** На полях: ***
* Юкі і Юру скликають, щоб з' єднатися з мережею.*
*Юру, з виглядом цілої жінки лягла в груди й каже: „Братнику, послухай мене! Тут треба зробити ось так, потім от так і ось едак!»*
*Юкі: « Як це, так і "едек"...
Юру: « Ну ти, брате, тугодум! Спочатку робиш так, а потім ось так - і все!»*
*Юкі: « Та як саме, так?»*
***
Країни, що жили за межами Юя, не займали жодної ролі.
Зарвався жарт, не більше. Якщо звертати на них увагу, то вони тільки більше підбадьорюються. Деревня Скритого Хмари також чудово справиться з цим.
Зараз Юя був поглинаний набагато більш важливою проблемою - чакрой Мудреця Шести Путів.
І він ніяк не міг очікувати, що саме в такий момент ...
Його Коноха, та сама Коноха, що була в його руках буде зганьблений скандалом з ніндзя-відступником ...
***
— Хрюсь! — Юя з гуркотом завалив долоню на стіл. — Сбежал? Ти кажеш мені, що він втік?
Обличчя Нари Шікаку було похмуріше за хмару. Дивлячись на Хокагу, він вимовив:
- Пане Хокаґе, я присягаюся, що впродовж тижня поверну його!
— Тиждень? — Юя одним рухом смив зі столу паперу. — Три дня! Я даю тобі лише три дні! Якщо через три дні він не буде тут, можна відправлятися драити туалети!
З похмурим обличчям Шікаку пішов.
Юя впав у крісло і втомився потер переносицю.
Та що за чорт...
Так, з Конохи втік шінобі. І не просто втік, а прихватив з науково-дослідного центру застарілі матеріали для вивчення чакри Мудреця Шести Путей.
Юя був приголомшений. Коноха — найсильніше село у світі шінобі, а ти вирішуєш дезертирувати? Що у тебе в голові?
Але коли розслідування було завершено, Юя зрозумів.
Виявилось, що якийсь Мізукі був непримітним жителем Внутрішнього міста Конохі. Його сім’я займалася торгівлею, а точніше спекуляціями.
Вони діяли по простому схемі: націлювалися на певний товар, скупували його оптом, а потім, дочекавшись зростання цін, перепродавали. Просто кажучи, були звичайними перекупниками.
Звичайно, Конохі рішуче переключив відділ торгівлі. Малі спекулянти, звичайно, існували, але їхні махінації були незначними і не впливали на загальну економіку. Наприклад, коли принцеса Снега давала концерт у Конохі, то перекупники скупували кілька десятків квитків. Торговий відділ був незадоволений, але зрештою квитки були куплені за номінальною ціною.
Сім’я Мізукі діяла по - іншому.
Припустимо, на ринку готувалася до виходу найновіша модель відеокарти 30-ої серії. Ще до початку продажу вони підкупляли людей, які поширювали в мережі фальшиві чутки. Не маючи конкретних даних, вони заявили, що отримали інсайдерську інформацію: мовляв, карта - сміття, гірше за минулу 20-ту серію, і купить її тільки повний ідіот.
У результаті на старті продаж був низьким. А на початку, як правило, проводяться акції, так і на великі партії діють знижки. Так сім'ї Мізукі вдалося скупити близько 80 відсотків першої партії з трьохсот тисяч відеокарт.
Пізніше, коли відомі блогери провели тести і з'ясували, що 30-я серія не так вже й погана, а, навпаки, володіє найвищою продуктивністю, багато людей захотіли її придбати. Але в короткий час було неможливо дістати карту, хіба що з величезною націонкою. Наступна партія очікувалася не раніше ніж через півроку.
Багато хто не хотів чекати, але й мешканці Внутрішнього міста Конохі зовсім не вважали цього.
Таким чином сім’я Мізукі повністю зашкодила цьому.
Чим це відрізнялося від того, що він викупив вісімдесят відсотків місць на концерті?
Торгове відділення вже давно точив на них зуб, але ці торговці майстерно рівносильнували на межі закону, так і не перетинаючи межу. Знайти людей, які поширювали чутки, вдалося, але у тих був готовий відповідь: так, ми публікували свою думку, проте не давали жодних точних даних. Ми просто висловилися. Хіба це злочин?
Торгівля була лише для того, щоб витримати.
І все ж таки, коли Ооцукі Урашіке під час нападу на Аузукі було знищено склад і магазин сім’ї Мізуки.
Щоб продавати відеокарти в інших селах, вони просто потребували торгової точки у цьому кварталі — першому місці, куди потрапляли поїздки. Зазвичай склад був окремо, але саме в ті дні вони готували велику партію у сто тисяч відеокарток для відправки до Кумогакурі.
І все було знищено.
Юя пообіцяв відшкодувати збитки всім потерпілим торговцям, але у випадку сім'ї Мізукі компенсація була стандартною: звільнення від орендної плати на три-п'ять років і виплата її річної вартості.
Для них це було неприйнятним.
Рокова оренда - всього кілька мільйонів рей. Цю суму можна було відбити, продавши кілька сотень відеокарт. А вони втратили сто тисяч! Збутки становили мільярди доларів!
Звичайно, сім’я Мізукі була обурена.
Але й торговий відділ відповів: « Ми здолаємо збитки за списком жертв. Чекайте у черзі. Може, через півгодик до вас і дійде".
Молюск, ми не відмовляємося платити, просто почекайте.
Мізукі була розлючена сім’я. Вони навіть не думали шукати причини в собі. У всіх лихах була винна село, через яке вони понесли такі величезні втрати.
І ось у цей момент, коли їхні серця були повні образи на село, до них прийшли гості.
Люди з Девні Скритого Хмарака.
Хоча тепер у світі шинобі панувала кооперація, між селами немає конкуренції. Це було неминуче.
Мізукі сам по собі був звичайним шінобі Внутрішнього міста. Як чуніном, він дружив з Ірукою. По-справжньому дружив. Хоча колись він заздрив йому, але коли виріс і побачив, що колишній вчитель школи теж став таким же вчителем у академії, то заспокоївся.
Можливо, так і сталося б, якби не фінансовий крах родини. Якщо нічого не зробити, то їх чекав повний кінець.
І тоді Мізукі скористався своїм статусом вчителя Академії, щоб попросити дозвіл на екскурсію для учнів у дослідницький центр.
У цьому не було нічого незвичайного. Перший поверх центру не був секретним об’єктом, а такі візити заохочували дітей цікавитися наукою і таким чином давали керівництво. До того ж, навчальний рік тільки почався і екскурсія для новачків виглядала цілком логічно.
І ось Мізукі привів в центр новий клас, а потім ...
За допомогою неточності підозр він викрав старі дані і втік з Конохі.
Не можна сказати, що в центрі не було охорони. Просто цей покидьок використовував як прикриття дітей. Служба безпеки була зосереджена на відображенні зовнішніх загроз. Усередині, крім ключових зон, охорона була не такою щільною.
І так сталося, що після отримання тіла нового Ооцуки старі дані по чарці Мудреця Шести Путей втратили свою виняткову важливість.
Цією лазівкою і скористався Мізукі.
Та хто, чорт візьми, міг таке припустити?
Але одне було безсумнівно...
Для Юя це стало ганебним ганьбою.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt