Я впевнений!
Зараз.
Шікі охопила розчарування.
Прощупавши чакру, він виявив, що в цьому чорному скелеті не залишилося мозку.
Абсолютно нічого.
Жодного нейрона.
Не було нічого, що могло б мати хоча б фрагмент пам'яті.
Відразу.
Йому спало на думку рішення.
Не тому, що його здатність читати думки були не на висоті.
Подумавши про це.
Шікі був готовий прибрати чакру і припинити пошуки спогадів.
Хоча він не досліджував нейрони і не читав спогадів, але через півгодинне інтенсивне застосування чакри в нього з’явилося сильне виснаження.
Но...
Саме в той момент, коли він збирався вивести свою чакру.
Несподівано відбулася зміна.
Він відчув присутність нейронів!
— Це...
Шики напружився, і в його серці спалахнула радість, тільки це відчуття з'явилося щойно, І він все ще не міг повірити, що воно справжнє.
Відразу.
Шики почали використовувати більше чакри.
Вона мчала до нижньої частини черепа.
За відчуттям його чакри, він нічого не знайшов, це був все той же порожній скелет.
Но.
Він міг бути абсолютно впевнений, що виявив точна нейрона.
У нього навіть не було часу думати, такі можливості скороминущі і що він повинен використовувати будь-який маленький шанс, щоб швидко прочитати спогади.
Таємна техніка читання думок!
Шикі відразу застосував таємну техніку читання думок клана Яманака, він не сміявся вагатися ні секунди, бо боявся, що якщо хоч трохи замішується, то це відчуття зникне і тоді він ніколи більше не зможе його знайти.
Було очевидно, що цей скелет нестандартний.
Можливо, прочитати цей фрагмент можна буде тільки один раз.
Другий шанс не буде.
*Бз-за!*
Коли чакра на руці Шикі посилилась, череп сильно здригнувся.
Саме в цей момент.
Він побачив пошарпаний фрагмент пам'яті.
Ця людина була радником Деревні Скритого Хмарака, лідером сучасної делегації, головною метою якої було прибути сюди для мирних переговорів з Конохою.
Шики миттєво відчув невеликий обсяг інформації.
Це відкриття викликало велике хвилювання в кожній клітині його тіла.
Це можливість!
Шанс отримати підвищення!
Відразу ж після цього.
Рване зображення змінилося.
Перед очима радника був запечатаний сувій — секретне завдання, яке йому дали даймі країни Молнії.
Одна за іншою.
Місія 1: Відправтеся в Коноху і вступіть у мирні переговори з нею, а після закінчення мирних переговорів співпрацюйте з Нуноремі, щоб убити третього Хокаґе.
Місія 2: зв'яжіться з Цзясі, і попросіть його нібито врятувати Уехару Рурі, але насправді вбити. Рурі становить надто велику загрозу для села.
Місія 3: ...
Шикі встиг переглянути тільки перші дві місії, коли фрагменти пам'яті раптом стали розмитими, а наступний зміст зник.
Після.
З'явився останній фрагмент.
Радник Деревні Скритого Хмара подивився на дерево, яке приніс Нунорай, вкрите вибухними печатками.
Потім Нунорай щось сказав раднику.
Події були непарними.
Шики лише слабо чув такі слова, як « Коноха», "Третій Хокаґе" і так далі.
У мить ока.
Фрагмент пам’яті різко зменшився.
І зображення зникло.
— Фух...
Шикі зробив яросний глибокий вдих і повільно видихнув, заспокоюючись, наскільки це було можливо, перш ніж знову направити чакру на цей нейрон.
— Хм?
Шики за маскою злегка нахмурився, коли відчув дуже дивне відчуття.
Нічого не залишилося!
Цей нейрон зник!
Як ніби він повністю зруйнувався після прийому його чакри!
Більше не було ніякої реакції!
— Нет!
— Цього недостатньо!
— Недостатньо!
Почуття тривоги затопило серце Шикі, і він як божевільний вливав чакру у почорнілий череп, судомно шукаючищ, як міг, інші нейрони.
Однак.
Це був просто порожній скелет.
Прочитувати інші спогади було неможливо.
Вірше...
Без допомоги Абби Шіки було б неможливо дізнатися навіть стільки.
***
У приміщенні.
Анбу з клану Яманака поступово відклали роботу, щоб читати спогади.
Їхні обличчя почали заспокоюватися.
На відміну від Аби і Шикі, всі вони зняли маски після формування загону, щоб полегшити спілкування.
Кожен з них пережив майже однакові емоційні злети та падіння.
Від первісного збудження і ейфорії вони поступово перейшли до розгубленості та тривоги, а потім прийняли реальність.
Переважна більшість з них впокорилися зі своєю ситуацією!
Схоже, що...
Цього разу, схвалення долі направлене не на них.
Вони як могли промазати мозок, але марно.
Жоден з цих трупів не мав багато спогадів.
Навіть коли відбувся обмін тілами.
Вони все зрозуміли.
Що це все тіла ніндзя Кумо, а зовсім не з делегації, і, за їхніми спогадами, вони приблизно зрозуміли, що з ними сталося до того, як вони потрапили в Коноху, але істотної інформації було небагато.
На мить.
Все занурилися в мовчання.
І в той момент.
Вони бачили Шикі, який шалено влив чакру у череп.
Це їх побавило.
- Ще один божевільний!
Анбу клана Яманака не могли не качати головами. Всі вони вибирали трупи порядку, від першого загону до останнього і всі бачили цей скелет.
Всередині скелета немає мозку.
Неможливо прочитати спогади.
Він був поміщений тут лише для кількості.
Вони відразу зрозуміли проблему з цим скелетом, коли відбирали трупи.
Саме тому.
Ніхто з учасників не потурбувався вибрати цей скелет.
Після того, як натовп побачив з'явлення Шікі.
Вони не могли стриматися від сміху.
— Шикі теж дуже цікавий, оскільки виконує секретну техніку читання думок на безмозковому скелеті!
- Він не думає, що зможе знайти якусь інформацію?
- Не смішіть мене, там нічого немає!
— Всі тут ніндзя з Деревні Скритого Хмарака, їхній досвід майже однаковий!
— Це правда...
- Всі вони були підірвані печатками...
—...
Вони розмовляли, бо вже прочитали спогади, втомилися і поступово впокорилися з реальністю.
— Тихо!
Коли Акіра побачив їхній стан, то, мабуть, зрозумів, що́ це було насправді.
Він також був членом клану Яманака.
Зазвичай він робив те, що читав.
Тепер, коли інші члени клана перебували в такому напруженому стані, вже не збуджені і не схвильовані, як під час їх прибуття сюди, було ясно, що вони розчаровані.
Це означає, що в пам’яті немає ніякої корисної інформації.
Навіть якщо їм дали пиріг.
Він порожній.
І його не можна з'їсти.
Акіра, як ніндзя-сенсор, який читав спогади в Корні, розумів, що цілком природні випадки, коли після читання спогадів не з'являлося жодної достовірної інформації.
У мить ока.
Як тільки Акіра сказав це.
Середовище занурилося в тишу.
На даний момент.
Усі знали, що їм ніяк не вдасться вхопитися за цю можливість просування.
Але вони не відчували себе погано через це.
Кінець кінцем.
Якщо вони не змогли, ніхто інший теж не зможе.
Все залишиться як і раніше!
Жодних проблем!
Доти, доки ніхто не отримував такого підвищення, вони могли потішити себе цим.
- Ви хочете продовжити місію?
Акіра окинув поглядом натовп, і в його очах з'явилося питання. Він хотів знати, про що насправді думають його солони, щоб визначити, чи не пора звернутися до пана Данзо.
При цих словах.
Всі замовкли.
Жодна людина не вирішила відповісти Акіре.
Кінець кінцем.
Ніхто не мав можливості прочитати достовірну інформацію.
Якби вони продовжували тут стирчати.
Ніякої користі не було.
Краще було відмовитися від місії.
Но.
Такі слова.
Ніхто не наважувався сказати про це.
Врешті-решт, це було завдання Лорда Данзо.
— Я розумію.
Побачивши натовп, Яманака Акіра зрозумів, що́ мала на увазі юрба і потім подивився на Егуда, який був поряд з ним.
— Повідом лорду Данзо, — сказав Акіра, кивнувши йому.
— Так, - негайно відповів Ао і, повернувшись до кам'яних дверей, штовхнув її та зник.
Відразу.
Це стало напруженим.
Вони знали, що не отримали ніякої достовірної інформації і теоретично не будуть покарані, але зараз до них прийде, не аби хто, а Шімура Данзо, і це їх лякало
Поступово.
Минав час.
Всі шінобі були в стані нервовості.
Ніхто не наважувався видати ні звуку.
Вони мовчки чекали приходу Данзо.
Кожної прошедної секунду.
Здавалося, що пройшов цілий рік.
Навіть вони не знали, як довго чекали, просто здавалося, що пройшло багато-багато часу.
Раптом.
За кам'яними дверима почулися кроки.
Усі були напружені.
*Грохот!*
У цей момент кам'яна двері відчинилися, і увійшов чоловік в темно-зеленій мантії з пов'язкою на голові.
Це був Шимура Данзо, бос Корня!
У цей момент.
Серця всіх були в пригніченому стані, ніхто не наважувався говорити або навіть дивитися у очі Данзо, все про що вони могли зараз думати — це тільки раз - швидше закінчити цю роботу, щоб вони змогли безпечно повернутися.
У даний момент.
Їхній настрій дуже відрізнявся від того, коли вони тільки прийшли сюди.
У той час вони були схвильовані і хотіли зробити щось, тепер же вони просто відчували фізичне та розумове виснаження і прагнули негайно зникнути звідси.
— Як ви справилися з завданням?
Коли Данзо зайшов у кімнату, він опустив очі шинобі клану Яманака, його тон був байдужим, не викликає жодних емоцій, але змушує відчувати себе пригніченим.
Відразу.
У кімнаті стало ще тихіше.
Цей стан майже повний тиші дозволяв кожному чути біяння власного серця.
Ніхто не наважився заговорити.
Це було пов'язано з тим, що вони не дізналися ніякої дорогоцінної інформації.
Що стосується досвіду тих ніндзя, зустрічі з ніндзя з Кірі і прибуття до Коноху, де вони були підірвані печатками...
Усе це можна знайти в спогадах майже кожної людини.
Такого роду інформація.
Немає абсолютно ніякого способу продати.
Пальцями ніг вони розуміли, що пан Данзо повинен вже знати все це.
Вони вже знали, Данзо дав завдання, і мета цієї місії — докопатися глибин пам'яті цих людей.
— Нічого не знайшли?
Данзо відчув стан цих людей і майже здогадався.
Він бачив все по їхніх виразах обличчя.
Всі опустили голови.
Якби вони щось відкрили.
Те відразу доклали б йому про це, коли він тільки увійшов.
- Це не має значення, місія така, якою вона є, просто зробіть все що у ваших силах.
Данзо не став звинувачувати їх або говорити щось різке, він бачив, що шінобі тут виклали по повній.
Тепер ці люди.
Як воїни, що хоробро вступили у бій.
Навіть якщо вони програли битву.
Але це не їхня вина!
У той час Данзо мало часу розмовляв з Рурі.
Уехара, зазначений печаткою Корня, став його членом, а через параліч і нерухомості, втративши все амбіції, був частиною штабу Данзо, допомагаючи йому порадами та консультаціями.
Прохання Уехари Рурі — одна!
Знайти того, хто намагався вбити його!
І використовувати силу Конохі, щоб позбутися від нього!
Данзо похитав головою, здавалося, що група нічого не знає. Після того, як вони так глибоко копали й нічого не знайшли, значить там немає.
- Тоді місія... Завершена!
Данзо зітхнув з полегшенням, у нього не було емоційного зльоту і падіння, від самого початку він був налаштований на спробувати, чи зможе він знайти якісь підказки.
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno