Юя глянув на камінь і остолбенів. Потім повільно повернув голову до Мітокадо Гомуре.
Тому що... На екрані був саме він. В мантії Хокаґе, обходжений дозором Коноху.
Хомура лише прикрив обличчя рукою, а всім своїм виглядом показуючи сором йому.
- Це не наш світ. Третім Гокаґе став цей старий хрич, пояснивши Тобірама. - Дивись далі, тебе чекає несподіванка.
Він явно навмисно вибрав саме цей момент для показу.
Юя з подивом втупився на екран. Що там могло бути такого?
А потім він побачив, як Гомура патрулював село і попрямував у безпечне русло... до жіночих лазів.
Юя мовчки змінив погляд на справжнього Хомуру. Той тільки втомився потерти переносицю.
Юя повернувся до перегляду.
[На екрані Хомура поправив комір своєї мантії і без тіні сорому зайшов у жіночі лазні. Звичайно, через кілька хвилин під оглушливі випорожнення його витягли звідти і нагородили синцем під оком. Після цього він повернувся до роботи. Невдовзі до кабінету вдерся шінобі з промовою, де на село прийшли ніндзя з Кумогакуре. Гомура страшенно розлютився, вдаривши кулаком по столі: « Собачі виродки! Мій вчитель щойно загинув, а вони вже тут! Чи ви вирішили скористатися нагодою і напасти на чесну людину? В бій! Ми повинні дати їм відсіч!"
Юя з дивним почуттям дивився на екранного Хомуру. Йому чомусь здавалося...
Що цей Хомура - його земляк...
У прямому розумінні цього слова...
[Далеє на екрані: Хомура, голова шінобі Конохі відбиває атаку Кумо, але відразу ж з'являються сили інших сіл. У результаті йому не залишається нічого, крім як піти на поступки і віддати більшу частину спірних територій в обмін на відступ.]
Юя занурився в мовчання.
— У цьому він тобі поступається, — виніс свій вердикт Тобірама.
— Ми зробили однаково, — похитав головою Юя.
Тобірама здивовано подивився на нього, але Юя нічого не відповів, продовжуючи безупинно стежити за зображенням. Лише подумавши, другий Хокаґе зрозумів. Під час Першої світової війни шінобі Юя зробив те саме. Просто він не став відкрито розбазарювати землі Конохі, а обладнував це в форму взаємовигідної співпраці. Але справа залишилася такою ж, як і Лист пожертвував своїми інтересами. Тобірама розумів його. З бігом часу ця покора подарувала Конохі десять дорогоцінних років світу, за які село розвинулося настільки, що стало непереможним і сьогодні стоїть на вершині світу шішебі.
Юя продовжував дивитися.
[Гомура вважав, що Перша війна закінчилася безпричинною ганьбою. Він перестав ходити в лазні і оселився у своєму кабінеті. Він наказав збільшити копії принизливих договорів з чотирма іншими селами і розвішати їх на стінах та стелі, щоб вони були першим, що він бачить щоранку.]
Кутики губ Юя дёрнулись ще сильніше. "І чому не повісив над столом гірку гарбузові, раз на те пішло?"
[Сслідуючі десять років Хомура стиснули зуби і розвивали економіку та військову силу Конохі, очікуючи шанс помститися. І незабаром цей шанс представився. Коли вибухнула Друга світова війна, він без вагань втягався у бій проти всіх чотирьох сіл і здобув нищівну перемогу, змушуючи їх просити пощади. Хомура думав про те, щоб піти далі і захопити їх столиці, але через розтягнені лінії постачання та брак людей це було занадто ризиковано - рідне село лишилося б беззахисним. Йому довелося відступити, але на своїх умовах. Він вимагав від чотирьох сіл величезні репарації, з лівою повернувши все, що втратив, і смивши з себе колишню ганьбу.]
« А він непогано справився, — каже Юя, потираючи підборіддя. - Дядько-наставник, чому ж у вас було таке обличчя?
Гомура продовжував ховати обличчя в ладонах, а Тобірама, з важко стримуючи сміх, сказав:
- Дивись, дивися далі. Скоро все зрозумієш.
Юя з подивом повернувся до екрану.
[Після перемоги Хомура першим кроком наказав прибрати всі угоди зі свого кабінету. А потім повернувся до свого славетного минулого і знову зайнявся в жіночі лазні. Але це було не головне. Головне — він вирішив одружитися. І взяв у жінки відразу трьох. ]
Юя кинув на Хомуру дуже дивний погляд.
Інші, очевидно, бачили це вже не вперше, але це не перешкоджало їм відкрито потішатися.
[Але й на цьому він не зупинився. Думаєте, лише три? Як би не так! Пізніше він одружився з двома красунями із клана Учиха, однією з клан Х'юга, та й з інших канонів, великих і малих, теж когось прихопив. У результаті, під кінець Другої війни цьому тридцятирічному чоловікові вдалося обзавестись вісімнадцятьма жінками! А потім... А потім, через десять років, Хомура, з-за частих нічних партій в покер із трьома-чотирьома жіночими тілами, остаточно втратив своє здоров'я. Він передав титул Хокаґе Намікаре Мінато і спустив дух.]
Юя мовчав.
Всі мовчали.
Потім з екрана прозвучали передсмертні слова Хомури, промовлені віч - на-віч із сумом: « Якби я знав... якби я тільки знав... Я б одружився ще на кількох ...."
Навіть ті, що бачили це не вперше Хашірама і Тобірама не витримали і покотилися зі сміхом.
Юя теж не міг стриматись від усмішки.
Ну і земляк...
Нехай і з іншого світу, але втриматися було неможливо. Цікаво, чи буде у нього шанс зустрітися з ним? Треба придумати якийсь таємний пароль на такий випадок...
Юя вже почав обдумувати варіанти.
Оскільки він був мертвий, втомлений не відчував. Робити тут все одно було нічого, так що він залишився біля чарівного каменя, спостерігаючи за чужими життями.
Щоправда, щоранку він не міг втриматися і все одно дивився, як там Цунаде.
І кожного разу, коли вона лається в мережі з її сином, а цей цуценя Юкі створює по три-чотири фейкові акаунта, щоб з новою силою нести власного батька, Юя відчував, як на лобі роздувається вени.
Ну ти у мене чекаєш!
Ось спустишся сюди, я з тебе всю дурь-то виб'ю!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt