Вода. Земля. Вогонь. Повітря.
Моя бабуся любила розповідати мені історії про минуле, коли я був у мирі. Коли Аватар підтримував рівновагу між Племенами Води, Царством Землі, людьми Огня і кочовими кочівниками. Але світ прийшов кінець, коли Огня пов’язав війну. Тільки Аватар, владний усіх чотирьох стихій, міг припинити безжалісні атаки магів вогню.
Але коли він найбільше потребував миру, то зник.
Минуло майже сто років, і народ Огня все ближче й ближче до перемоги. Півтора року тому мій батько і мої співплемінники вирушили в Царство Землі, щоб допомогти битися з магами вогню.
Ми з братом, як діти вождя, залишилися щоб контролювати племінний зв'язок. Деякі люди вважали, що Аватар більше не відновиться і зв’язок часу зникла назавжди, але я й далі втратила надію. Я вірила, що Аватар повернеться і врятує світ!
Того дня ми з братом Соккою взяли човен і вирушили в море, щоб дістати трохи риби. Зазвичай мій брат ходив на полювання сам, але цього разу я вирішила поїхати з ним. Хто ж знав, до чого зрештою приведе моє бажання...
***
Маленький дерев’яний човен неквапно рухався між льдином, несучи на собі двох підлітків з Південного племені води. Молода дівчина і хлопець трохи старші за неї. Їх звали Катара і Сокка, діти вождя Хакоди, який пішов воювати разом з воїнами. Ті, хто одягав теплу одежу свого племені для довгих подорожей, могли вільно відхилятися на будь - яку відстань від села без страху замерзнути.
- Цього разу від мене не втечеш! — Сокка тихо пробурмотів, тримаючи в руках дерев’яний спис з костяним лезом і уважно дивлячись у воду під собою. - Вчися, Катара! Ось як потрібно ловити рибу...
Вона опустила погляд і раптом побачила маленьку рибу, яка спокійно пливла у прозорій воді. Знявши рукавичку зі своєї руки, Катара кілька разів помахнулася китом і вода перед нею прийшла в рух, буквально випивши маленьку водяну кульку з нещодавно поміченими рибками.
- Сокка! Дивись! - Вигукнула дівчина, намагаючись не втратити концентрації і не відпустити свою здобич.
- Тихіше, Катара! - Її брат був повністю поглинутий своїм заняттям, не удостоївши сестру навіть погляду. - Ти ж її зіпсуєш! Ммм... я вже відчуваю її смак!
- Сокка! Я вже зловила її! - Вона намагалася пересунути кулю до себе на човен. - Ще трохи! Давай...
Коли водяна кулька вже майже була в човні, Соккуратно смикнув списом і його тупий кінець зачепив краплю, через що Катара миттєво втратила концентрацію, а риба впала за борт.
- Скажи, чому кожного разу, коли ти колуєшся з водою, я опинюся мокрим!
- Ах, це не просто чаклунство.
У цей момент човен несподівано зачепив лідину, яку було не видно під водою і що вони швидко змінювали курс. Сокка, вхопившись за весло, спробував виправити їх курс, але минаючи нестримно нескладно їхнє тіло вперед і якимось моментом стирнулися на корпусі їхніх човнів, викиднувши кривих підлітків на одну з крижаних скель.
- Ай! - Вигукнула Катара, чудом затримавшись на льдіні і не впавши за борт. - Треба було керувати ліворуч!
- Не подобається як я вожу, могла б витягнути нас за допомогою магії! - Огризнувся Сокка, з приреченим видом оглядаючись навколо. - Треба було залишити тебе вдома, дівчата вічно все псують...
- Значить це я винна! - Роздратована, коли Катара підскочила на ноги. - Ах ти! Ты, ты! Невмілий, божевільний!
З обурених помахів руками, вода позаду дівчини прийшла в рух, але сама вона цього не помічала.
- Мені просто соромно, що я твоя сестра, зрозумів? - Крижина за її спиною пішла тріщинами. - Після смерті мами я роблю всю хатню роботу, поки ти тільки і граєш в солдатики!
- О! Катара! - Переляканий крикнув Сокка, вказуючи їй за спину, але дівчина і не думала зупинятися.
- Я навіть одяг тобі пратиму! Ти хоч раз нюхав свої брудні шкарпетки? Повір, запах не дуже приємний!
- Катара!
Велика крижина за спиною буквально вмить розкололася надвоє, обвалилися шматки води.
Піднялася хвиля, аж поки крижина занурилась під воду. Через кілька секунд хвилі почали згасати і невдовзі Катара та Сокка врешті змогли видрити й розчавити борців.
- Думаєш це я зробила? - Здивована, вона дивилася на свого брата, який встиг тільки потиснути плечима.
По воді навколо них раптово пішли кола, а через короткий момент на поверхню вирвався гігантський айсберг, з якого до того ж виходило дивне світло.
- Эй! Там всередині! — Катара несподівано закричала, вказуючи на айсберг прямо перед собою. - Там всередині хтось є!
- Що? - недовірливо перепитав Сокка, уважно вивчаючи айсберг. - Нікого там...
Раптом його очі округилися, оскільки він побачив, як всередині льоду з'явилися ще дві яскраві точки, з яких виходило світло.
- Він живий? Йому потрібно допомогти! - Катара, вихоплюючи костяну дубинку з-за пояса брата і прямуючи по плавучих крижинах в бік світючого айсбергу.
- Катара! Почекай! - Сокка гукнув, поспішаючи за нею. - Ми ж не знаємо, що це таке!
Катара не слухала свого брата, а швидко дісталася до стіни льоду і почала бити її кийкою, сподіваючись звільнити чоловіка. Несподівано, її праці принесли плоди разом з лютим холодним вітром, і ця брила тріснула по всій своїй поверхні та в наступний момент розкололася на дві рові частини.
Коли брат і сестра врешті змогли розкрити очі, перед ним на льоду лежав дивний вигляд хлопчик, який був молодший від них на кілька років. Його одяг був надзвичайно легкий для холодного півночі, а татуювання на його лисому черепі здивувало їх ще більше.
Підійшовши до сусіднього міста, Катара почала пильно оглядати його доти, доки Сокка також обережно викав у нього тупий кінець свого списа. Раптом хлопець відкрив очі і перевівши свій погляд з здивованої дівчини на не менш здивований хлопця, видав щось, що здавалося зовсім невідповідним ситуації.
- Хочете покататися на пінгвіна?