А як щодо мене? II
Но...
Коли Аоба використовував техніку, він ще більше змінив свою чакри, щоб створити перешкоди.
Це замаскувало саму техніку, що літає Бога Гріма.
Так що навіть чорний Зецу не зміг би так просто визначити, що саме сталося.
В одну мить Аба зник прямо перед Чорним Зецу.
—...
Чорний Зецу дивився в точку, де тільки що стояв Аоба.
Але в його голові був повний хаос.
За один день він пережив більше, ніж за тисячі років.
— Я... Мабуть, повернуся.
Насправді...
Він прийшов, щоб розповісти ситуацію навколо третьої світової війни шінобі.
Ще перебуваючи поряд з Учхою Мадарой, він відчув щось не так.
Ось чому він вирішив особисто розібратися.
Но...
Замість цього...
Він наткнувся на якогось « дядя».
Абсолютно безглузду особу.
Але найдивніше...
Йому нічого було заперечити.
Чим більше він про це думав ...
Але це здавалося правдоподібним.
Але в глибині душі...
Частина його все ж хотіла в це вірити.
Цей чоловік говорив занадто переконливо.
Все, що він говорив, мало сенс.
И...
Чорний Зецу вперше в житті почувався обманеним.
Він ніби заблукав у тумані.
Було важко.
Було нестерпно.
Но...
Він знав одне.
Це були його власні сумніви.
Навіть якби він продовжував допитувати таємничу людину...
Він не отримав би більше відповідей.
З моменту свого появи у цьому світі...
Чорний Зецу вперше відчув такі емоції.
— Оцуки Тонери...
Він тихо пробурмотів це ім'я.
Потім його тіло перетворилося на чорну, в'язку масу.
Він ніби розчинився в землі.
І зник.
...
Після того як Егуд використав Гріма, який летів на літургію, він негайно повернувся до своєї кімнати в гуртожитку Анбу.
- Повертайся.
Аоба спокійно подивився на свого теневого клона.
Тепер, коли він повернувся, клон більше не був потрібен.
- Так.
*ПФ-Ф!*
Тенневий клон зник, залишивши легкі хмарки диму.
Аоба зняв маску, чакра навколо нього заверталася листками паперу...
І він повернувся до свого звичайного вигляду.
Потім він відчинив двері і вийшов назовні.
Кілька пар підозрілих очей тут же подивилися на нього.
Ці люди запам'ятали, як він увійшов в гуртожиток, але не бачили, щоб він виходив.
Тому...
Він повинен був показати себе.
Просто вийти назовні, щоб всі побачили:
« Я був тут. Я нікуди не виходив."
Так він гарантував, що ніхто не зв'яже його з подіями зовні.
Він підійшов до виходу, готуючись вийти...
Но...
— Аоба-кун!
Цей голос...
Був особливим.
Кожне слово тягнулося...
Кожен звук мав свою унікальну інтонацію.
Тільки одна людина могла говорити так.
Аоба навіть не потрібно було обертатися.
Він вже знав, хто це.
Один з трьох Саннінів.
Орочимару.
Аоба сам не розумів.
Як?
Чому?
Він не залишив жодних доказів.
Невже Орочимару просто натрапив на нього випадково?
Или...
Він дійсно знайшов якісь зачіпки?
Аоба зупинився.
Він не збирався конфліктувати з Орочимару.
Не тому, що боявся.
Просто він тільки що остаточно розвіяв всі підозри про себе.
І не хотів знову привертати увагу.
Тому...
Він повільно повернувся.
І зустрівся поглядом з Орочимару.
Перед очима з’явився Орочимару, вбраний у сіре вбрання і пояс на талії.
Чорні гладеньке волосся розвіялися на вітер, а його вузькі змії дивилися на Аобу.
На його губах грала дуже незначна усмішка.
— Орочимару-сан.
Аоба злегка кивнув, вітаючи його.
Його обличчя було спокійним і незворушним, ніби він знав заздалегідь, що Орочимару з'явиться тут.
Його холоднокровність була такою, ніби Орочимару стояла беземоційна машина.
- Недарма ти в Анбу.
— Не втрачає самовладання, не панікуєш навіть у непередбачених ситуаціях...
- Я думаю, тобі більше підійшло б Корень.
Орочимару облизав губи, його зміїні очі обережно ковзали по Аобі.
Минулого разу їх зустріч проходила в темних стінах гуртожитку Абу.
Але зараз, при денному світлі, він міг розглянути його куди краще.
- Орочимару-сан, ви ж не шукали мене тільки для того, щоб запросити до Корені? — спокійно запитав Аоба.
— А чому б і ні?
Усмішка Орочимару стала ще більшою.
— Зараз я тимчасово керую Корнем і повинен сказати...
- Ти просто ідеально підходиш.
- Ти виконуєш завдання бездоганно, не залишаючи слідів.
— Якби ти приєднався до Корні, то став би найліпшим оперативником.
- Орочимару-сан, ви мене переоцінюєте.
Голос Аби був таким же безстрасним, як і раніше.
Но...
У словах Орочимару явно був прихований зміст.
Він натякав на щось.
Наче давав зрозуміти, що знає про якісь дії Аби.
- Що ти!
Орочимару посміхнувся, ніби передбачав відповідь.
- Ти володієш куди великими здібностями... Чи не так?
— Корень мене не цікавить.
Аоба не став підтримувати розмову про « здатність» і перевівши тему назад на Корень.
— Третій Хокаґе вже передав мені управління Анбу.
— Ого!
Орочимару зобразив здивування і підняв великий палець вгору, наче визнавав його заслуги.
- Вражає!
— Справді вражає!
- Вчитель довірив тобі Анбу!
— Яка рідкість довіри!
— Навіть я, його учень, не зміг отримати від нього такого ж схвалення!
- Але ось що цікаво...
— Хіба всі ніндзя Анбу не загинули на полі бою?
- Невже в майбутнього глави Анбу немає жодного підпорядкованого?
Голос Орочімару звучав двозначно, а інтонація була сарказмом.
Він не відводив очей від Аоби, наче очікуючи його реакції.
- Все вірно. Я один.
Аоба кивнув, підтверджуючи слова Орочимару.
- Тоді... Як щодо мене?
Очі Орочимару раптово спалахнули азартним шляхом.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno