— І навіщо ти взагалі завів цю розмову?
Юя та Наміказани Мінато неслися по дахах, перемахуючи з одного сповідинського будинку на інше. Колись шінобі бігали по черепиці невеликих будинків, тепер же їхній шлях лежав на вершинах хмарочосів...
Звичайно, це вносило свої корективи. Колишні дахи були невисокі і доступні будь - кому — хоч би чужину. Але тепер все по - іншому. Без техніки, які дозволяють літати з висоти кілька десятків метрів, не матимуть шансу вижити. Тому, крім Джонінів, ніхто в Конохі не мав привілей носитися по дахах.
І саме собою, Юя і Наміказамі Мінато входили до їх числа.
Вони летіли вперед, а за ними на поважній відстані постійно йшли кілька тіней — воїни з особистої охорони Гокаґе.
Почувши бурчання Юя, Мінато з сором’язливістю усміхнувся і сказав:
— Но... Але ж це треба було як слід проговорити. Кушені довелося так важко з пологами, і я не бачу нічого поганого в тому, щоб Наруто носив її прізвище ... Хоча я не розумію, чому це так всіх дивує.
Юя кинув на нього косою погляд і процідив:
— Тому що зазвичай материнське ім’я бере лише тоді, коли чоловік, скажімо, заходить у дім дружини, і голова сім’ї стає жінкою.
Мінато на мить завмер, а коли до нього дійшов зміст сказаного, спалахнула від обурення:
- Я не входив до її будинку! Кушіна вже давно не підтримує зв'язків з кланом Узумакі!
— Але ж вдома всі мають Кушіна, чи не так? — З усмішкою парував Ю, продовжуючи свій біг.
Мінато мовчав. На це йому й справді нічого було заперечити.
Переговорившись на бігу, вони в лічені хвилини добралися до Резіденції Гокаґе.
Сарутобі Хірузен і Утатане Кохар уже чекали на них, окрім вічної праці Нара Шікая.
— Ты? Що ти тут робиш? — Коли Юя побачив Кохара в голові, то відразу зашумувало його обличчя.
Він добре пам'ятав, що особисто відправив Утатане Кохару до двору Дайме Країна Огня. Вона мала служити зв’язаним ланом між Конохою та столицею. І оскільки вона вже тут, у Деревні, значить, сталося щось з ряду геть вихідні.
Кохару зробила глибокий вдих і кивнула.
Вона з повагою ставилася до Юї. Хоч між ними і не було жодних теплих чи особливих стосунків, вона не могла заперечувати очевидного. Зрештою Юя був наступником, якого призначив Сенджу Тобірама. А Тобірама-сенсей був її вчителем. Отже, повагу Кохара було звернено радше до його дій — того, як він зміцнив і звеличив Коноха за ці роки.
Що ж до призначення її на подвір'я дайме... Насправді, її це не турбувало.
Вона добре розуміла, що коли відправила Мітокадо Гомуру губернатором до клану Узумакі, а Сарутобі Хірубі стала міністром культури — фігурою, яка далеко від реальної влади, то вона чітко пояснив, чого не довіряє своїм учням. Вони усвідомлювали це і приймали як належне.
Зрештою... Якби вони опинилися на його місці, то зробили б те саме.
Влади найкраще тримати в одній руці. А вони троє, без сумніву, могли б посягнути на його долю.
— Да. Справа серйозна. Просте знищення прикордонників не викликало б такого резонансу, без обинок початку Кохара. Вона не збиралася брати участь у світських розмовах, так і не мала з Юєю загального минулого для таких розмов.
Юя насупився.
- То що ж сталося?
До цього Мінато лише в загальних рисах повідомив, що на кордоні країни Вогня і Країни Залізного моря неспокійно. Такі новини Юя зовсім не торкалися. Та на кордонах країни вогню завжди було неспокійно! Це було б якраз затишя.
У цьому політичному середовищі всі п'ять великих сіл шінобі підписали угоду про багатолітню співпрацю, і будь-яка сутичка могла бути лише дрібною потасовкою. До великого зіткнення, в якому брали участь сотні бійців, справа не дійшла. Це розуміли всі.
Навіщо починати велику війну, коли в цьому немає ні краплі користі? Ворожість між державами та селами не буває вічною. Коноха і Кумо різали один одного на смерть, а тепер спокійно ведуть справи, ніби нічого не було.
Але слова Кохара натякали на щось інше...
- Хтось убитий важливим? — Нахмурився Юя.
Якщо рядова сутичка змусила її особисто з'явитися в Коноху, значить жертва була далеко не рядовою.
Кохару кивнула.
— Погинув молодший син даймеё країни Огня.
І, наче побоюючись, що Юя не до кінця зрозумів серйозність ситуації, додала:
— Його улюблений син.
Юя вміг стала кам’яне обличчя.
Йому було дуже плювати на Демо і всю його сім'ю, але проблема полягала в тому, що Коноха не могла втратити підтримки країни Огня.
Увесь свій могутній спосіб населення села становило лише близько восьми мільйонів людей. Цього було замало, щоб вести війну на виснаження. Грубо кажучи, з мільйона мешканців можна було сформувати і утримувати армію в десять тисяч солдатів. Але шінобі — зовсім інша справа. Їхня підготовка та забезпечення коштували більше, ніж будь - коли раніше.
Як і раніше, війна для ніндзя — це не лише кунаї та сюрикені, які можна зібрати після бою. Основним витратним матеріалом були вибухові печатки та інші дорогі кошти. Під час теперішніх поселень Коноха могла виставити і підтримувати армію приблизно в 40 000 шінобі. Якщо кинути всі ресурси на війну і довести село до нападу, це число можна було б утрошити або навіть перевірити.
Але навіть 200-тисячна армія шінобі не могла б самотужки захистити всі протяжені кордони країни Огня.
Врешті-решт, все впиралося у брак людей.
Якби у нього під рукою п'ятдесят мільйонів чоловік, він би і в копійці не ставив примхливості дайме. А якби у нього сто мільйонів, він би прямо заявив, що вся країна Огня повинна стати невід'ємною частиною Конохи.
Але до цього було ще дуже далеко...
Коли Юя зітхнув і приглушив роздратування, то подивився на Кохару.
— Хто за цим стоїть?
Він уже знав, що не отримає відповіді. І він не помилявся.
— Не вдалося з’ясувати це, — відповіла Кохара. — Напалили використовували різні технології, здебільшого основні ніндзюцу п’ять віршів. У тих, кого вдалося знищити охоронцям дайме не було ніяких ознак.
Брові Юя зійшлися на переносниці.
— Ось як?
— Але, - продовжувала вона, — деякі заціпки все ж є. Схоже, у нападників... Бачите зв'язок з армією Конохі.
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt