— Якщо хочете битися, то ми, шінобі Деревні Водопаду, приймаємо виклик, — спокійно вимовив один з них. Зробивши паузу, він вказав на самого зростаючого з команди Кумо: — Тільки ось... Вашому наставнику теж дозволили брати участь?
Хлопець, на якого вказали, миттєво прорвало:
— Мне, твою мать, всього тринадцять! Я щойно закінчив Академію, ясно?
- Тринадцять? Тобі, твою мать, тринадцять? Та в тобі ріст під два метри!
- Багато чого, ось і вимахав, тобі-то що?
— Та ти жульнишься с своїми габаритами!
— Не твого розуму справа! Битися будете чи ні? Відповідайте живо!
— Будьмо! Ми злякалися тебе, чи що?
- Давай! Починай!
— Сам починай!
- З якого дива я повинен нападати першим?
— Ах ты ж!. Та я тебе в порошок сотру!
— Ну давай, ризикни!
Двометровий гігант з Кумо не витримав і ступив вперед, вже заносявся кулак для удару. Але в ту ж мить його зупинив товариш.
- Постой, щось тут не так.
На обличчі громіли відображено чисте дитяче здивування. Дивлячись на нього, його командуючий ледве помітно смикнув щокою.
« Якби ми не були з одного села, я б і сам його зарубав. Як можна було вирости в такій дильді? "
Збираючись з думками, він зробив глибокий вдих і звернувся до шінобі із Водопаду:
— Вы... отримали якісь дані про цей іспит?
Капітан команди Такігакур схрестив руки на грудях і невтомно відповів:
- А тобі яке діло?
— Ты! - Він знову ступив уперед, але капітан його команди жестом зупинив.
Винявши з кишені аркуш паперу, він запропонував:
— Обмін інформацією. Згодні?
Капітан з Водоспаду стирчав. А потім посміхнувся:
— Хех, а в Кумомагакуре виявляється не одні дурні.
Він підійшов ближче, і капітани обмінялися записками.
В руках шонобі з Водоспаду був листок із знайомою фразою: « Всі правила - справжні».
А капітан команди Облака прочитав наступне:
« Команда, яка нападе першою виходить в повному складі».
Бровой шінобі з Кумо здивовано поповзла вгору.
- Хітёр, нічого не скажеш.
— Пф-ф, звичайна справа, - фикнув капітан з Водопада, повертаючи йому листок.
Обмін відбувся, і команда Такагакуре розвернулася, щоб піти. Але вже на півдорозі один з них не витримав, обернувся і запитав:
— Цей хлопець... йому й справді тринадцять?
- Та пішов ти на#@a!.
Після такого обміну команда розлучилася з різними сторонами, продовжуючи досліджувати ліс.
***
Зал Ради Гокаґе.
— Непогано. Юя з усмішкою похвалив хлопця, який навчився мистецтва блефа.
Обличчя представника Такагакури розлилося в доситьій усміхці. Без сумніву, одна ця сцена вже прославила їхнє село на весь світ шінобі.
Четвертий Райкаґе холодно хмикнув. Він уже збирався похвалити і своїх, як раптом почув збентежений голос Оночі:
- Цей хлопець... Йому справді лише тринадцять? Уж боляче він ...
Райказі застиг, а потім спалахнув:
— Ты!
« Заспокойтеся, заспокоюйтесь », — поспішив Юя. — Ми в Конохе його перевіряли. Кістковий вік — це рівно тринадцять років. Зовнішність підробити можна, а ось кістки — ні. Не добровільно він так вималював.
Овочі вислухав і, по кивнув. Одна справа — підколювати Кумогакурі, а зовсім інша — чіплятися до їхніх дітей. Це було б марно. І просто безчервоне.
***
Команда Нара Шикамару, Коноха.
Акімічі Чоджі застрибнув на високе дерево і зняв з нього ще один листочок. На ньому було написано:
« Коли настає ніч, на іспитах спаде таємничий ворог. Треба знайти спосіб його відігнати."
- Цей так званий "таємний ворог", швидше за все твій батько Іно та інші екзаменатори... — Здумливо вимовив Шікамару, потираючи підборіддя. — "Найти спосіб", значить...
Він насупився і різко повернувся до Чоджі:
- Ти можеш визначити розташування інших команд? Мені потрібно це прямо зараз.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt