Прості люди не мають нічого спільного з інтригами та закулісними іграми. Вони не мають ні часу, ані сил на такі хитрощі.
Для них перше питання після пробудження - що сьогодні їсти на обід і чи буде він взагалі. Вони реалізують реальність життя, тому що їм потрібні гроші.
І хоча прості жителі країни Водоворотів за останні 20-тридцяти років стали жити незрівнянно краще, саме це і було коренем проблеми.
Вони боялися знову скочити вбогість, опинитися у ситуації, коли не мають що їсти і чим одягатися. Їхні спогади все ще мали страх перед раптовим нападом Кірігакура, як це сталося 30 років тому. Такий страх викликав у них майже хворобливу прив’язаність до того, що вони мали.
Ось чому жителі так вчепилися у свою власність.
Наґато не міг зрозуміти їхнього складу думок, але в його видінні майбутнє виглядало інакше: торгові потоки по всій країні хлинуть з будовою залізниці! Товари з півночі країни Водоворотів уже до вечора того ж дня могли опинитися на півдні. Зрештою, їхня країна була зовсім маленькою.
Однак Наґато не згадав про одну просту істину: люди за своєю природою егоїстичні.
Чи ця залізниця принесе їм багатство в майбутньому — питання невизначене. А ось гроші, які можна отримати прямо зараз, є реальними і дотикними.
У цьому і полягала повна суперечність.
Нагато, стискаючи голову руками, дивився на карту шляхів. Маршрут проходив через гори й пагорби — місця, де немає житла, але принаймні третина його пролягала біля населених пунктів.
Він не був дурнем. Його збила лише відсутність досвіду в таких справах. Але він чітко розумів, що не варто поступатися раз і назад. Платити доведеться завжди. Не сумнівайтесь, він був упевнений, що коли інші побачать прецедент, то почнуть швидко переходити ближче до лінії будівництва і вимагатимуть своєї частки.
Можна сказати, що Наґато добре розумів людську природу. Ось тільки цього було мало.
Він бачив проблему, але не знав, як її вирішити. Оптимальний маршрут вже затверджений. Невже... міняти?
Нагато просидів так цілий день, обхопивши голову руками. Ті, хто спостерігав за ним з боку Наґато і Конан з іншого світу не на жарт занепокоїлися.
Прийшовець знав себе краще, ніж будь-хто інший. Я знав, що схильність до крайнощів є крайністю.
— Тільки не зривайся, — спокійно зітхнув він, дивлячись на своє почуття друге "я".
- У тебе є якесь рішення? — Повернулась до него Конан.
Нагато задумався і похитав головою.
- Я думав про це. Або платити, або прокладати шлях в обхід. Але обхідні подорожі — це нові, ще великі витрати. І що далі? Кожного разу скрутити? Эх... Занадто все це напружено. От би все можна було вирішити в бою.
Конан мовчала, коли на нього з’явилася непогана думка. Вона теж почувалася безпорадною. Пам'ятати тільки їхнє минуле... Хто б тоді так ускладнив? Просто пішли б напролом.
Але зараз...
Не міг же Наґато і впрям повести людей у атаку й знищити кожного, хто наважиться заперечити? Це було немислимо.
Конан і її Наґато продовжували спостерігати, готові в будь-який момент втручатися, якщо їх двійник вирішиться на крайні заходи. Хоч у цього Наґато і не було Рінегана, його міць, помножена на життєву силу клана Узумаки та володіння кількома стихіями чакри була незаперечною. Він був би розлючений, і гори трупів були б забезпечені.
Нарешті, до вечора, після довгих днів болісних роздумів, Наґато, голова будівельного департаменту країни Водоворотів, опустив руки. Він прийняв рішення.
Він зняв трубку телефону і набрав кілька номерів.
А потім віддав наказ. Маршрут буде змінено. І він передав офіційні заяви, що справа не в тому, щоб платити, а у надмірній жадібності людей.
Він сказав: « Доти, паркани чи навіть подвір’я не впливають на створення дороги. - Але ці люди вимагали на людину мільйон разів. Це пограбування. Я був готовий виплатити компенсацію в розмірі 20000 п'ятдесят тисяч ре кожному, але вони навідріз відмовилися. Що ж, нехай буде так. Ми підемо в обхід. І далі, коли ми зіткнемося з подібними ситуаціями позицію залишається тією ж: двісті п'ятдесят тисяч ре. Несугла — ми змінюємо маршрут!»
Ось що він придумав.
І, треба сказати, Наґато напевно не був дурнем. У зв’язку з цим, не маючи прецедентів на такий короткий час, це вже натякало на непотрібну хватку.
Так, Наґато не думав відправляти переговорників. Він грав на випередження, одним ударом перетворює незадоволених у пожадливих змагачів і створюючи приклад для всіх інших. Він знав, що якби дійсно почав домовлятися з кожним окремо про суму в двісті п'ятдесят тисяч, хто-небудь нехай погодився б. Але він не хотів більше витрачати на цей час.
« Якщо ви самі змусили мене, — думав він, і в його очах спалахнув холодний вогонь, то я більше не гратиму на благородстві. Я збудую цю дорогу, і ніхто мені не завадить! Мені шкода, що саме ви стали показним прикладом, але хто просив вас висовуватися першими? "
Він був упевнений, що це вирішить проблему.
Наґато і Конан з іншого світу теж так вважали.
Хоч цей хід був, м'яко кажучи, не найблагороднішим, а якщо точніше - відверто брудним, вони знали, що їх двійник навіть не намагався вести переговори. Вони розуміли намір Єгови. І нехай такий макіавеллізм з боку цього Наґато здавався їм чимось диким, головне, що загроза кровопролиття минула. А значить, все в порядку.
Однак події докорінно змінились.
Не встигло його заяву розлетітися по країні, як на порозі його кабінету з'явився чоловік, якого він очікував побачити найменше.
Великий старійшина Клана Узумакі, який, якщо бути точним, приходив у Вузамі Кушіні двоюрідним дідом і ввірвався до нього й не терпів жодних заперечень слів: негайно припинити розповсюдження інформації та сплатити по мільйон ро.
Нагато застиг у захопленні. Він не розумів, чому старійшина говорить таке.
Але коли він помітив, що той старанно уникає його погляду, в його голові ніби блискавка засяяла жахлива здогадка...
Чому так багато людей виступили з вимогами одночасно, наче за командою? Він все перевірив. Юя, Мітокадо Гомура — вони не мали до цього діла. Кумомарі — тим більше, вони виграли підряд і понад усіх хотіли закінчити будівництво, щоб отримати решту грошей та свою частку від зборів.
Ніхто з зовнішніх гравців не міг організувати подібне...
Чому ж він ніколи не подумав...
...що удар міг бути нанесений зсередини?
Груді здушила в душі дух. Наґато дивився на сивоволосого старого з такими ж, як у нього, рудим волоссям, і на його губах застигла гірка посмішка.
У цю мить він відчув тільки ... Безмірну, кам'яну втому.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt