- Так, так у тебе просто вежу знесло! - Відповів той же лютий четвертий Райкаґе. - Навіщо здирати, коли можна жити?
Він злився. Кемігане Юя, цей чоловік-апоха, спершу підмив покоління його батька, а потім і його власну. І все ж село Скритого Хмара впевнено йшла вперед, і Четвертий Райкаґе був твердо переконаний, що день, коли він дожене та перегнати Юя, не за горами.
Особливо після того, як він залишив свій пост. Х'юга Хінату він і зовсім не приймав всерьоз.
Так, її дзьоган вселяло страх - чого одна лише здатність зводити на немає будь-який ніндзеюцу. У такій ситуації Райкаґе міг покладатися лише на методи підсилення свого Покрову блискавиці, тоді як більшість інших технік були марні.
Але цей світ шінобі вже не той, де все вирішувала груба сила.
Юя переписав самі правила гри.
Війна?
Яка з сіл наважиться заявити, що здатна самотужки зносити сучасні методи ведення бою, а це було озброєно Конохі?
Навіть Ооцукі Момошіки зазнав поразки. Верхи всіх сіл, інформані про подробиці тієї битви, провели власну оцінку. Висновок був невтішний: Момошіки з’явилися в будь - якому іншому місці, крім Конохі.
А Лист вистояв.
Одна з цих думок була достатньою, щоб загасити будь - які наміри щодо війни проти Коноху.
Але якщо війна повністю виключена, то торговельна війна — це цілком робоче місце. Юя ж пішов у відставку. Невже вони врятують перед якоюсь дівчиною?
І ось тепер ...
Тепер ти кажеш мені, що збираєшся покінчити з собою?
Що за жарт!
А ну-ка, живи і дивись! Дивись, як наше Облако перевершить твій Лісст!
Коли Юя лише закочував очі, то вирішив не звертати уваги на це.
— Ти взагалі людей потішаєш? — Смеил Райкаге презирливим поглядом Онохі. — Не вмієш — так заткнись! Чорта з два твій Кумо обжене Коноху, поки ним править така тверда порожнеча, як ти! Ти дивився на себе у дзеркало?
Четвертий Райкаґе закричав зубами, готовий в будь-який момент кинутися на старого.
Але тут вперед вийшла Терумі Мей з Скритого Тумана.
Вона з дуже складним почуттям подивилася на Юя.
— Ты... Правда вирішив накласти на себе руки?
Юя кивнув і посміхнувся.
— До чого таке обличчя? Моя смерть повинна вас в Тумані тільки потішити.
Кіріґакуре не без причини залишилась слабшою від п’яти великих сіл. Після закінчення кривавої громадянської війни село лежала в руїнах, і Ягура, попередник Мей, перш за все прагнув нагодувати свій народ. Заради цього він пішов на багато чого, продав за безцінь більшу частину і без того мізерних ресурсів села, включаючи корисні копалини. У результаті навіть деякі державні установи Тумана, як - от телестанції, опинилися під контролем Конохи.
Перед тим як піти, Ягура відверто поговорив з Мей. Він знав, що в історії Мізукаґе його ім’я залишиться на дні, але не жалкував про скоєне. Адже людям потрібно було щось їсти.
Мей і сама пам’ятали наслідки цієї жахливої міждоусобиці. У ті роки за одну чашку білого рису жінка була готова провести з тобою ніч, а за мішок рису багато хто збігав з глузду продати тобі душу. Ця різанина дала всім мешканцям Тумана гіркий урок: якщо в селі немає миру, чекай великого лиха.
Так, Ягура пролив багато крові, щоб стабілізувати атмосферу і умилостивити Коноху. Але за його правління люди принаймні перестали вмирати від голоду. І це було його головним досягненням.
Мей не вважала, що Ягура помилявся. Якщо вже й шукати винних... - Кого? Коноху, яка домагалася упалого? Теж немає. Вони допомогли, а натомість отримали доступ до ресурсів — цілком справедливий обмін.
Ось тільки...
Звинувачувати у всіх бідах одного чоловіка, зробивши його козлом відпущення, було куди вигідніше для інтересів Кірігакур, ніж шукати корінь проблем всередині села. Тому Мей вибрала шлях очорниння імені Ю.
Але на цьому все і закінчувалося.
Що ж вона насправді відчувала до нього?
Єдине, що вона відчувала, було нестерпним жалю: чому він не народився в Киригакурі?
І цю ідею поділяли лідери всіх інших сіл. Якби Юя була однією з них, то без роздумів поступилася б йому постити. Навіть день, коли він зволікає, може сумніватися в його спроможностіх.
На жаль...
Важко зітхнувши, Мей подивилася на Юя і після недовгого мовчання тихо вимовила:
— Я не буду тебе відмовляти. Це твій вибір. Ось тільки... без тебе світ шінобі, боюся, вже не буде таким спокійним.
— Та годі, — посміхнувся Юя. - Не кажи так, ніби цей світ тримався на мені одному.
* (Сміх)
Він знову глибоко затягнувся і вже спокійніше звернувся до інших:
— Не переживайте. Хіната — це моя премія, і недавні події лише довели, що вона на багато чого здатна. Вона не допустить того, чого ви побоюєтеся.
- Ти так в ній впевнений? — Раса не втримався.
— Звичайно, — кивнув Юя. — За останні роки вона неодноразово доводила мені свої здібності. Ви про це не знаєте лише тому, що її головною метою було розвиток села.
Решта мовчали.
Гаара мовчки дивився на Юя, чиї очі читали лише спокійну свободу.
* (Чоловік, який не боїться навіть смерті...)
Гаара підтиснув губи. Його мати померла два роки тому. З огляду на її погане здоров'я те, що вона прожила так довго, вже саме по собі було чудом. Але Гаар все одно було нестерпно гірко. Кожна нормальна людина тужила б, знаючи, що її мати доживає останні дні. Однак на смертному ложі вона сказала йому, що не боїться смерті.
Тоді Гаара, який страждав від болю, не міг в це повірити. Як можна не боятися смерті? Мати пояснила, що їй давали силу він та інші її діти, але вона так і не зрозуміла.
До цього моменту...
Дивлячись на абсолютно спокійне обличчя Юя, Гаара відчув, як щось всередині нього тремтіло. Адже Юя не вмирав від хвороби, його тіло було сильним і міцнішим, ніж у Сарутобі Хірузена. За нормальних обставин він міг би легко дістатися до Сиди Оночі.
Але Юя вирішив здатися...
Гаара була шокована до глибини душі. У його свідомості розуміння життя, здавалося, набуло нового і непізнаючої глибини...
- Яким, на вашу думку, буде світ шінобі в майбутньому, третій Хокаґе? — запитав Раса, дивлячись на Юя.
Той закотив очі.
- Ну ти даєш. Що, і з небіжчика останню шкуру содрать готовий? Беззмістовність-то яке!
Раса дивився на його мимовільне обличчя, і на мить йому почувся образ того молодого, повного зухвалої енергії шінобі, що колись прибув в їх Деревню Песка... Тоді він, Раса, був лише одним з елітних джонінів, наступних за пані Чіє.
Про що... Про що він тоді думав?
Роза зітхнув і похитав головою.
- Вибачте, це було нетактовно з мого боку.
Юя хмикнув і, не давши Расу відповіді, змінив погляд на хлопця, який стояв за спиною Онохі.
— Тебе ж Дейдара звати? Чув, ти одержимий ідеєю створювати все більш потужні вибухи. Чому б тобі не підірвати до чортів всю Деревню Камня?
Дейдара ошелеренно втупився на нього.
* Я ж не псих! Подорувати якийсь пустельник на околиці - це одне, але підірвати все село? З чого б?
Юя з посмішкою похитав головою. Безпоганно, все одно не зрозуміють.
Оскільки існують паралельні світи, чому ніхто з них не збирає інформацію про своїх двійників? Це питання не давало йому спокою.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt