Північна Племя Води зосереджене на своєму єдиному місті. Вперте і некорене за всі сто років війни. Зуко все ще не міг перемогти, але його замаскували величезні крижані мури.
Він стояв на високому носу свого корабля, в’їхавши у крижане місто, що розтягнувся перед його очима.
Світло ранкового сонця віддзеркалювалось з багатьох ідеальних гладких крижаних поверхонь, що придає місту особливу красу. Незважаючи на ранній ранок, майже все населення Північної Америки вже пильнувало, але сьогодні це було занадто важливим для того, щоб втрачати час у ліжках.
Вчорашній день буквально перевернув їх світ з ніг на голову, коли могутні духи явіли їм свою волю. Але насправді втомленим було те, що в племені знали як Великого вчителя Пакку. Провівши весь день на ногах, а потім і вночі в безконечних переговорах та лайках, старий вперше за багато років усвідомив важливість свого віку. Він буквально важився з ніг від втоми, зараз стояв біля палацу вождя — найвищого і найсуворішого будинку у місті та зі слабкою посмішкою на обличчі спостерігав за наближенням кораблів Народу Огня.
- Що ж, - він тихо хмикнув собі під ніс, нарешті відшукавши поглядом судно, що виділилося на фоні інших. - Залишився ще один крок ...надію, зможу побачити і останній...
- Порадник Пакку!
Гучний і як завжди поганий голос відірвався його від власних думок.
- Порадник Дано, - розгорнувшись в сторону воріт палацу, звідки тільки що вийшов підсмажений чоловік у віці, Пакку кисло посміхнувся. - Ви якраз вчасно, кораблі вже тут.
- Я ще не осліп, радник Пакку, підійшов ближче і чоловік похмуро кинув погляд вдале. - Я говорив з начальником охорони, він підкориться волі духів, але сподівається, що обіцянка буде стримана і все обійдеться без крові.
Я зроблю все, що в моїх силах - спокійно кивнув Пакку, дивлячись у очі свого співрозмовника. - І як я бачу, ви все ще не підтримуєте цю затію, Дано?
- Я простий воїн, радник Пакку, - чоловік важко зітхнув. - Я і моя сім'я займається підготовкою та керуванням воїнами не-магами вже багато поколінь, виправлено служачи нашому вождю... скажу ще раз, якби моя воля, Ви вже б сиділи у кам'яних камерах зі зв"язаними руками і здоровим клапом в роті!
- То ж мені пощастило, що духи опинилися на моєму боці, тихо хмикнув Пакку. - Вони вже близько, якщо у вас все готово, то нам краще поспішати, кораблі уже швартуються...
- Ви праві, двічі, - Дано кивнув і пройшовши повз свого співрозмовника поспішав в сторону причалу. - З якоїсь причини великі духи не позбавили вас життя, а отже я теж не буду намагатися зробити це!
Провівши поглядом на те, що віддаляється спину Дано і прилучних воїнів, Пакку з втомленою посмішкою похитав головою.
« Вимучений визнати, що без духів було б дійсно важко...особливо з такими упертими!»
Зітхнувши з полегшенням, Паку також поспішив туди, де колись висіли крижані мури і його вже чекали учні, яких він встиг виховати за своє довге життя. За відсутності мурів у місті виникла величезна природна пристань, яку його учні лише довели до відповідного стану, щоб надати їй можливість під’єднатися великим тиражем кораблів. У цьому районі поступово стікалося майже все населення. Ті, кому не вистачало місця, жили трохи далі. Вони все ще добре бачили кораблі і те, що відбувалося на пристані, поступово збільшуючи рівень льоду під ногами.
***
Корабель Зуко пришвартувався біля крижаного берега, в тому числі останніх, коли майже половина його флоту висадила воїнів і магів вогню. Тепер вони стояли стрункими рядами по всій території велетенської пристані і навіть за її межами. Від них вишикувалися також стрункі групи, які будували північні воїни. Незважаючи на загальну, злегка напружену атмосферу, вчорашнє "шоу" і активна робота Пакку, а пізніше й головного Мудреця води зробила свою справу. Воїни та маги води більше не бачили в людях вогню ворогів, тепер це були їх майбутні друзі і союзники, воля духів була безсумнівною.
З іншого боку, люди вогню таких переконань не мали і саме тому Зуко доручив Джао провести масштабну роботу по пропаганді дружніх-братських відносин серед рядового та особливо офіцерського складу, ще на самому початку переговорів. Автором Джао був досить високий серед простих солдатів, оскільки він піднімався на кар'єрну драбину з самого низу, а підкріплений авторитетом « Відокремник духів» і справді став майже бездоганним.
З корабля Зіко кинули трап і відразу після того, як його надійно закріпили в льоду, по ньому втікло кілька десятків магів вогню, членів королівського кортежу. Збудувавши в дві ральні лінії, вони застигли на місці.
Через кілька секунд з-за борту показався і сам наслідний принц, по правому боці від нього стала принцеса Юї.
- Готова? - Зуко злегка розгорнув голову, одночасно окидаючи поглядом величезну пристань.
- Так, - злегка невпевнено кивнула дівчина, але тут же зібрала волю в кулак. - Так, Зуко, я готова!
Коли Зуко кивнув у відповідь, він подав їй руку і разом з дівчиною почав швидко спускатися.
Внизу на нього чекали ті, кого можна було вважати найвпливовішими людьми міста. Сам вождь Арнук. Його права рука - великий вчитель Пакку. Командир і керівник воїнів не-магов. Головний мудрець води. І всі голови впливових сімей, які навіть не входять в раду племені. Враховуючи останні, всього п'ятнадцять чоловік. Позаду них стояв невеликий загін охорони. Його очолював чоловік, якому ватажок Арнук довіряв не менше, ніж своєму найближчому раднику. Його особистий начальник охорони.
Усе це Юї встигла прошептати Зуко, поки вони повільно спускалися по трапу. Нарешті, майже хвилину похмурого очікування, нога принца стала на лід пристані. Вождь Арнук з радісною посмішкою ступив вперед, готуючись вимовити полум’яне вітання, але те, що сталося далі, спонукало його обібратися на півслове.
У ту секунду, як принц Зуко і принцеса Юї опинилися на льоді пристані, всі п'ятнадцять чоловік перед ними, виключаючи тільки вождя, майже синхронно кинулися навколішки.
- Ми вітаємо тебе! Вибранець великих духів!