Сенджу Гаширама і Санджо Тобірами вирішили не залишатися в домі Юя на ніч.
Їм і самим не терпілося побачити, якою стала нічна Коноха.
Юя зітхнув з полегшенням. У присутності цих двох титанів він, по правді кажучи, не міг почуватися зовсім розкуто.
***
Нічні вулиці Деревні Скритого Ліста були залити світлом неонових вивісок і ліхтарів, які перетворили темряву в яскравий день. В інших селах Коноху стали називати Неспоючю.
Хашірема і Тобірама, які були сховані в обгортках за допомогою Техніки презирства, йшли вулицею й дивувались на них поступово. Звичайно, Денна Коноха також була переповненою перехожими починами, але їй бракувало цього вечірнього гула, такого запаху життя, здавалося, самого повітря.
Тепер багато мешканців Конохі розважалися до першої чи другої ночі, а потім поверталися додому, щоб о пів на дев’яту встати на роботу. Увечері о шостій вони знову викидали на вулиці, щоб повернутися до кипучого нічного життя.
Можна було з упевненістю сказати, що саме вночі Коноха по-справжньому оживала.
Багато вуличних торговців і закусочних ховалися лише з початком сутінка, оскільки вдень потік людей не був таким вже й великим. Безчисленні кафе і ресторанчики виставляли столики прямо на вулицю, тому що всередині місця для всіх бажаючих вже не вистачало.
Брати йшли повільно. Тобірама лише хотів поділитися своїми думками, коли побачив щось, що глибоко вразило його.
Над входом в одну з жаровень висів герб клана Учиха.
Звичайно, Хашірам теж це помітив. Він відразу потягнув брата в ту сторону.
Підійшовши ближче, вони з подивом помітили, що заведення має велику популярність. Тобірама, трохи подумавши, вибрав вільний столик на вулиці, і вони сіли.
Невдовзі до них підійшла жінка середніх років з меню в руках.
- Що будете замовляти, панове?
Тобірама з подивом подивився на неї.
— Вы... Ви ж не з клану Учиха?
Жінка нахмурилася.
— Звичайно, ні. А в чому справа?
Тобірама відразу зрозумів, що сморозив дурість. Хашірама поспішив виправити ситуацію і, повернувшись до господині, сказав:
- Вибачте, ми тільки сьогодні прибули до Коноху...
Жінка змерла їх оціненим поглядом і зрозуміло кивнула.
— А, так ви туристи? Тоді зрозуміло. Так, я не Учиха. Це щось дивне?
Тобірама мовчки підняв погляд на герб над входом.
Господиня почала сердитися.
- А що, мій чоловік не може бути з Учиха?
Обличчя Гаширами заливала фарба. Він поспішно заявив, що вони готові зробити замовлення. Кілька страв вони віддали меню жінці, і та усунулася.
— Я ніколи б не подумав, — простягнув Гашірама. - Щоб хтось із клану Учиха займався смаженим м'ясом...
Він на мить замислився, а потім на його обличчі з'явилася широка усмішка.
- Знаєш, ось знайду я Мадарару на тому світі і розповім йому, як їв Якініку, приготоване його солоновцем. Цікаво, яке у нього буде обличчя?
Тобірама теж посміхнувся.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt