Вода. Земля. Вогонь. Повітря.
Моя бабуся любила розповідати мені історії про минуле. Про ті часи, коли існував мир. Коли Аватар підтримував рівновагу між Племенами Води, Царством Землі, людьми Огня і кочовими кочівниками. І коли прийшов кінець світу, бо народ Огня розв'язав війну. І тільки Аватар, владний усіх чотирьох стихій, міг зупинити загарбників.
Але коли він найбільше потребував миру, то зник.
Минуло майже сто років, і ми з братом знайшли нового Аватара в магі повітря на ім’я Аанг. Хоча його мистецтво повітря було велике, він мав ще багато чого навчитися. Але я вірила... повірила, як ніхто інший в цьому світі. Я продовжувала вірити, шукати виправдань і не полишала надії на краще попри всі обставини довкола нас. Світ поза нашим селом виявився набагато важчим і страшнішим, ніж бачився мені раніше...
Але на початку подорожі я була справді сповнена нездійсненними мріями. Після того, що сталося в Південному Храмі повітряу, коли мені чудом вдалося заспокоїти Аанга, який несвідомо увійшов до Стан Аватара, я і правда відчула себе обраною. Поміркуйте самі. Шістнадцятирічна дівчинка, що ніколи не вибиралася за межі своєї маленької селищі на околиці світу, раптом знаходить в'язня у кризі Аватара і навіть стає його партнеркою, літаючи по повітря на величезному зубрі та відвідуючи неймовірні місця, про які навіть не чула. Тоді мені було зовсім байдуже, що навіть мій брат вказував на відсутність у могутнього Аватара хоч якогось плану, крім засвоєння неповносправних стихій. Я просто вірила, що світ вже не за горами і настане час війни. І нехай Аватар був далеко не мудрим і всезнаючим дорослим, а лише гіперактивним хлопцем, якому самому не завадить допомога. Я дійсно вірила, що тепер все зміниться, не знаючи, скільки скоро моя надія зазнає потужного удару з боку суворої реальності.
***
Усе почалося майже відразу, як ми перетнули море на льотовому зубрі і опинилися на берегах Царства Землі. Селичка шахтарів, в якій ми вирішили заночувати, виявилася вже давно захопленою людьми вогню. Кожен селянин працював на них і платив податки, а використання магії землі було під строгою.
Проте, як і слідство, я натрапила на молодого мага землі Гару, який таємно займався своїм мистецтвом.
Я відразу дізналася в ньому споріднену душу. Мою маму вбили люди вогню, а його батька схопили і посадили у спеціальну в’язницю для магів землі. Але ми не встигли порозумітися. Якийсь чоловік із села привів солдатів з народу Огня і Хару схопили. Цей старий видав того, з ким жив по сусідству, продав його за пару монет. Мені було важко повірити, що таке взагалі можливо, але вже тоді мого брата це здивувало куди менше. Хоч би яким нещасним він був, то Сокка дійсно була доросла.
Пізніше, разом з ним та Аангом ми придумали і потім здійснили план, за яким мене як Хару забрали люди вогню, після чого відправили до плавучої в'язниці для магів землі. Потрапивши туди, я швидко знайшла Гару і його батька та інших магів землі. Як же я здивувалася, коли зрозуміла, що більше сотні магів землі охороняються пара десятків людей і навіть не думали про втечу чи підняття бунту. Їхній дух був настільки зламаний, що вони могли думати лише про своє виживання, плазуючи перед наглядачем в’язниці і випрошуючи у нього теплі ковдри, щоб пережити холодну ніч. Моя спроба викликати їх до боротьби виявилася справді прохолочною. Здається, тоді я вперше зрозуміла наскільки наївна.
Ніхто з тих могутніх, сміливих і твердих як скеля магів землі, про які я чула стільки історій ще в моєму племені. Ніхто з них навіть не намагався протистояти. Наглядачі в’язниці також слухали мою промову, але він навіть не відправив мене до карцера, знаючи, що я приречена на невдачу.
