Острів Кіоші — маленький острів, що лежить біля південного узбережжя Царства Землі. Уся громада складалась з багатьох маленьких сіл, які вкрили його територію. Шануючи традиції, закладені творцем острова Аватаром Кіоші, велика частина сіл залишалася ізольованою від решти світу і навіть своїх сусідів лише часами вплуталася у контакт з чужими. Однак дехто, що був більш упереджений до торгівлі і з радістю експортував єдиний товар, який набув популярності серед торговців - купців — м’ясо Гігантських Кої.
Цей острів входив у Царство Землі і його губернатор підкорявся безпосередньо Царю землі. Але де-факт мав повну автономність і від початку війни залишався повністю нейтральним. Оскільки цей острів мав нульове стратегічне значення і не володів хоч яким-небудь важливим військовим потенціалом, ні Царство Землі, ані Країна Огня ніколи не висаджували тут свої війська. Завдяки такій політиці на острові швидко з’явилася власна структура влади. На чолі всього острова Кіоші стояв губернатор, який був провідним селищем і мав відносний вплив на кожне село. Так само в кожному селі формувався невеликий загін дівчат-воїків, що зветься Воєни Кіоші. Цей загін безпосередньо підкорявся старістці і служив у безпеці та охороні кордонів.
Один з них вже багато років керував чоловіком, якого звуть Ояджі. Його політика була проста і підтримувалася більшістю людей - не привертати небажаної уваги та уникати контактів з людьми зовнішнього світу. Однак з часом, декілька неврожайних років змусили його трохи пом’якшити свої правила. До цього моменту селяни почали так сильно вірити у власний ізоляціонізм і самодостатність, що відмовилися розглядати можливість зовнішньої допомоги навіть в цій ситуації. В останній неврожайний рік лише нові їстівні дикі рослини, знайдені випадково загіном майбутніх Воїнів Кіоші, допомогли уникнути голоду. На даний момент командиром місцевого загону вже як рік була дівчина, на ім'я Сюкі.
Сімнадцять років тому, коли матері народилися і втратили той самий день, Суїки виховувалися тільки батьком. Поки його не потрапив в аварію, і він не загинув під час полювання на гігантських кії. На той момент їй було вісім, і староста села вирішив відправити її на виховання до воїнів Кіоші буде хорошою ідеєю. З того часу сім’єю для дівчинки стали саме вони. Батько і мати замінили своїх товаришів, які вже були в’язнями.
Вони разом спостерігали за тренуваннями своїх старших.
Разом шукали харчів у тяжкі часи.
У ті часи люди об’їли крадені смаки значно легшими.
Крім того, їх разом карали поли на кухні.
Суйки щиро думала, що так буде завжди і вони з її сестрами залишаться нерозлучними на все життя. Однак через деякий неврожайний рік провізії знову почали бракувати запасів. У той час їх було майже неможливо врятувати, але вони вижили і Сюкі вже вважали, що все позаду.
Найближча подруга Суйки завжди була Мінсь і саме вона несподівано запропонувала переконати, а якщо потрібно, то змусити старійшину торгуватися з сусідніми селами. Щоб не допустити такої небезпеки в майбутньому.
Ці слова дуже вразили Сукі. Її подруга слухала думки, яких ніколи не було в її голові. Народжений у повній ізоляції, вона ніколи не задумувалася про те, що її можна прорвати.
Коли Мінсь натрапила на стіну з нерозуміння та небажання рушити звичний спосіб життя, то сама пішла до старійшини О’яни і її ідеї були успішно відкинуті. Через кілька тижнів найліпша подруга Суйки дістала старий рибальський човен і назавжди залишила острів Кіоші, прощаючись зі своїми товаришами та запевняючи їх у тому, що вони залишаться сестрами.
Через рік Сюкі та її подруги зрештою закінчили навчання і стали новим поколінням Воїнів Кіоші. Сюкі стала їхнім лідером. Саме вона, багато переосмисливши і пам’ятаючи про те, як відкинула свою кращу подругу, практично змусила старійшину перервати ізоляцію хоча б з сусідніми селами. Відтоді життя села знову стало предметом торгівлі. Хоча більшість з них просто переправляли улов велетенських кіїв до сусіднього села, яке проходило через торговельні шляхи зі Царства. У те ж село було відправлено і минулий загін Воїнів Кіоші, для захисту перевезень та посилення контролю за поведінкою приїзних. За це вони отримували гроші і деякі товари з того самого Царства Землі. Останні, в разі чергового неврожаю можна було використовувати для купівлі їжі у всіх трьох торговельних селах.
У самому селі відбулися також незначні зміни. Старості Ояджі, як і Сюки та всіх найвирішених воїнів Кіоші тепер входили щоденні обхіди цілої прибережної кордону аж до кордонів іншого села. А кожен, хто був там помічений і не був жителем, зізнавався шпигуном народу Огня і мав бути негайно схвалений та доставлено в село. Суюкі знала, що це покарання, а не почесна відповідальність. Але ціна за добробут свого села вважалася прийнятною для неї.
У цей день, як і багато інших людей до нього, Сюки та невеликий загін з п'яти чоловік, неквапно йшли по вже звичному маршруту, одягнені в повний бойовий костюм із довгого зеленого кімоно й легкої металевої брони, що захищає їх від плечей до пояса, залишаючи руки відкритими. Крім того, з повним комплектом зброї: металевий віяр, невеликий круглий щит і середня довжина катану.
Дівчатка, які перетинали берегові смуги і розмовляли між собою, час від часу кидали погляд на кордони безпеки. Обговоривши історію про те, як красивий хлопець з сусіднього села вчора прийшов просити внучку старости вийти за нього заміж турбувало молодих дівчат куди більше ніж уявні шпигуни, яких вони не бачили.
- Сюки, а ти сама хотіла б вийти заміж? - Викрала одна з ватажків і всю увагу інших дівчат відразу перейшло на їхнє заздрісне питання зненацька лідера.
- Що? - Сюки на секунду замінялася, переводячи погляд з обличчя однієї зміни подруги до іншої. - Ну я... не знаю, невірне, коли-небудь ...
- І як би він був, одна з дівчат не припиняючи сміятися штовхнула її в бік. - Ну, цей твій "не знаю" і„ коли-небудь» просто знаєш, вчора до мене підходив Ґінг, ну син коваля, напевно пам'ятаєш ось, так він питав про те, які хлопці тобі подобаються, і я пообіцяла у тебе...
- Шпіони вогню!
- А? -дівки з подивом втупилися на загублену на місці Сюкі. - Смішно, але ти головне щоб Ояджі не...
- Ні! - Суйки схопила дівчину за руку і з силою розгорнула в бік пляжу. - Це!