобі переповнилися прагненням бою, їхній дух зметевся аж до неба.
— Убить!
— Убить!
— Убить!
—...
Ніндзя Скритого Камня підхопили його крик.
Їхні голоси злилися в один бойовий рів, заповнивши весь простір поля бою.
Відразу ж після цього стрілянина Іви різко зросла, а їхній бойовий дух досяг нової вершини.
У цей момент...
Контраст між бойовим духом двох армій став особливо очевидним.
Ніндзя Скритого Каменя набуло абсолютної впевненості, спонукані бажанням помститися за Цучікаґе. Їхня рішучість розкаялася, а сила зростала.
Кожен з них вірив у свою неминучу перемогу.
З іншого боку...
Ряди Конохі охопила паніка.
Коли вони бачать, як один за одним падає в забуття і коли зіткнуться з безжалісним противником, то почувалися безпорадними.
За таких умов...
Майже всім було ясно.
Коноху чекає катастрофічна поразка.
І найстрашніше...
Коноха більше не могла дозволити собі програш.
Підкріплення не прийшло.
А може, його взагалі не було.
Якщо вони прийдуть тут, то наступним кроком стане відправка на поле бою учнів Академії ніндзя.
Історія вже довела...
Згідно з оригінальним процесом подій...
Ці воїни справді мали загинути на полі бою.
***
На гілці дерева.
Аоба мовчав.
Його брови, сховані за маскою, злегка нахмурилися.
— Чи не перегнув я палицю? - Пробурмотів собі під ніс Аоба.
Зрештою він зрозумів одну істину: людина може планувати, але її наслідки — доля.
Не кожна його дія йшла згідно з наміром.
Саме це стало причиною того, що кукловода з тіники було настільки складно.
Спочатку він хотів зберегти баланс у світі ніндзя, щоб затягнути ситуацію до повернення Мінато.
Але незабаром зрозумів, що рівновага між Конохою і Івою та Суною приведе лише до запеклого опору, в якому ніхто не наважиться першим зробити вирішальний крок.
Тим часом Кірі та Кумо були дуже напруженими.
Якщо так продовжуватиметься, то Мінато просто не отримає простору для дій.
А тривалий затишя лише породить втому, і все закінчиться мирною угодою та новим періодом стабільності.
Нужний був прорив.
Це ідеальний момент!
Добитися цього було дуже важко.
Під час Першої Великої війни ніндзя так раптово зникло.
Це дуже ослабило сили Песка і призвело до серйозного дисбалансу.
Тепер Аоба сам створив точку розлому, спровокував лють Кам'яною атакою на Третьому Цутчиказі.
І це призвело до масового нападу на Коноха, зруйнувавши свою рівновагу.
Однак...
Дивлячись на поле бою перед собою...
Так, він добився своєї мети - зламав статус кво.
Але тепер ситуація зайшла занадто далеко.
Схоже, Коноха стоїть на межі повного знищення.
Але час повернення Мінато ще не настав.
Цей момент зовсім невідповідний!
Аоба підняв руку і потер віскі, в цей момент він гарячково роздумував, чи варто йому втручатися та залагодити ситуацію, адже якщо всі ці ніндзя загинуть, військова міць Конохія опиниться на низькому рівні.
— Хм?
Однак...
Саме в цей момент...
Абби швидко звузилися.
У глибині його очей прохолодилося перше замішання, а потім спалахнув проникливий блиск і під маскою його губи вигнулися в зрозумілому усмішку.
— Кушина вернулась!
- Отже, Мінато теж тут!
— Яка ідеальна можливість потрапити в цей момент!
— Просто сліпа удача!
— Идеально!
Самодовольно пробурмотів Аоба. Він давно зрозумів, що тепер ідеальний момент для повернення Мінато, якби він прибув трохи раніше, його втручання було б беззмістовним, якщо б пізніше - це вже не змінило хід битви, тепер, коли ситуація вийшла з-під контролю, утримувати баланс далі було неможливо.
І Мінато повернувся саме зараз!
Просто приголомшливий збіг!
Аоба не випускав всю свою сенсорну здатність, так що не міг визначити точне місце розташування Мінато, але він звітливо відчував чакру Кушини.
Не тому, що її чакра мала особливі властивості.
А з набагато простішої причини.
Яка ж вона була величезна!
Кошти були просто величезними!
Аоба вже одного разу відчував її чакру, ще до того як вона пішла, у величезному скопіюванні шинобі Конохі їх енергетичне сигнатури нагадували йому крихітні зірки, розсипані по нічному небі, але чікрашки виокремлювалися, немов яскраве сонце, яке затьмарює всіх інших.
І справа була не тільки в тому, що вона була джинчууріки Дев'ятихвостого!
Куша сама по собі належала до клану Узумаки, і її кров була чистою, в її віці об'єму чакри значно перевищував чарку Наруто у подібному віці.
Крім того, Кушіна носила в собі повного дев’ятихвостого чоловіка, на відміну від Наруто, якого запечатали лише розділеним Курамом.
На даний момент Кушина перевищувала Наруто за всіма параметрами.
І тільки що.
Коли Аоба ще думав, чи варто втручатися.
Він раптово відчув сильний сплеск чакри, вона різко виникла недалеко від шенобі Конохі, інші могли її не помітити, але для Аоби це було все одно, що гігантський прожектор, забитий серед ночі, його неможливо було не побачити.
Кушина повернулася.
Отже, Мінато теж тут.
У цьому Егуд не сумнівався.
— Тепер ви можете спокійно насолодитися видовищем.
Аоба знову підставив свою чакру, він чудово розумів, що Мінато повернувся вже освоївши режим Мудреця, а отже, його сенсорні здібності тепер досягли абсолютно нового рівня.
Якщо йому лише на мить зменшити контроль над ним.
І Мінато його відчує.
Зрештою Мінато був надто уважним до деталей, які вислизали від інших.
Тепер, коли все розставлено по своїх місцях, ні в якому разі не можна відкривати себе перед Мінато.
"Загорнувши справу, просто відступи, ховаючи заслуги і ім'я". Аоба розслабився, сховавшись у тіні, тепер все було в руках Мінато.
***
На полі бою Конохі.
Ніндзя один за одним швидко відступали, продовжуючи битися з солдатами Іви, вони весь час отримували поранення, і майже кожен вже був морально готовий до смерті, хвиля відчаю поступово накрила їх.
Ніяк не вирватися!
Неможливо змінити хід битви!
Це нагадало їм про ту групу, яка майже цілком загинула раніше.
Дивлячись на цей бій, вони навіть не хотіли думати про те, що буде, коли армія Скритого Кам'яня дійде до самої Конохи.
Невже кінець?
Ця думка з’явилася у всіх нас, і розчарування остаточно витіснило надію, бо вони просто не бачили порятунку.
— Не вийде!
Саме в цей момент.
У очах Білого Клика Конохі, Хатаке Сакумо, спалахнуло полум'я неприязні - він не міг дозволити цій війні закінчитися таким принизливим поразким через його помилки в командуванні! Він не міг підвести всіх, хто покладався на нього.
Треба битися!
Потрібно змінити хід подій!
Якщо вони програють, Конохе кінець!
У цю мить.
Хатаке Сакумо знову вхопив два куна. Зараз його оточували чотири Джоунінів Івагакуре, він і так ледве справлявся, відбиваючись від їх атаки, не кажучи вже про те, щоб прорватися крізь них.
*Свист!*
Раптом ще одна фігура блискавично з'явилася на полі бою.
Це був ніхто інший, як командувач армії Іви - Ротей.
Росей холодно вдивлявся у обличчя Хатаке Сакумо.
- Білий Клек Конохі, Хатаке Сакумо, я знаю, що ти сильний, але сьогодні ти звідси не виберешся. У даний момент ми, можливо, не можемо тебе здолати, але зате ти можеш наочi спостерігати, як твої товариші з Конохі помирають у тебе на очах!
Його голос був крижаним, а намір — чітким: психологічно зламати Хатаке Сакумо, знищити його віру, повільно і крок за кроком.
Він чудово розумів, в чому полягала основна проблема Іви у війні з Конохою.
Середній рівень шінобі був високим.
Але елітні бійці поступалися Конохе.
На щастя, цього разу жоден з трьох Саннінів не прибув.
Був лише Хатаке Сакумо, а його важко було зупинити.
— Хм!
Хатаке Сакумо фиркнув, не звертаючи уваги на слова Ротей і повністю зосередився на битві. Його лоб покрилася краплями піт.
Ці люди не могли його здолати.
Але і він не міг просто так прорватися.
Не було ніякого способу дістатися до тих, хто загинув у нього на очах.
Ситуація ставала все більш критичною.
*Звеньк!*
Раптово.
Ясний металевий звук прорізав поле бою настільки чітко, що навіть серед хаосу все мимовільно звернули увагу на його джерело.
У найгустішому бою між ніндзя Конохи і Іви.
На передній лінії армії Конохі.
У скелю різко встромилися незвичайні кунаї з трьома обстрими.
Він опинився прямо перед наступною армією Івагакуре, відрізавши їх шлях до відступницьких шінобі Конохи, немов щит для них.
На рукояті куна була примотане особливий паперовий знак з написом: « Меч, загартований любов'ю, стерпить все*".
* Примітка: Є й інший варіант перекладу, дослівний « Момент Любі Шінобі», але мені подобається інший.
У ту ж мить.
З'явилася фігура молодого чоловіка з золотим волоссям.
Приземлившись у легкому присідці, він відразу схопився за руку.
Його обличчя було холодним і зосередженим.
Він мав на меті вбивства.
— Простите, я опоздал.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno