Коли Зуко прокидався приблизно п’ять годин міцного сну, то швидко перебрав сонливість і піднявся з ліжка. Ополозивши обличчя холодної води, він одягнувся в свіжий комплект одягу і прийняв з собою головний убір наслідного принца, вийшов з каюти.
Коли він вийшов на палубу, вже світило, потоки холодного північного вітру змусили його зморщитися і вдихнувши поглибше, зігрітися за допомогою внутрішнього вогню, розливаючи тепло по своєму тілу. Маги не мали такого способу життя, тому мусили задовольнятися зимовою формою солдата вогню. Капюшон, рукавички і теплий плащ поверх звичайного одягу, саме в цьому вбранні Зуко побачив Корі, яка з задумливим виглядом стояла біля борта, перебираючи у долоні кілька дрібних камешок.
- Здоровий сон для слабких, так? - Посміхнувся Зуко, повільно підійшовши до дівчини.
- Пане! - Корі відразу ж розвернулась у його сторону, склавши руки в вітання і похитившись. - Вибачте, я не помітила, що ви прийшли!
Залиш, - Зуко махнув рукою, спершись біля краю борта поруч з дівчиною і подивившись вдале. - Здається я вже бачу стіни крижаного міста... як там твої успіхи?
- Вибачте, Корі з досадою опустила голову. - Я намагаюся з усіх сил, але поки змогла лише трохи нагріти маленький камінь ...простіть!
Кажуть, вміння прощати - властивість сильних, - посміхнувся Зуко. - Але, будь-який результат - це результат, ти можеш показати мені?
- Так, звичайно, пане!
Корі швидко витягла руку з кам’яним камінцем і почала зосереджуватися. Тіло напружено, наче струна і вже через кілька її пальці розтискали.
- Ну-но... - простягнув Зуко дотрагіваючись до паросток, що ширяє над кам'яною рукою. - Він гарячий!
Швидко відтягнувши руку, принц з незваженим інтересом втупився на маленький шматочок каменя, що ширяв у повітрі. Той був гарячий, наскільки, що майже обпікав. Зуко було плювати, що до розжареної лави ще далеко. Найважливішим було те, що сам факт нагрівання землі або каменя мага Землі був підтвердженням.
- На це пішло кілька тижнів... - Потихеньку пробурмотіла Корі, побачивши, що Зуко все ще не відриває погляд від каменя над її долонею. - Не знаю, чи встигну я...
- Неважливо! – відразу ж перервав її Зуко. - Не важливо, скільки часу це займе! Якщо ти змогла його нагріти, то зможеш ще більше вразити, це тільки питання часу і практики. До того ж ... гаразд, це ми обговоримо потім. Хвалю за зусилля, Корі, продовжуй в тому ж дусі!
- Так, принц Зуко! — З усмішкою від вуха до вуха, Корі знову вклонилася. - Я буду намагатися ще більш старанно і нагодую для вас лаву!
"Дуже на це сподіваюся" - посміхнувся Зуко вже про себе, дивлячись в щасливе обличчя дівчини. - "І все ж таки, потрібно з'ясувати, чи лише майстерність дозволило їй зробити щось подібне або може походження від людей різних національностей також зіграло свою роль..."
***
Приблизно через годину кораблі Народу Огня почали кидати свою якорю. Столиця північного Племені Води, Агне Кель була всього за півтора кілометра.
Звичайно, Зуко не міг побачити воїнів і магів племені води в повній бойовій розмальовці. Однак з огляду на загальну форму муру й самого міста можна було побачити, що́ саме відбувається. Агне Кель було збудовано на березі моря у глибоку западину, оточений природними пластами льоду заввишки понад 100 метрів. Ця природна перешкода дозволяла жителям племені не боятися нападу з трьох із чотирьох сторін, хоча навряд чи хтось вирішив вести свої війська крізь недоторкану, засніжену тундру, яка росла там нагорі. Як знав Зуко, лише кілька таких ділянок біля узбережжя Північного полюса могли бути населені вглиб континенту. Навіть досвідчені маги води не ходили глибоко в нього.
А мур, збудований людьми, вражав трохи менше. Висота трохи більша за 30 метрів і близько 15 в ширину.
Так, Мартін б посміявся, побачивши таке, - собі під ніс посміхнувся Зуко, але стоїть біля нього Джао здається все одно почув.
- Принц Зуко, - обережно почав він. - Тепер, коли ви на власні очі побачили з ким нам доведеться мати справу... Ви правда впевнені в необхідності реалізації вашого плану?
- Вважайте, що краще просто взяти їх силою? - Не повертаючи голови посміхнувся Зуко. - Діверсіонна група в Оазис Духів, вбивство смертного тіла Місяця і Океану, а потім демонстрація нашої перемоги у повітрі ... що ж, це все ще план Б. Але поки я сподіваюся, що переговори будуть успішною справою. Не хвилюйся, коли ми закінчимо тут, у вас ще буде шанс залишити своє ім'я в історії.
- У цьому я не сумніваюся, - посміхнувся командуючий. - Тільки якщо ваше ім'я не займе всю главу про підкорення світу...
- Лесть! - Розсміявся Зуко. - Мене таким не проймеш...ну хіба що трішки. Гаразд, здається пора...
Він знову окинувся на північ, розтягнувшись у бік капітана корабля, який стояв трохи далі.
- Капітан Лі, як тільки командуючий повернеться на свій корабель, починайте повільно рух вперед, а ви, Джао, - Зуко знову розгорнув голову. - Ви знаєте, що робити, якщо щось піде не так, йдіть.
Дочекавшись, поки командуючий його залишить, а особистий корабель почне рух, Зуко зітхнувши знову подивився на повільно зростаючий в його очі місто.
- Ну, сподіваюся зруйнувати тебе не доведеться.
Усміхнувшись під ніс, Зуко попрямував у свою каюту, бажання стояти під пронизуючими потоком холодного вітру в нього більше не було.