Їжа від Теучі на винос
— Орочимару-сама?
Аоба подивився на чоловіка перед собою, його зеленувато-білу шкіру в поєднанні з тусклами, лютими зміїними очима викликали нудотворне відчуття.
Чому Орочимару тут з'явився?
В голові Аби виник великий виклик. Але, відчуваючи, що щось не так, він все одно зберігав спокій.
Аоба оцінював Орочимару.
Орочимару також оглядав Аобу.
Їхні погляди зазнали невдачі.
— Аоба Яманака, не запросиш мене присісти?
Орочимару вгамнувся і, не змучившись, обблизав кутки рота довгим язиком, визираючи при цьому дуже демонічні.
— Входите.
Аоба кивнув і зробив крок назад, щоб звільнити місце, все ще трохи неважливою, з якою метою Орочимару прийшов сюди.
Однак...
Тепер, коли він тут.
Йому нема чого боятися!
Просто зустрінемося з цим легендарним санніном Конохі.
Коли Аоба поступився дорогу, Орочимару зробив крок всередину, а потім, використовуючи свої тьмяні, вузькі зміїні очі, оглянув все навколо.
— Знайомий запах!
Орочимару пробурмотів дуже швидко, і його погляд впав на Аобу, постійно спостерігаючи за зміною обличчя юнака.
— О? — Аоба видав спантеличений крик, потім подивився на Орочимару з кривою посмішкою. - Пан Орочимару колись приходив до гуртожитку Абу?
я бував тут і сказав, що знайомий! — Орочимару злегка посміхнувся, зустрівшись поглядом з Аобою. Він смутно відчував, що з хлопцем щось не так, але зараз він не бачив ніяких вагомих доказів.
- З приводу чого ви прийшли до мене? — Аоба більше не ходив навколо, а одразу перейшов до справи. Зрештою, вони не були знайомі один одному. Оскільки санніну вдалося знайти його тут, очевидно, що він щось знайшов, так що краще підняти це питання якомога швидше.
— Є привід.
Орочимару кивнув, його рухи були повільними, без будь-яких напруження або бажання, а зміїні очі постійно оглядали Аобу. Іноді він висовував язик, обливаючись і виглядав невимушено, наче все в його руках.
— Недавно я очолив Анбу і зробив нове відкриття, яке раніше не помічав.
Ця зла усмішка надала його вигляду загадковості.
— Кілька місяців тому...
— Моя лабораторія потерпіла від крадіжки.
— Один чоловік вкрав дюжину пляшок трупної кислоти.
- Ти не бачив злодія?
Орочимару раптово примружився, ніби відкрив якийсь секрет і втупився на Аобу в упор.
Такий погляд, наче натякав на те, що Аоба — злодій.
Просто не все так ясно, як могло б бути!
Такий сценарій.
Якби він був створений неврівноваженою людиною...
Це було б розкрите.
— Не впевнений, — Аба мовчав головою і не змінив обличчя.
— Думаю, ти все розумієш, — багатозначно сказав Орочимару.
Ви сумніваєтеся в мені, якщо я правильно розумію? — Аоба не став грати з Орочимару, а сказав прямо. Він просто дивився на Орочимару, як той говорив абсолютно звичайні речі. Ніяких емоційних коливань.
- А ти цікава людина! — Орочимару посміхнувся і кивнув, потім зробив крок до Абе, підходячи до нього все ближче й ближчого. - Якщо ти такий щирий, то я не буду з тобою грати. Ти правий, я підозрюю що злодій - ти!
- Орочимару-сама, ви ж знаєте що це за місце!
Аоба залишався спокійним. Він не знав, на основі чого Орочимару зробив такий висновок, але міг бути впевнений, що у санніна не повинно бути ніяких доказів, інакше він не став би приходити до нього, а діяв б марно.
— Це Підрозділ тортур!
— Ми, ніндзя з Підрозділу тортур, вибиваємо відповіді з в’язнів!
- Ви збираєтеся вибити з мене відповідь?
Аоба говорив не владно, він не відчував найменшої боягузтва перед Орочимару, ніби перед ним був не Оросімару, а звичайна людина, яка просто розмовляв з ним.
— Ти, як ніхто інший, змушуєш мене відчувати зацікавлення, — вуглі рота Орочімари вигиналися і похитав головою. - Мені не потрібно нічого вибивати, впевнений, ти сам мені потім все розповіси.
— Тоді я вибачаюся, що Аба розвів руками.
— Мені нема чого зайнятися, так що я просто так прийшов до тебе. У майбутньому ми матимемо багато часу, щоб порозмовляти одне з одним. Більше не буду тебе турбувати, я йду.
На цих словах Орочимару повернувся в бік дверей і пішов, щоб не ускладнювати життя Аобе.
Він йшов до дверей.
Аоба не зводив із нього очей і не вимовляв ні слова, мовчки погоджуючись зі своїм відходом Орочимару.
Кілька кроків потому.
Орочимару підійшов до дверей і зупинився, злегка повернувши голову, сумаркові зміїні очі сфокусувалися на Аобі.
- Аоба, є ще дещо. Людина, яка була за дверима в той день, адже це ти, вірно?
Орочимару виглядав так, ніби питає, але насправді у нього було відчуття, що він вже все з'ясував. Закінчивши говорити, він не чекав відповіді Аби і відчинив двері.
- Які двері? — Безсердечно запитав Аоба.
— Ха-ха-Ха-хо!
Орочимару нічого не відповів на слова Аби, тільки голосно розсміявся вночі.
Після його відходу.
Аоба залишився сам.
Він відразу закрив двері і з спантеличеним виглядом сів на стілець.
- Щось знайшов Орочимару?
Аоба розумів, що щось знайдено, але немає вагомих доказів. Але Орочимару був упевнений у своїх припущеннях.
Це не дуже хороший знак.
Аоба не хотів стати мішенню Орочимару.
Це було б дуже неприємно для нього.
Знаєте...
Король Орочимару має репутацію вченого у світі ніндзя.
Навіть сьогодні Орочимару проводить багато досліджень і розробляє найрізноманітніші ніндзюці.
Аоба просто не очікував, що Орочимару прийде до нього і буде говорити загадками.
Він ненавидів таку манеру розмови.
Ніби слова говорилися.
Але насправді нічого.
Створює відчуття, що він щось знає, але насправді нічого не знає.
Це можна назвати дивацтвом.
Аоба відчував, що якби на його місці був хтось інший, не настільки зрівноважений, то ця розмова з Орочимару потряс би його, щоб виявити проблеми.
- Як скажеш.
Аоба не зосередився на Орочимарі, а просто відкинувся в залізне ліжко. Тепер він міг лише чесно чекати, поки вибухне війна.
***
Через пів дня.
*Тук-тук!*
У двері кімнати Аоби знову постукали.
— Иду.
Аоба повільно встав, в його голові знову спливли запитання: чому у гуртожитку, куди ніхто не приходить по буднях, тепер стало так жвавим?
*Скрип...*
Аоба відчинила двері в гуртожитку і побачив чоловіка у білій кухарській одязі з пакетом в руках.
Це був власник Ічіраку Рамен, Теулі.
— Теучи? — Аоба широко розкрив очі, і в його погляді мигнула подив. - Чому ти тут?
— Паршивец, ти повернувся стільки днів тому і навіть не прийшов відвідати мене. Якби я не чув, як клієнти говорили про твоє повернення, я б подумав, що ти загинув на полі бою. Я приніс тобі рамена, пригощайся! — Усміхнувся Теучи, прищурившись.
— Так турботливо? — Аоба замер, в його серці з'явилося тепле відчуття: вони та Теучі дійсно вважалися друзями, але він не очікував, що йому рамен принесуть на поріг. Відмінний сервіс.
- Ти думаєш, я такий же безсердечний, як і ти! — Тевчи відчував тривогу, але його очі не показували цього.
— Дякую, старший брате. Тоді я не буду ввічливим! — Аоба відразу взяв рамен Теучі. Не кажучи вже про те, що він зголоднів, відчувши аромат рамена, його шлунок закурив від хвилювання.
— Добре, що ти повернувся живим!
Теучі зітхнув і сів на стілець у кімнаті Аоби, опинившись навпроти хлопця, і усмішка на його обличчі стала натягнутою. Він виглядав набагато серйознішим.
— Якщо ця війна вибухне, то невідомо скільки людей знову загине! — зітхнув Теучи.
« На війні втрати неминучі, — сказав Егуд. — Аоба відкрив рамен, взяв палички для їжі і почав їсти.
— Не знаю, коли настане мирний час, — скаржився Теучі, тільки при цьому він кілька разів крадькома глянув на Аобу.
« Війна заклала основу для миру в майбутньому, і після стількох років у тебе з’явилося довге майбутнє — Аба швидко підніс рамен до губів, відчуваючи сильний та освіжний смак, що викликає його солодке сосочки аж до ейфорії.
— Справедливо! — кивнув Теучи. Хоча він був продавцем рамена, але чув розмови людей. Війна була неминучою, оскільки між державами було невідповідність і тертя. Але замість того, щоб продовжувати тертя, краще пристосуватись до згоди.
— За той час, поки мене не було, як йшли справи в магазині? — Аоба взяв ініціативу у свої руки. Йому не подобалося, коли його часто допитували. Тому він почав ставити запитання. Просто тому, що так він міг уникнути розпитувань.
— Середньо, — сказав Теучі.
— Так.
Як раптом згадавши про щось, Теучи втупився на Аобу, який їв рамен, і злегка нахилявся до нього.
— Після того як ти пішов, до тебе приходили дві дівчини, які були з тобою в одній групі на екзамені, — прошепотів Теучі.
— Нара Саки и Акимичи Рей, да? — Аоба продовжував їсти.
— Так, вони кивнули Теучі. - Схоже, вони хотіли про щось дізнатися і, судячи з їхніх виразів, дуже сильно.
- Нічого особливого.
Аоба махнув рукою: якщо і був в Конохі хтось, кого він не хотів бачити, так це ці дві молоді дівчини.
Крім цього.
Це три великих клану: Іно-Шіка-Чоу.
Клан Нара.
Клан Акімічі.
Клан Яманака.
Всі три клани є основними в Конохі!
Но...
Водночас у них строга класифікація.
Кожен член роду отримує просту оцінку, яка ґрунтується на генеалогіях і талантах.
Аоба був найменшим з усіх.
І це не тому, що така система оцінок погана, а радше в тім, щоб люди могли піднятися.
До цього часу.
Аоба не дуже добре ставився до цих кланів. З боку виглядає, що вони повністю належать Конохе і з них вийдуть майбутні зірки, але тільки самі клани знають, наскільки сильним є почуття гордості та вищості у тих, кого поставили вище.
Це не видно стороннім.
Схоже на те, коли ви йдете в ресторан, щоб поїсти, і кожен офіціант, у тому числі старший, менеджер тощо, посміхається клієнту, говорить м'яким голосом і показує себе з дуже ввічливою сторони, що змушує клієнта почуватися набагато краще.
Але з іншого боку.
Оракізм офіціантів, необґрунтовані та байдужі до заяви бригади, підозри і несхвалення менеджера.
Ось як виглядають проблеми, з якими зіткнулися клани.
Аоба відчув це на собі.
Через це.
Він відчував огиду до сім’ї.
- Вони шукали мене не для чогось доброго, а я занадто лінивий, щоб шукати їх, так що...
У цей момент Аоба зробив паузу, підйнявши погляд на Теучі.
— Не звертайте на них уваги!
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno