Розділ 22. Не цікаво!
- Век говориш... - Мало не втратив дар мови бичий шинобі і підняв руку, щоб зворушити Аобу по плечу — тоді б'ючи хлопець!
Але в останній момент згадав про погане здоров'я підлеглих.
Плюс важка розминка і трихвилинна тренування...
Хлопець напевно дуже втомився!
Тоді.
Рука різко застигла на півдорозі.
Эх...
Командир не повинен увічнити підлеглих!
Тиша.
Ітон опустив руку, повернувся і пройшов повз Аби.
По дорозі додому його охопило ніяково.
"Век..."
« ЩОДЕ ж довга мова у цього хлопця!»
"Шінобі хоче прожити більше ста років?"
Ітон похитав головою, думаючи що у цього хлопця є серйозні проблеми з адекватним сприйняттям реальності.
« Ми більше в підрозділі тортур...»
Да.
Вони не на полі бою.
Але їхня праця не менш жорстока!
***
Аоба повернувся до суспільства, де панує ще кращий дух.
Повернувшись додому, він відразу впорядкував себе.
Добре помився.
Постив форму.
І тільки потім відчув легкість.
Таке з ним вперше у світі Наруто.
« Пора спати!» — відразу ліг спати хлопець.
Добрий сон — запорука успішного тренування!
Завтра знову працювати і тренуватися!
***
Наступного ранку вранці.
Як і вчора.
Аоба прибув на робоче місце трохи раніше запланованого.
До цього моменту там вже лежали жуйки трупів. Вони пройшли спеціальну обробку в лікарні, для уповільнення розкладання перед тим, як були відправлені сюди, тому не заарештували.
"Так, спершу треба порахувати..." - посміхнувся Аоба у очікуванні.
До чого ж зручне виправдання!
Молодий синобі використовував його навіть тепер, коли командира не було на роботі.
"Перший..."
"Второю..."
"Третій...."
«...»
"Двенадцятий!"
Всього 12 тіл.
Аоба торкнувся голови кожного.
Тим часом розум наводив багато нових спогадів.
Але це не призвело до хаосу.
Адже нові спогади, подібно до скачених фільмів, автоматично відправлялися в призначені для них папку у очікуванні візиту господаря.
Паралельно.
Його свідомість була різною, вторинною електронним сповіщенням системи.
Відтепер.
Їх можна використовувати за мановикою думки.
Но.
Такі нагороди вже стали повсякденністю.
На жаль, йому досі не дано можливості прочитати спогади якогось крутого хлопця, тому всі нагороди обмежувалися ніндзюцу C або навіть Д-ранга.
« Тепер можна приступити до роботи! » — сказав собі молодий шінобі, бо навіть стіни можуть мати вуха.
Взяв найближче тіло.
Закинув його на металевий стіл.
Прийняв відповідну позу.
Прищулив очі.
Імітація діяльності почалася!
Як завжди.
Він лише імітував використання секретної техніки клана.
Але насправді я переглядав свіжі спогади.
***
Через півгодини прийшов командир Юта.
Він спершу задоволено кивнув, побачивши працівника Аобу.
Потім.
Підняв тіло і взявся до роботи.
Не став турбувати хлопця.
***
Час текло як вода крізь пальці.
Непомітно.
Прийшов час обіду.
Но.
Сьогодні командир продовжив працювати, бо просто не міг йти відпочивати зі спокійною душею і не вирахувавши останнього тіла.
Тим часом Аоба відкрив очі.
Його очі сяяли.
Пам'ять про теперішні тіла...
Є багато спільного.
В'язні Тюрми Конохі!
Їхнє ув’язнення закінчилося!
Серед них.
Найстаріший термін виходу на свободу...
Півроку!
Окрім того.
Ніхто з них не робив нічого мало-мальськи визначного.
Жодних суперечок.
Ніякої ворожості.
Ніяких порушень.
Воно і зрозуміло.
Їм скоро на свободу.
Аж до загибелі!
Безпричинна смерть!
Тобто, точніше...
Безпричинна смерть з точки зору жертв!
Аоба ретельно дослідив і порівняв спогади загиблих в’язнів, але не зміг вирахувати зловмисників.
Хто отруїв?
Як отруїв?
Коли саме?
Мертві не розкажуть про це.
Аоба впевнений, що харчування тут не при чому, бо всі в'язні їдять строго однакову їжу по одному і тому ж розкладі.
Мутне діло!
Інтуїція підскакувала дещо...
Але він тримав рот на замку.
- Фух... - З полегшенням командир перервав його роздуми.
- Знайшов що-небудь? - без особливої надії запитав Юта, втомився відкривши очі і опустивши руки.
Під час своїх досліджень було виявлено багато підозрілих та сумнівних моментів, але жодних справжніх доказів.
Тому він не сподівався на Абу.
Чергове питання.
– Нічого, - похитав головою хлопець.
Він збирався продовжувати говорити це як папугу, поки командир не розкриє справжню суть місії.
- Відпочивай! - Він махнув рукою Юта і відразу вийшов, цього разу не ставши повторно досліджувати тіла.
— Так, - відповів хлопець слідом за командиром.
Після обіду в їдальні Аоба повернувся до кімнати для гуртожитку, де почав відтиснутися і присідати.
Він без роздумів відмовився від щоденних пробіжків, щоб не привертати небажаної уваги.
***
Повернувшись після обіду, Егуд не знайшов нових трупів.
- Нету? - Він здивувався, бо з повідомлень в’язнів видно, що загинуло набагато більше.
- Місія закінчена... - Нервово сказав Юта.
- Невже? - Впав у Ступор Аоба.
Першою думкою було, що хтось розкрив справу раніше їх.
Цікаво...
Дуже цікаво!
- Командир, – похитався хлопець, але все-таки зміг утримати рот на замку, — що далі?
Ні слова про трупи!
Менше знаєш, краще спиш!
- Хіба тобі зовсім не цікаво? - Зараз настав час командира дивуватися, ну що за кісточка!
- Ні, не цікаво! - Похитав головою Егуда, запихнувши свою цікавість куди подалі.
В підрозділи тортур повно справ, куди не варто сувати свій ніс ...
https://literna.net/uk/books/145-10-rokiv-u-pidrozdili-pitok-konokhi-zaversheno