За довгу історію Конохі на її вулицях народжувалося і йшло безліч людей. Від часу заснування першого Хокаґе і до теперішнього моменту, коли їй виповнилося вже дев’яносто років, забагато людей побачили на цій землі своє перше світло й багато хто знайшов тут свій вічний спокій.
Час — жорстокий вчитель, який приносить біль і смуток. Але не можна заперечити, що воно годує паростки нового життя і дозволяє дітям дорослішати, а саджанці — перетворюватися на могутні дерева.
Нове покоління завжди несе на своїх плечах надії старих людей, йдучи по невидимому шляху світла, ім'я якому - час. І коли вони дорослішають, коли у них з'являться власні діти, час зробить і тих точною копією їх самих.
Це і називається спадщиною.
І це ще не все, що можна заперечити тим фактом, які люди старої епохи неминуче йдуть у минуле.
Помер і Джарія.
Для Наруто їхні стосунки з відокремленим відлюдником завжди були дивними. Формально - учитель і учень, але насправді вони були друзями, незважаючи на велику різницю у віці. Адже якщо не вважати ту подорож на гору М'юбоку, коли Наміказі Мінато був занадто зайнятий, Джирая майже нічому Наруто і не вчив. Це, швидше за все, відкрив йому очі через свою « техніку спокуси».
Не важливо, як все було раніше. Люди, яких Наруто знав і любив, один за одним залишали його.
Але він розумів... Така реальність.
Не треба сумувати, не потрібно смутку. Адже і у Джіраї залишилося свою спадщину.
Його дочка, онук і внучка несли зі своїм тілом гріб.
Напередодні, у свої останні години Джірая посміявся і наказав всім розмалювати обличчя бойової пишноти. Лежати на смертному ложі і жаліти? Що за дурня? Він, великий Джірая, не з тих жалюгідних слабаків. Навіть на порозі смерті він — дракон, який сходить у море і занурився в небо як втілення свободи. Його не сковувати!
Крім того, Джірая прийняв рішення, якого ніхто не очікував. Він сказав, щоб після смерті дочка і зять кремували його тіло, зарядили прах у снаряд та в один із проливних дощових днів запустили його до неба!
Небо, потоки води... Що може бути краще, щоб піднятися сховаючого дракона?
Очі Джіраї горіли сліпучим світлом, коли він ділився цим планом.
Хоча... Всі інші визнали його за божевільного.
Але Джаре було все одно. Він наполягав, щоб дочка зятем виконали його волю в точності.
Його дружина Хіміко покинула своє життя через рік після смерті Цунада, кілька років тому. З того часу Джірая немов зірвався з ланцюга. Його більше ніхто не зупиняв, коли він підглядав за жіночими лазнями. А через похилий вік покарання його вважали якось незручно, і в результаті на його витівки просто закривали очі, що лише надавало йому нахабства.
Звичайно, жіноча половина Конохі зітхнула з полегшенням, дізнавшись про його раптову кінець.
Звичайно, Джарія жаліла про це.
Жіночий банан відтепер буде бракувати таких прикрас, як він...
Ех, яка жалість.
Однак більшість людей, мабуть, так не вважала.
Згідно з останньою волею Джіраї, його тіло кремували, а попіл зібрали в урну.
А потім... На цілий тиждень встановила ясна погода.
Всі були в повному замішанні. Щоб тиждень без жодної краплі дощу ... Але ж, гаразд, бувало і таке. Можна сказати, Джірає просто не пощастило. Тільки треба було чекати, і відповідний день обов’язково прийде.
Але минуло десять днів... півмісяця... І ось уже двадцять три дні небо було безхмарне.
Хината відчула розчарування. Ця погода... Чи знову насувається посуха?
Багато людей, звикши до життя шенобі, почали применшувати силу стихійних лих. Але насправді стихійні лиха все ще справляли великий вплив на цілий світ.
Протягом першого року правління Юя сталася велика посуха, а друга - нашестя сарани, третя — різке похолодіння і четвертий укладний в кошарах більшість мешканців Конохі вже були вилицями харчів.
Дивно? Що ж, така специфіка світу, де є шінобі. Захистити маленький клаптик землі від стихійних лих їм цілком під силу. Не кажучи вже про те, що в минулому житті один найсильніший вуглець не тільки розвивав свою країну під час постійних стихійних лих, але й створив армію, щоб зрештою стати контрнаступом і змусити ворогів танцювати перед собою. У порівнянні з ним Юя ще багато чого не досяг.
Звичайно, те, що Юя долав такі тягарі, не означало, ніби Хіната була такою ж впевненою.
На щастя... Усі методи і підхіди Юя до вирішення таких проблем були задокументовані в секретарських записах Кабінета Гокаґе.
Все-таки вести щоденник - дуже корисна звичка. Ці записи залишив дід Нари Шікамару, Нара Шикія.
*(Нара Шикая: Дякую, що хоча б під кінець згадали про мене, нехай і тільки в мемуарах ...)*
У свій час він робив ці позначки просто тому, що вважав Юя неймовірно крутим і хотів, щоб нащадки могли захоплюватися його вчинками. Мабуть, сам Нара Шікая і не здогадувався, що його записи колись стануть у пригоді для боротьби з стихійними лихами.
Невдовзі, на превелике здивування людей, всі боялися посухи й палючого спека продовжилися цілий місяць.
Рівно тридцять один день з неба не впала ні краплі.
Якщо б Гінната вчасно не сформувала групу шінобі, яка володіє Віршами Води, поля багатьох людей вже почали б гинути.
Але ви думаєте, що після посухи все закінчилося?
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt