Прокинувшись з першими променями сонця, коли на його прохання Мей розтормошувала його за плечі, Зуко швидко прийняв ванну і також швидко поснідав у гордому самоті за столом в будинку Укано, оточений тільки слугами, що стали навіть раніше нього. Повернувшись у свою кімнату, він перевдягався в положену принца одяг, який завжди возив з собою, і яка була люб'язна постирана та загладжена незадовго до його пробудження. Залишивши сон Мей, який спав уві сні, він вийшов з дому і разом зі своїм єдиним супроводом вирушив в сторону королівського палацу.
"Як би я хотів поспати, але мені здається, що краще зрозуміти те, чого можна було б зробити..." - зівнув Зуко, проходячи через головні ворота і нехтуючи церемоніальним привітанням так само не виспаленою сторожі, яка очевидно ще не встигла змінити свій склад після нічної зміни.
- Вважаю, я змушений буду залишити вас тут...
Негромкий голос супроводжуючого вивели його з роздумів.
- Ч...ах так, строгі порядки, - посміхнувся Зуко. - Дякую за роботу, повертайся до будинку Укано і чекай на мене там.
- Слухаюсь!
Покинувшись на прощання, воїн розвернувся на шкарпетках і попрямував у бік, звідки вони нещодавно прийшли, в той час як Зуко вже увійшов до самого палацу, двері якого перед ним розкрили охоронці.
Сам палац — це висока башта, до якої прибудовано три велетенські крила. Два менших споруди і центральна башта утворюють парадний вхід до палацу, а третє крило простягається прямо перед входом, закінчується тронним залом, де сидів Господар Огня під час різних зустрічей та важливих зборів. Однак тепер Зуко цікавився лише невеликим лівим крилом, де лежали їхні гнізда з Азулою кімнати. Він встиг пройти близько пів шляху по довгим і красивим коридору палацу, перш ніж через кут з захопленим обличчя не вилетів один із літніх слуг-чоловіків, який, як пам'ятав Зуко, займав досить високу позицію в їх ієрархії.
- Принц Зуко! - Поклон не змусив себе чекати. - Дозвольте привітати вас з успішним завершенням вашої поїздки і виразити найглибші...
- Ближче до справи, Моне, нетерпляче перервав Зуко, нарешті згадавши ім'я людини перед собою.
- Звичайно, звичайно! Прошу вибачення! - Постійно кланятися закивав слуга. - Ваш батько наказав мені проводити вас до нього, як тільки ви будете в палаці. Я вже послав до нього і впевнений, що принц Озай захоче вас бачити навіть у таку першу годину!
- Передай батькові, що я скоро буду, - кивнув Зуко, проходячи повз схиленого слуги. - Я дізнаюся про почуття моєї сестри і прийду.
- Але принц Озай...
- Він почекає! - Не витримав Зуко. - Можеш сказати, що я погрожував тобі магією вогню! Вільний!
Не слухаючи подальших умов, Зуко швидко попрямував до кімнати Азули. Перейшовши на повільний крок лише тоді, коли потрібні двері опинилися в прямій зоні видимості. Двоє вартових стоячих біля дверей покірно розступилися перед ним, ледь заздривши сяючий символ на голові і вдихнувши полубоже, Зуко відчинив двері всередину кімнати.
- Азула? — Він обережно запитав ковдру на величезному ліжку з балконом миттєво б’ється.
- З-Зуко! - Здивована дівчина, відлучаючись від подушки і дивлячись на нього червоними заплаканими очима, що спонукало її брата мимовільно заглушити серце. - Т-ти повернувся?
- Звичайно, - м'яко посміхнувся Зуко, зачинюючи важкі залізні двері за собою. - Невже ти в цьому сумнівалася, сестричка?
- А ти... Ти наче виріс! - Азула, піднімаючись на ліжку.
- Ти не перша, хто мені це говорить - посміхнувся Зуко, підходячи ближче і сідаючи на край ліжка. - Я примчався, як тільки дізнався про тебе... нічого не хочеш мені розповісти?
- Н-ні! - Невтомно б'ється дівчина, намагаючись смухнути сльози рукавої нічної халати. - У мене все добре, я просто приболіла, скоро пройде!
- Азула! - Зуко з силою схопив дівчину за руку, змушуючи її розвернутися до себе. - Ти навіть не змогла придумати нічого переконливого? Це не схоже на тебе, тому закінчуй. Я хочу знати, хто або що могло змусити тебе ридати тут 24 години на добу!
Його погляд вперся в лякаючи мечотьшої очі сестри і пройшло неймовірно довгі кілька секунд, перш ніж вона нарешті здалась.
- Слухай, Зуко... якби наш дід, ні ... Якби Господар Огня наказав тобі вбити мене, що б ти зробив, Зочко?
- Я б убив його, - без роздумів відповів Зуко, в чиїх очах промайнуло розуміння, перш ніж їх почав застилити гнів.
- Т-ти... - У погляді Азули з'явився страх в перемішці з неймовірним полегшенням. - Ти б... справді так зробив?
- Так, я вже сказав, - Зуко кивнув, старанно утримуючи все зростаюче всередині лють. - Я вб'ю кожного, хто посміє задумати щось подібне. Чи мені потрібно довести це прямо зараз?
- Ні! Ні, почекай! - У паніці скрикнула Азула, міцно схопивши брата за руку. - Я просто... Просто так боялася почути твою відповідь, що... сказала, не подумавши!
Зуко знову усміхнувся і дозволив дівчині притягнутися до неї та зробити неймовірні обійми. Вони провели в такій ситуації кілька хвилин, за яких ніхто не сказала ні слова, перш ніж Азула нарешті змогла заспокоїти те, що б'ється з неприродною частотою серця і трохи послабити болячок.
А тепер, - з сил повернув собі хоча б відносну ясність розуму, Зуко поклав руки на плечі сестри і уважно подивився на її куди більш звичайне трохи заспокоїлось. - Азула, як і я говорив, я хочу знати, що все ж тут сталося?