- Значить все було нормально ще два тижні тому? - Вплетена до кімнати їжу, яку вони принесли, Зуко задумливо подивився на сидячий навпроти нього Мей.
- Все ще намагалася обійти Тай Лі на підвісних канатах. Безнадійне заняття, - посміхнулася дівчина. - Я не знаю, що могло статися.
- Тоді доведеться розбиратися на місці, - Зуко зітхнув, відклавши порожній тарілку в сторону. - Я сподівався, що ти зможеш щось прояснити...
- Эй! Я взагалі-то теж сподівалася трохи на інше, - посміхнулася Мей. - А разом цього доведеться нестися назад до столиці ...хоча так, ти якраз мене розумієш!
- Так, це дійсно найнудніше місце на землі, - з посмішкою кивнув Зуко. - До речі, тепер, коли ти закінчила навчання, які плани?
- Принц кличе мене в свою свію? - Умілля стало ще цікавішим. - Що завгодно, тільки б знову не опинитися на прийомах батька...
- О, повір, нудно не буде, - підмигнув Зуко. - То ти згодна?
- Звичайно, - не задумуючись кивнула дівчина. - Я з тобою!
***
Тіло Зуко сидів у позі лотоса на своєму ліжку, поки його дух проклинаючи все навколо, йшов заплутаним і напівзруйнованим коридорам, які в світі майже не здавалося можливим. Звичайно, добре було б виспатися перед довгою поїздкою до столиці — це розумне рішення. Але Зоко не зміг перевірити своє бажання. Спускаючись все нижче і далі, він просувався вперед, поки нарешті не опинився в дивному коридорі, стіни якого були повністю покриті металом. Пройшовши ще трохи, він опинився біля міцної на вигляд дверей, яка звичайно ж була вилита з металу.
З відчутною працею проткнувши своє духовне тіло всередину, Зуко опинився в дивній просторій кімнаті, яка, не дивлячись на місце свого місця, була досить непогано освітлена.
- Ти такий гучний!
Зуко здригнувся, несвідомо відступаючи назад.
- Точніше сказати, твій дух гучний, - поправився старий. - Дзвонить в повітрі, навіть кричить. Ось як зараз. Твоє тіло далеко, але твій дух дрожить. Якби ти по-справжньому опинився у світі духів, то влаштував би тайфун розміром з Ба Сінг Се.
- Так все-таки це правда, - нарешті видихнув Зуко, розглядаючи людину перед собою. - Просто неймовірно...
Тепер він знаходився трохи більше ніж у сотнях метрів під землею, оточений товстими металевими пластинами, які і були в’язницею для старого з закритими очима, що сидів навпроти нього, ретельно заколений в ланцюгу. Коли б хтось зустрів таку людину на вулиці, то ніколи не звернув би на неї уваги. Старенький чоловік з рідкою білою бородою, довгим сивим волоссям, живиться руками і щіткою. Але тільки злегка піддивившись, можна було помітити нетипові пучки м'язів, які були видно з-під його рваної одягу. А вже його спокійний голос, вкупі з тим, що саме він говорив, дійсно лякав, різко контрастуючи з те, яке перше враження надавав старий.
- Судячи з усього... Ти з народу вогню, - сам собі кивнув старий, все ще не розмикана сомкнутих віку. - І що ж тобі потрібно?
- А ем ...вам тут не холодно?
Нервово видав Зуко перше, що прийшло йому в голову, на що старий несподівано голосно розсміявся.
- Ох, а ти непоганий! Невже підготувався? - Все ще посміяючись видихнув старий, нарешті злегка прикрив очі. - Не дуже здивований, побачивши мене ...знаєш?
- Ви ж... Лео Ге? - Нарешті, дух Зуко облокнувся на сусідній стіні. - Тегуай Безсмертний та інші ... адже це ви?
- Хо! Думаю, там, де ти вишукав цю інформацію було щось на зразок: довгі білі волосся, добре танцює, неймовірно красивий?
- Ну, взагалі-то ні - посміхнувся Зуко. - Там було «до жаху старого, що прийшов до мене під час зливи".
- А, малюк Зорію, - зрозуміло легше посміхнувся старий. - Так, його я недооцінив, все ж варто було попередити Кіоші ... називати мене Лао, так нормальніше.
Тон старигана несподівано змінився, ставши ще страшнішим. Ніби він перетворився на Сфінкса, який питає свою загадку в обмін на безпечний прохід.
- Навіщо такий юний шукає Безсмертного Тегуая?
- Не знаю, яка відповідь правильна - обережно кивнув Зуко. - Але я скажу чесно, мене цікавить ваше безсмертя, точніше не воно саме, а той ефект, який він дає.
- Так, таких як ти, я ще не зустрічав, - несподівано голосно хмикнув старий. - Ті, хто були до тебе, шукали тільки мій секрет безсмертя, не звертаючи уваги ні на що інше. Але ти схоже швидше намагаєшся знайти його природу ... добре, я розповім.
Зуко, віддавшись вперед, почав уважно слухати і врешті - решт повністю розплющив очі.
- Що таке старіння? Це просто наслідок погіршення стану організму на найменших, найнепомітніших рівнях без подальшого знищення цього руйнування. Тому мій спосіб зосередження на підтриманнях порядку у своєму тілі. Я зупинив процес старіння, провівши інвентаризацію своїх частин і повернувши все, що вийшло з ладу на свої місця. На відміну від тих, хто теж шукав безсмертя, я не вважаю, що це щось для чого потрібно мати цю загадкову духовність або ще якось зв'язуватися з духами. Замість цього я зосередився на тому, щоб використовувати свій розум як окремий образ.
- Ось як ...- пробурмотів Зуко. - Цього я і боявся... призначить ніякого зв'язку з чимось більшим або хоча б надрегенації? Відрубай вам руку, і ви каліка відіб'єте голову, та й помрете?
- Неймовірно! Аватар, ти справді вмієш дивуватися - голосно розхвилювався Лао. - Так, за цим тілом все ще потрібно стежити, інакше залишатися безсмертним калікою не так вже й складно... значить моє безсмертя тобі більше не цікавить?
- Ну, не те щоб зовсім, - посміхнувся Зуко. - Але так, мене зараз не цікавить. Очевидно, ваш спосіб життя — це просто вуму і вам важко перевірити його дію. Та й аватар Кіоші, ваша учениця, прожила лише 230 років, значить цей метод ще не кожному підходить!
- Ось воно як! – посміхнувся старий. - А не боїшся, що не встигнеш дожити до того моменту, як знайдеш свій власний спосіб?
- Звичайно боюся, - зітхнув Зуко. - Але у мене все ще є комета Созіна.
- Созина? - Старенький питання підняв брову, але відразу ж зрозумів. – Ах да! Ця комета, яку називали Великою. Раз на сторіччя ваш народ має силу. Коли я ще гуляв на волі, у вас навіть відзначалося свято на честь її прильоту. Це подвійне сонце, якщо я не помиляюся... це напевно доб'є тебе кілька десятків років. Невже підеш?
Зуко все ще не розумів, наскільки старий перед ним адекватний.
- Ні, я пройшов надто довгий шлях, щоб піти ні з чим. Я чув, ти був чудовим убивцею не розповіси мені про це?
- Ти вже вбивав, - старий не виглядав здивованим. - Бий з силою по голові.
- Ні, я говорю не про це, - Зуко знову похитав головою. - Вбити і вбивати — різні речі. Я вже робив це кілька разів і кожен раз по-новому ... але я все ще в збентежений! Можливо скоро прийде час, коли для блага мого народу я повинен буду зробити це і багато разів. Як мені не втратити своєї справжньої мети, якщо мої руки будуть в крові по лікоть, а може і по самому плечі?
- Ти ускладнюєш собі життя, - старий відчутно зморщився, але швидко повернув своє звичайне становище. - Знаєш, заради передбачуваності я намагаюся працювати з тими людьми у яких відкриті або закриті всі чакри. Інакше вони надто емоційно нестабільні. Твоя чакра вогню відкрита, а води і повітря закриті. Стіна горя і провини не дає тобі по-справжньому любити та радіти життю. Суму ще можна зрозуміти, але вина не підходить для вбивці. Я можу допомогти тобі звільнитися, але тільки якщо ти сам цього захочеш.
Старик замовк, уважно дивлячись на Замеркого навпроти нього Зуко, який через кілька секунд нарешті кивнув.
- Так, я хочу, щоб ви допомогли мені ...вчитель.