Аанґ і Сокка прилетіли за мною першої ж ночі на Аппі, але я відмовилася здаватися та залишати це місце так просто. Ми розробили новий план і почали діяти з приходом світанку. Аанг проник у в’язницю і, коли було необхідно, приставив вугілля прямо до ніг магів землі. Моя друга промова мала значно більший вплив, і ми з правдою змогли підняти справжній бунт. Маги землі швидко розправилися зі своїми полоненими, відвоюючи собі свободу. Пізніше ми звільнили інших ув’язнених, а навіть декількох магів вогню, після чого всі разом повернулися на вантажних кораблях.
Але одне питання турбувало мене тоді, і я поверталася до нього багато разів після цього. Пленний отець Хару. Старик на ім'я Тайро - лідер всіх в’язнів магів землі і, мабуть, найбільший з них. Його син перебував у в’язниці лише день і зовсім не знеохотився. Саме Гару першим кинув вугілля на наглядача, викликаючи гнів і мало не втративши за це життя.
Якби не його син, то чи Тайро вирішив би повстати? Я не знала відповіді тоді, не знаю його і зараз, вже після багатьох років...
***
Після того як ми допомогли магам відновити свободу, наша подорож продовжувалась. До Північного Племені Води було кілька тижнів, тому ми з Аангом вирішили, що я навчу його того, чого встигла навчитися сама. Так і почалися наші спільні тренування магії води та згадуючи їх зараз ...я дійсно була Юна.
Тренування під час польотів було майже неможливим, тому ми з Аангом викрали час, коли сідали на землю, щоб відпочити і дати йому відпочинок. На моє превелике здивування, Аанг не тільки швидко навчився усіх прийомів, які я тренувала і тренувати кілька місяців, але й навіть вдосконалив їх, перевершивши мене в лічені години, що сильно по моєму самооцінку. Здається, саме тоді ми посварилися з ним у перший раз. Попри все це наша дорога лежала далі, вглиб Царства Землі. Тут виникла перша перешкода на нашому шляху, не враховуючи постійної нестачі їжі та грошей для її придбання.
Уся західна частина землі виявилася давно захопленою народом Огня і навіть, очевидно, вони були готові до нашого появи. Постійно наглядаючи на патрулі та застави, ми були змушені петляти в усі боки, відходячи від погоні і ховаючись там, де люди не могли дістатися до вогню. Незабаром наш важкий шлях привів нас до торгового міста, що лежить на березі моря і є нейтральною територією, де люди займалися виключно торгівлею, незважаючи на приналежність до будь-якої нації. Там ми наштовхнулися на кораблі дивних торговців, які були справжніми піратами, що торгували різноманітними вкраденими та пограбованими товарами. Зайшовши на корабель, ми зустріли чоловіка з народу Огня, чиє обличчя було розмальоване дивними візерунками у вигляді маски, а лоб прикрасив невеликий червоний ромб. Тоді я ще не знала, хто він і кому служить. Однак, як я вже писала раніше, місто торговців вважалося нейтральною територією. Забравши у торговців-піратів цілу кипу якихось сувоїв, він просто пішов. Мене також зацікавило, що там може бути і підійшовши до стеллажу, де лежали ще не куплені сувої. Я раптом побачила те, чого могла мені допомогти — сувій водної магії!
У цьому подарунку долі була справжня купа різноманітних прийомів, які могли допомогти мені освоїти воду, але цей товар вже був обіцяний якимось багатим з Царства Землі, а грошей, щоб перекупити його у нас не було. Однак зі слів одного торговця відразу стало зрозуміло, яким шляхом до них потрапив сувій. Тому я вирішила, що не злочин. Коли я пішла з корабля піратів, то прихопила цей сувій із собою, що призвело до погоню та невеличкої сутички з командою. На щастя, з нами все ще був Аватар, тому ми змогли відбитися і продовжити свою подорож. Трохи пізніше, мені стало так соромно за свою поведінку, що я все розповіла своїм попутникам і вибачилася перед Аангом за те, чого він не бачив. І наша подорож продовжувалася далі...