Зміни Шікаку II
Що відбувається?
Орочимару дійсно щось знає або просто блефує?
Чи це лише хитрість?
Що означали його останні слова?
Він хоче залишити на мені слід, як на « приналежності » йому посудину?
Аоба ступав вперед, глибоко захоплений в роздуми. Він знав, що прості здогади нічого не доб'ються, але міг хоча б розкласти думки по підлозі.
Орочимару щось підозрює, але він не впевнений в цьому повністю.
Інакше він не витрачав би часу на такі розмови!
Через деякий час Аоба опинився біля входу в « Ічираку Рамен ».
— Одна миска рамена, брат Теучы.
Він підійняв завісу і увійшов всередину. Снаружі було прохолодно, а всередині піднімався пару і зігрівав повітря.
Аоба не відчував холоду, але ця тепла обстановка дала йому відчуття затишності.
У такі моменти світ шінобі не здавався таким вже холодним і бездушним.
— Зараз зроблю! « Теучі, побачивши Аобу, відразу ж зреагував на це.
***
Кабінет Хокаґе, Дерня Скритого Листа.
Сарутобі Хірузен вивчав сувій. Навпаки, старий обмотаний бинтами, сидів у розслабленій позі - це був Шимура Данзо, а поруч стояв Нар Шікаку.
У величезному кабінеті були тільки вони троє.
— Эх... Третій Хокаґе зітхнув, склав сувій і відклав його в сторону, після чого подивився прямо на Данзо.
- На передовій все йде не найкращим чином. Він відчував глибоку втому.
Навіть відправка такого потужного бійця, як Хатаке Сакумо, не змогла повністю зламати ситуацію.
Кінець кінцем, загальна боєздатність ніндзя Конохі таки поступалася загону Івагакуре.
— Не справляємося? Данзо не виглядав здивованим, ніби знав наперед, що все так і буде.
Коли Сарутобі потрібно було лягти в лікарню на кілька днів, то відразу все зіпсував.
— Майже всі наші чуунини і джоуні вже на передовій. Перша хвиля пішла на кордон з країною, друга — до кордону зі Країнами Ветра, а в самому селі порожня. Якщо ворогу влаштувати диверсію, ми опинилися в складній ситуації.
Але що ще гірше - навіть з цими силами наші війська втрачають позицію. Їм потрібно негайно підкріплення! Голос Хірузена звучав важко, він виглядав ще старішим, ніж зазвичай.
- Я б з радістю відправив допомогу, але я не можу просто взяти і створити нових шинобі!
— Якщо передова не витримає, потрібно відступити і перегрупуватися. Данзо запропонував це без найменшого коливання.
- Але є дещо дивне... — Хирузен потернило підборіддя, глибоко задумавшись.
— Ні шінобі Івагакуре, ні шинобабу Сунаґакера не воюють з повною віддачі. Вони боряться за перемогу, але не йдуть до кінця. Ніби щось стримує їх. Навіть коли ми трохи відходимо, вони не поспішають наступати. Відчуття таке, ніби... Вони самі знаходяться в обороні!
— Хм? — Очі Данзо виблискували, у голосі лунала настороженість.
— Це дивно. Потрібно розібратися, в чому причина. Тільки тоді можна буде робити подальші кроки.
- Я вже відіслав людей за інформацію... — Хірузен похитав головою.
— Але поки що результати не мають.
У цей момент...
У очах Нара Шікаку з’явився уявний блиск.
Він вже давно мовчав.
Справа не в тому, що Сарутобі та Данзо були занадто впливовими фігурами і він не міг вставити слово. Як радник Конохі, він міг говорити в будь-який момент, якщо помічав щось важливе.
Но...
Після всього, що сталося останнім часом
Він став більш зрілим і стриманим.
Тепер він завжди кілька разів обдумував свої слова про себе, перш ніж сказати їх вголос.
Він більше не квапився з висновками.
Раніше він вважав себе дуже розумним і легко висловлював свою думку, будучи впевненим, що завжди правий.
Але люди ростуть.
Помилки здійснюються, щоб їх не повторювати в майбутньому.
Зрештою, Шикаку всього шістнадцять років. До того ж він не мав жодних труднощів і не усвідомлював своїх недоліків.
- У мене є одна здогадка...
Шікаку спокійно заговорив, користуючись паузою в розмові Сарутобі та Данзо. Вони відразу звернули на нього увагу.
Тепер він більше не виглядав молодим і різким генієм, а здавався стриманим та далекоглядним політиком.
- Кажи швидше. — Сарутобі нетерпляче кивнув.
— Івагакуре і Сунаґакуре одночасно атакували Коноху. Очевидно, вони заздалегідь домовилися. Якщо моя здогада правильна, то вони уклали угоду, - спокійно вимовив Шікаку.
- Я теж так думаю. — Данзо кивнув, погоджуючись.
— Але за логікою союз повинен був зробити їх агресивнішими. Вони повинні були скористатися моментом і завдати удару, поки ми не опам’яталися. Вони не повинні були давати нам ні секунди на перепочинок. Натомість вони діють обережно. Це змушує мене думати... — Шикаку зробив маленький паузу, подивився спочатку на Сарутобі, потім на Данзо і продовжив: - Вони чогось бояться!
— Цілком логічно. — Сарутобі уважно стежив за думкою Шікаку, киваючи в такт його словами.
- Але чого саме вони бояться? — Данзо замислився. — Кумо зараз воює з Кірі, обидві сторони зайняті. У них немає можливості напасти на Іва. Навіть якщо Іва боїться атаки, то чого боїться Суна? Аме?
— А що, коли справа в іншому?
Шикаку примружився. Його серце забилося швидше. Тепер він не спішив робити висновки, як раніше. Натомість він почав використовувати обговорення, щоб перевірити свої ідеї.
Хоча Сарутобі і Данзо були розумними, вони мали великий життєвий досвід.
— Івакуре боїться Сунагакуре!
— Сунагакуре побоюється Івагаре!
- Між ними немає справжнього довір’я!
— Їхня угода тільки формальність!
- Раз вони зійшлися через загальну вигоду...
— Отже, вони можуть і розійтися заради користі!
— Я думаю...
— Вони не змогли домовитися про розділ трофеїв.
Шикаку говорив повільно і чітко, озвучуючи свою гіпотезу.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno