Кап... кап...
Саске брел по темному, нескінченному перевулку.
Ні кінця, ні початку.
Ніби він виник тут з нізвідки — прямо посеред цієї вічної темряви.
Как...
Як я тут опинився?
Саске підняв голову, подивився на небо. Непроглядна темрява.
Озирнувся по краях... Все та ж темрява.
Через довгий час світло почало загоїтися.
Саске пішов на нього. У самому серці сяяння він побачив світлу сферу, а в ній - своє минуле...
Він побачив, як старший брат обнімає його зовсім крихітною колискою...
У той же момент поруч спалахнула ще одна сфера.
Саск підбіг до неї. Там мати, примостивши його за спиною, готувала вечерю і щось муркала собі під ніс ...
Одна за іншою сфери світла запалювалися в непроглядній мглиці провулку. Саск відчув, як на його губах з’являється тінь усмішки...
Він все згадав...
Все своє життя...
Він побачив, як батьки сперечаються, в який дитячий сад його віддати, і як брат носить його на спині, обходячи з візитами всіх багатьох родичів їх клана ...
На душі стало так тепло...
Но...
Чогось не вистачало.
Саске не міг зрозуміти.
Що ж...
Що ж він пропустив?
— Эй! І це все, на що ти здатний?
Раптом Саске вкинув голову.
Високо в небі застигла людська фігура. І звідти, зверху вниз, на нього дивилися сяючі золотом жаб'ячі очі...
Хто це?
Таке знайоме...
До болю знайоме відчуття...
Що зі мною?
Що зі мною відбувається?
Саске схопився за голову.
А голос з неба пролунав знову:
— Якщо це твій час, то принаймні встань і визнай поразку!
Руки, що стискали голову, застигли.
Визнати поразку...
Поразка...
З якою метою він повинен здаватися?
Ах, да...
Адже зараз йде бій...
Да...
Мій бій з ним...
Хто він...
Хто ж він?
Він ... Хто ж він, чорт візьми ...
* (Зумумакі Наруто)
Перша зустріч. Вони тоді вчепилися один одному у щічки так, що довелося викликати в дитячий сад їх матерів ...
Ах...
Я згадав...
Він той...
Кого я завжди намагався наздогнати...
Саске повільно піднявся на ноги. Він дивився на сяючу сферу в небі, де застиг образ його суперника, і спокійно вимовив:
- Я більше тебе не боюся.
Саме так. Страх.
Він завжди...
Завжди боявся Наруто.
Боявся виявитися слабшим. Боявся, що коли програв йому, розчарує свою сім'ю...
Боявся, що, хоч би скільки гнався, так і не зможе його наздогнати...
Боявся, що все своє життя...
Йому доведеться дивитися йому в спину...
Саске повільно закрив очі. А коли відкрив їх знову, Шалінган в його очах шалено завертався... Аж поки не застиг, перетворившись у новий чудернацький візерунок Мангекё...
Що з того, якщо я програю? Це значить лише одне...
Доведеться знову кинутися в погоню.
***
— Чотири... Три...
— Эй! Давай, вставай, Саске! — Стиснувши кулаки, він кричав на Наруто, дивлячись на розтягне тіло.
Він ніколи не хотів перемагати таким чином.
Глядачі на трибунах вже розчаровано збирали свої речі. Ніхто не вірив, що хлопець на ім'я Саске зможе прийти в себе. Величезний Расенган був занадто засмучений.
*Дзинь.*
Пальці Саске дрознили.
—... — Помітивши рух, ви перестали відлік і запитав: « Генін Саске, чи не так? »
Саске повільно піднявся з землі. Голос його звучав рівно і спокійно:
- Звичайно. Я буду підніматися знову і знову, поки не здолаю його. Поки не звалию його з ніг.
Обито моргнув, дивлячись на нього, і кивнув.
Що ж, твоє право.
І все ж...
Його не залишало дивне відчуття...
Щось було не так.
Що саме?
Клинок.*
Наруто стиснув кулаки і стукнув ними один об одного, посміхаючись:
- Я так і знав, що ти піднімешся!
Саске, не відкривши очей, тихо відповів:
- Ти ще пошкодуєш, що не добив мене поки я лежав.
І повільно підняв повіки.
Високо на трибуні Учиха Ітачі до болю в костяшках стиснув кулаки, а його запала радість.
Звичайно!
Він знав, що його молодший брат зможе!
Він завжди це знав!
- Твої очі...
— Аматератсу! — На лівому оці Саске відразу почав кровоточити.
Наруто відчув, як з погляду його ворога вирвалася жахлива й всепоглинаюча сила.
Саске негайно відстрибнув у сторону. У тому місці, де він щойно стояв, в самому повітрі спалахнуло чорне полум'я.
Не знайшовши опори, воно тягнулося на землю.
Але це не так. Навпаки, воно й далі гірко горіло, пожираючи саму землю.
У просторі Камуї Обіто, закидаючи в рот пензликів, обшарпано завмер.
« Ні, я все розумію. У Ітачі є Аматерасу, гаразд. Але чому він і у цього хлопця теж?»
Обіто з тугою озирнувся на свій вимір.
« Чому я маю таку здатність? Я теж хочу Аматерісу! Треба буде запитати у хлопців з наукового відділу, може, і мені зможуть таке прикрутити. Хоч би спробувати..."
Не те щоб його Камуї не мав атакуючий потенціал. Просто просто простірне перенесення в кращому випадку розривав противника надвоє, а у гіршому...
У гіршому випадку він просто розмалювався по всій країні. А обіто, в чиєму житті Нохара Рін була жива, залишався тим же добродіюком, який перекладає старих дівчат через дорогу (незалежно від їх бажання).
Подібні криваві видовища були йому не по нутру.
Тому він глибоко заздрив здібностям, які палили ворога дотла. Ніякої крові, та ще й докази знищують.
На арені глядачі, які вже збиралися йти і вимагати гроші за квитки, раптово засихли й повернулися на свої місця.
Тому що...
Здається, це ще не завершено.
- Це ж... Аматератсу брата Ітачі? - Зрозуміло виподохнув Наруто.
На лобі Саске здулася вена.
- Якого біса ти теж кличеш його братом?
Наруто незручно потиснув плечима:
- А що такого? Це ж нормально.
Саске замовк.
Гаразд, взагалі-то, так...
— Неважно. Звідки ти знаєш про його Амерасу? - Прищурився він.
— Ну, - розводив руками Наруто, — я спочатку погано контролював режим Мудреця, міг випадково когось покалічити. Так що вирівняний відлюдник знайшов мені спарінг-партнера. Їм і виявився твій брат.
Саске зрозуміло кивнув.
Що ж, якщо це не ініціатива самого Ітачі, то з цим можна змиритися.
До того ж...
- Але тримаю парі, *цего* ти у нього точно не бачив...
Саске ледь помітно посміхнувся, і його праве око активував свою силу.
— Стихія Пламені: Кагуцучі!
Він простягнув руку і витягнув з пустоти клинок зі чистого чорного полум'я.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt