Що до країни Дощу...
І Наґато, і Конан чудово бачили: ця країна, затиснута між великими державами, жила важко, але... Все пізнається в порівнянні.
У їхній рідній країні Дощу втопила у безконечні війни. Люди голодували і мёрзли, то й справа стає жертвами розбивання шінобі.
Тут ж жителі країни Дощу принаймні не знали потреби їжі та одягу. У їхніх домах були телевізори і світило. І хоча вони не могли дозволити собі кондиціонерів та комп'ютерів, але вижити було нелегко.
Для Наґато і Конан з іншого світу це здавалося майже чудом.
Але цьому не було достатньо.
Звичайно, вони розуміли його почуття. Перед смертю Ханзо Саламандра покликав Яхіко до себе і довірив йому всю країну Дощу. Його бажання зробити життя свого народу було зрозумілим.
Но...
Якщо маленька країна на зразок них почне жити багатше, ніж Коноха, Івагакурі або Сунаґакуре... Це правильний шлях до катастрофи.
Проста істина Наґато і Конан з іншого світу засвоїли на своїй шкурі.
Однак, вони давно для себе все вирішили. Вони не втручаються, поки не з’явиться справжня загроза війни.
Ось тільки...
Зараз війна якраз і могла розбиватися...
— Эх... — обречено зітхнув Наґато.
Конан навіть не намагався заперечити. Зрештою, вона була права.
Пан Хокаґе так блискуче все влаштував. Земля Водоворотів хоче незалежності? Чудово. Але чи не занадто грубі методи ви вибрали? Втягувати в це інші села... Чи не означає це пустити вовка у вовчарню?
Можливо, Наґато і Конан мали талант до ніндзюцу, але Джірая не навчав їх мистецтва управління державою. Тому вони бачили лише верхівку айсберга.
Але навіть цього було достатньо, щоб вони серйозно занепокоїлися і почали обговорювати, чи не пора втрутитися.
Как-никик...
Тридцять років без війни. Це здавалося нездійсненною мрією, фантазією. І вони не хотіли, щоб цей світ дізнався про полум’я битв.
- Може, спустимося? — запитала Конан.
Худощавий Наґато, дивлячись на фігуру в своєму кабінеті, просто зітхнув.
- Поки не варто. Якщо війна дійсно пахне... Тоді і з'ясуємося.
— Як скажеш, — байдуже потискала плечима Конан.
Її це і справді не хвилювало. Тільки Наґато був живий і здоровий, для неї нічого не було важливіше.
***
Після того як під час будівництва залізниці Водорамова проголосила тендер, з ними довго ніхто не зв’язувався.
Чому?
Хіба тільки Наґато знав, що Коноху зажив? Звичайно, що ні.
Навіть третій Райкаґе, який ще не повністю відібрався від справ, негайно зателефонував Юю.
— Эй, щеня! — рявк он в трубку. — Допомога нашого Кумогакуре не нужна? Ця країна Водоворотів повністю відбилася. Ми допоможемо тобі їх залагодити, з тебе лише невелика плата за вихід!
Обличчя Юя тут же помурочило.
— Мені вже за п'ятдесят, старий хрич, а ти все "щеня" да « ляпаса»! — Заорал він у відповідь. - Тобі що, не по собі, якщо за день нікого не облаєш? І взагалі, це справа Конохі, якого біса ти лізеш? Кумомарі від країни Водоворотів на іншому кінці світу, а ти вже тут як тут, намагаєшся урвати шматок. Що, вирішив зіграти зі мною в « Дай пройти, щоб знищити»?
— Да я тебе добра бажаю, мать твою!
Протягом півгодини вони поливали один одному брудом, аж поки третій Райкаґе не кинув трубку у перепалці.
Юя був надзвичайно задоволений.
Однак третій Райкаґе також отримав те, чого хотів. Саме так було у випадку Юя в цьому питанні.
А позиція Юя полягала в її повній відсутності.
Та і яка тут була позиція?
Юя було абсолютно наплювати на цей тендер Наґато. Ну, припустимо, у них все вийде. І що з того? Вийде, і слава богу. Хіба він, Юя, не потерпить у себе під боком якусь залізницю?
Що за маячня?
Ось тільки для інших сіл це була подія великої важливості.
Гаразд, для країни Водоворотів воно і справді було таким.
Але для Юя...
« Збудуйте дорогу, поліпшите її. Теж непогано».
Хоч би як там було, третій Райкаґе сказав, що Юя не втручається і негайно розгубив це на цілий світ та першим подав заявку на участь у тендері країни Водоворотів.
Хоча Наґато посилав запрошення лише для країн Дожя, Землі та Вітра, втручання Кумогакурі здавалося навіть найліпшим.
Чим більше посів з'явиться, тим більша ймовірність країни Водовороту довести справу до кінця.
І саме тут час розповісти, де ж була Конан з цього світу.
У цьому світі Яхіко, Наґато і Конан вчилися в одному класі у місті Конохе. Усі троє навіть здали екзамени в Конохі, де закінчилися чотири роки.
Але їхні подальші шляхи, хоч і були передбачувані, не обійшлися без сюрпризів.
У академії вони непогано ладили, але країни Яхіко і Нагато все ще існували, так що залишитися в Конохі вони не могли. Яхіко повернувся, щоб успадкувати владу в країні Дождя, а Наґато став міністром будівництва.
А як же Конан?
Конан була панчохином Конохі і старанно готувалася до екзамену на Джоніна.
Чому вона так довго готувалася?
Уся справа у реформі джоніновної системи, яку Юя провів після приходу до влади.
У ті часи було не так багато грошей у страті, а мінімальне зарплатня джоніна складалося вісімсот тисяч рі на місяць. Вирішити проблему можна було двома способами.
По - перше, контролювати кількість джонінів — це не тільки гроші, але й технологічні прилади зі Свитка Петчат.
Другий - "взятися за ножі" і урізати апетити кланів Конохі.
Юя вибрав обидва шляхи, але діяв лагідно.
Він обмежив кількість джонінів, але все ще платив їм зарплату і видавав у нагороду техніки - наприклад, Наміказі Мінато отримав від нього свій Хірайшин.
У той же час Юя розділив ранг джоніна на три сходи: молодший, середній і найвищий.
У той же час між спробами здати екзамен на наступний крок мало пройти десять років.
Іншими словами, Конан могла б спробувати здати іспит і стати вищим джоніном. Але вона пропала, і наступні спроби мали тривати десять років.
Вона не хотіла спочатку стати молодшим джоніном, а потім ще десять років чекати можливості кинути виклик вищому рангу. Тому вона вирішила не поспішати, як треба готуватися і відразу мітити в еліту.
Це дало б їй право вивчати заборонені технології Конохі.
А навіщо їй заборонені технології?.
Звичайно, щоб помститися резиденції Дайме країни Огню за свій клан.
Треба визнати, що в теперішній час такі цілі шинобі старі закалки як Конан ставали дедалі рідкіснішими.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt