— Саске хоче в інший дитячий садок?
У голосі батька почулося здивування. Цілком природне, однак. Для Учіхи Фугаку сама думка про те, що його власний син віддає перевагу чужому закладу, була дивною і збила з пантелику.
Однак, подумавши, він змушений був визнати, що дитячий садок Клана Учиха і вперто залишає бажати кращого. І хоча Фугаку не очікував від свого сина такої проникливості, він все ж хотів для нього кращого.
Ось тільки...
— Звичайно, я б і сам хотів віддати Саска в інше місце. Що й казати, і "Юго-Східний" та дитячий садок клана Х'юга - обидва дуже хороші. У "Юго-Восковому" працює Якуші Ноно, у неї диплом провідного фахівця-медика. Ітачі та Саска не обов'язково вивчати ірьюцу, але кожен хто зміг отримати такий диплом - без сумніву, видатний талант.
Помовчавши, Фугаку додав:
Особливо зараз, коли пані Цунаде випустила вже тридцять сьомий том свого навчального посібника для іренінів.
- То чому б не віддати Саске в "Юго-Східний"? — Відразу ж з надією запитала Учіха Мікото.
На обличчі Фугаку промайнуло питання, і він похитав головою.
- Я б хотів, але... Саске - мій син. А я - глава клана Учиха...
Хлоп!
Мікото з силою вдарила рукою по столі.
Фугаку вмиг заполонився і почав заспокоювати дружину:
— Тихіше, тихше, не гарячкуй! Дай мені все пояснити!
Він почувався безпорадним, бо дивився на розлютованого чоловіка чи дружину. Хай у нього і був Мангекья Шарин, нехай він вважався найсильнішим в клані - у цьому спірному питанні правда була не на його стороні.
До того ж... Саске і його син теж, і він не менше її турбується про нього! Від цього на серці в самого Фугаку билися коти, але він не міг дати волю почуттям.
Ти ж знаєш, що я завжди прагнув злиття клана Учиха із внутрішнім містом? — запитав він, дивлячись прямо на Мікото.
Та кивнула:
Звісно.
І в її голосі було сказано:
— Якби ти не був головою клана, я б вже давно забрала Ітачі і Саске жити у Внутрішнє місто!
Це стало незручно, адже дружина мала рацію. Якби він не був головою клана, вони б давно переїхали. Їхнє життя у Внутрішньому місті, можливо, трохи ускладнило б: Фугаку був би звичайним елітним джооном на службі в Камігана Юя і отримував би зарплату так само, як інші. Але цих грошей вистачило б на гідне життя для цілої сім’ї.
Зрештою, хіба не по такій схемі жила сім'я Намакасте Мінато?
Узумакі Кушіна іноді брала разом зі своїм чоловіком місіонерську місію, щоб поповнювати сімейний бюджет. Звичайно, їй не дозволялося виконувати обов’язки самій. Не тому, що їй не вистачало сил, а через її статус надто важливий. Як-никик, вона носила в собі половину дев'ятихвостого. Кушина не могла ризикувати. Тому Мінато, з його Хірайшем, був для неї найкращою страховкою. Всі знають, що з такою технологією вбити когось із-під удару - простіше.
Так, без Фугаку головою Клана Учиха, їхнє щоденне життя мало чим відрізнялося б від сім’ї Мінато.
Але історія не знає такого нахилу.
Зітхнувши, Фугаку безсило продовжив:
— Останні кілька років я постійно просуваю ідею інтеграції клана. І, чесно кажучи, певний прогрес є.
Мікото недовірливо поглянула на чоловіка:
— Прогрес? Тоді чому ти досі повертаєшся так пізно і виглядаєш до смерті втомленим?
Фугаку криво посміхнувся.
— Я впевнений, що ті семеро старійшин глибоко всередині лише для того, щоб наш клан потрапив у Коноху.
Мікото став зовсім дивним.
— Фугаку, у тебе часом не жар? Ти в своєму розумі? Навіть якщо не взяти до уваги, що їх усього семеро, ти дійсно думаєш, вони всі хочуть у Внутрішнє місто!
— Я впевнений на все сто, — кивнув він. - І не дивись на мене так. Причина, чому вони досі противні, до сміху проста: їм цього мало.
Здається, Мікото почала розуміти.
— Ти хочеш сказати, що вони усвідомлюють, наскільки вигідно злиття клану з Конохою і їм теж, але не погоджуються, тому що особиста вигода для них недостатньо?
— А як вони можуть не розуміти? — З гіркотою посміхнувся Фугаку. — Минуло майже тридцять років. Тридцять років, за які не було і року, щоб кожен з них під кінець не отримував по триста-чотириста мільйонів рі. Найнижчі прибутки були в перші роки правління теперішнього Хокаґе. Я чітко пам'ятаю, як мій прадід дізнався, що за результатами першого року їм виділили по двісті мільйонів, мало не зомліло. А зараз наш щорічний прибуток в двадцять, а то й у тридцять разів більший. Їхні апетити були надзвичайно розвинені. Після того як покоління мого прадіда і діда пішло, влада в клані перейшла до мене, але їхні нащадки від своєї частки прибутку відмовилися і не думали.
Мікото теж нахмурилась. Подумавши, вона запитала:
- То ти весь цей час торгувався з ними?
Фугаку з гіркою усмішкою похитав головою:
- Не весь цей час. Останні три роки.
Тепер Мікото була справді вражена.
— Три з більше ніж три?
— Спочатку вони вимагали річної долі кожного, — вигукнув Фугаку. — Так, кожен з них хотів по п'ять мільярдів рів.
Мікото глибоко вдихнула, а потім не стрималася:
- Вони що, сплять? Хто може зробити таку безглузду вимогу в здоровому розумі? Та хто їм стільки заплатить? Навіть пану Хокаґе це не під силу!
Фугаку подивився на дружину з дивним виразом.
- Ем-м, взагалі-то пан Хокаґе саме може. Найбільші гральні будинки Конохі, більшість ресторанів і ювелірних лавок на головних торгових вулицях - все це належить йому. Отже, мізерні п'ятдесят мільярдів рей для нього не проблема.
Микото відразу сяяли.
— Раз так, то ми можемо...
— Ні, - відразу ж обірвав її Фугаку, вкинувши руку. - Не можемо. Якщо ми дозволимо пану Хоказі втрутитися у справи клана, то це буде вже не інтеграція, а його поглинання. Ти справді думаєш, що всі ці роки він не знав про моє становище? Звичайно, він міг би одним клацнути пальців вирішити всі мої проблеми. Але що потім? Потім клан Учиха остаточно розпадається і, швидше за все, повторить долю клана Сенджу. Пан Хокаґе, вирішивши цю проблему, не залишить мене на посту голови. Якщо він просто помістить мене або вижене з села, це буде виявом його милосердя. А якщо він захоче покінчити з нашою сім'єю, то зможе зробити це коли завгодно.
Мікото замовкла.
Справді, статус Фуґаку як голови клану був його ахіллесовою п'ятою. За те, що Камеган Юя заплатив велику ціну за порятунок клану, він ніколи не міг би тримати цю владу в руках.
Тому...
- Отже, цю проблему ми можемо вирішити тільки самі, вірно?
Фугаку просто кивнув.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt