Суморське підземелля.
Шимура Данзо сидів на чолі столу з неврівноваженим виглядом.
Навколо зібрався весь світ клану: четверо старійшин, троє директорів заводу і ще семеро - управлені особи, які зайняли керівні пости в рядах шинобі Конохі та самій Резіденції Хокаге.
Один старійшина не витримав і з силою вдарив кулаком по столі.
« Роками їхня частка не тільки зростала, але й зменшилась з року в рік! А тепер ти упустив і цю можливість! Данзо! Тобі нічого на це сказати?
Данзо ледь помітно вкинув голову. Дивлячись на цього розлютованого старшого, він без тіні емоцій обличчя вимовив:
— Мене винуватить? За останні десять років хоч раз ви точно виконали мій намір?
І в словах Данзо була своя, гірка правда.
Все впиралося у те, про що вже згадувалося раніше.
Не тому, що Юя не запропонував кланам Конохі сприятливих умов. Якраз навпаки.
Візьмімо для прикладу клан Шімура.
Після того, як Данзо програв боротьбу за пост Хокаґе, навіть не встигши її почати, Юя, використовуючи систему дивідендів - міцно прив'язав до себе всі клану шинобі. Звичайно, в Клані Шімура відразу знайшлися ті, хто не хотів іти проти нього.
Незабаром фабрики, що належали до клану, почали приносити дедалі менше прибутку. Данзо був розлючений, але нічого не міг вдіяти — йому бракувало здібностей, щоб повернути втрати назад і знову вийти в плюс.
Саме тоді в рядах клана Шімура почалися перші заворушення.
Данзо, звичайно, хотів і далі боротися з Юєю.
Власне кажучи, він ніколи не був на його боці.
Коли Юя продав свій так званий місяцьний проект, Данзо збирався використати момент для того, щоб звинуватити його у самоправстві та розкраданні податків Конохі.
Але тоді Юя залишив для них лазівку.
Або, точніше, дав клану Шімура шанс.
Пам'ятаєте тих людей з роду Шімура, яких Данзо так старанно готував для того, щоб вони зробили фурор на посаді, що називається "Кана Шимура"?
У той рік, якби не Юя, в останній момент з'явився невдале у списках і замінив останнє питання на залежну математичну задачу, план Данзо увінчався би успіхом.
І пускай задум провалився, не можна було заперечувати, що ці люди були дійсно здатні.
Юя ж при виборі підлеглих ніколи не дивився на їх кланову належність - зрештою, який в цьому сенс, якщо людина потрібна, її все одно доведеться використовувати. Кхм, так чи інакше, оскільки ці члени клана Шімура здали іспити, Юя не збирався залишати їх без справи.
Що ж такого негарного коня? Не використовувати їх — це просто марнотратство.
Пройшли роки. Ті хлопці, яким мало виповнилося по 15 років, тепер стали 30 - річними чоловіками.
І Юя просунув їх на керівні посади.
Простіше кажучи, Коноха була поділена на райони, кожен з яких керував своїм главою. Тільки у Внутрішньому місті налічувалось п’ятдесят сім районів, не кажучи вже про зовнішній.
А голова району, без сумніву, був вже великою шишкою.
Зрештою, на думку Конохі, Внутрішній і Зовнішній міста, населення перепало за вісім мільйонів. Шість з них проживають у стінах, і тому на кожну околицю падало понад сто тисяч осіб. У таких умовах головування було дуже важливим.
І Юя, звичайно ж, не збирався ремонтувати їм перешкод.
Якщо тільки вони самі не втяться або не програють у політичній боротьбі.
Але для цих декількох виродків з клану Шімура це не мало значення.
Адже вони роблять помилку чи ні, переможуть у боротьбі або потерплять поразку — все залежало від їхніх власних здібностей.
А якщо бракує таланту, то й скаржитися не на що.
Тепер же ці розділи мали достатньо ваги, щоб не лише відвідувати збори в Клана Шімура, але й брати участь у обговореннях.
І ось тут-то з'являлось питання.
Хто дав їм цю владу?
Верно, Юя.
На відміну від старійшин, незадоволених занепадом клану і щорічним скороченням прибутку, вони повністю схвалювали правління Юя.
Тому, коли розгорілися суперечки навколо « відкритого проекту» вони були згідні надати Юю всебічну підтримку: землі, засобів, людей.
Лише старійшини противились, і Данзо, за яким було останнє слово, теж відмовився.
Картина до болю нагадувала те, що відбувалося в Клані Учиха.
Все ж вплив старійшин, і все одно молоде покоління, яке не було до Юя упередженим, а швидше навіть підтримувало його.
Але старі люди були старими, їхня влада не критикуємо, а Учиха Ітачі ще не виріс, щоб вирізати всіх цих реліктів минулого одного за іншим.
Кхм, гаразд, довіряти на Ітачі - це вже якийсь чорний гумор.
До того ж...
Внутрішня нестабільність в кланах була саме тим, чого Юя так прагнув.
Якби всі клани були монолитні, як би він міг їх ослабити і змусити забути про сімейні інтереси заради блага всієї Конохі?
Але між кланами Учіха і Шімура була одна важлива відмінність: Вчига Фуґаку, голова клана, був згоден на реформи за прикладом Юя - та й вибору у нього не було, адже вся молодь розбігалася.
Молоде покоління Клана Шімура, на відміну від своїх ровесників з Учиха, не могло просто так встати і піти геть. Вони отримували підтримку від клана: їх їжа, одяг, житло і навчання оплачували за загальну скарбницю. Їм потрібно було лише старанно вчитися. Учиха не були нічим зобов'язані своєму клану, а ось Шімура - були.
Тому, навіть коли рішення приймалися всупереч їхній волі, вони мусили лише зносити їх.
Але і на цей рахунок у них був свій план.
Вичекати.
Вони думали: « Мине років десять, і від вас, старих та попелу не залишиться. — А нам тоді буде трохи за сорок, найрозкішніший управлінець. Ось тоді-то і заберемо владу в клані у свої руки."
Тому й цього разу вони мовчали.
Але вони не сподівалися, що голова клана з’єднається зі старійшинами.
Сенс слів Данзо був ясний. Він заохочував до конфронтацій з Юя, але старші чоловіки завжди вагалися. « Чорт візьми, — думали вони. — У кінці року ми отримуємо солідний прибуток і сума велика. Крім того, останніми роками шінобі з відомих кланів знову почали служити в армії Конохі. Може, Юя шукає примирення?»
І раз за разом вони відкидали пропозиції Данзо про повномасштабну війну.
Але тепер вони зрештою досягли успіху. Протягом усіх цих років Юя однією рукою заспокоював їх, а іншою — будував свої власні плани.
Якби Юя не давав їм нічого, вони б навіть виступили проти нього.
Але тепер шкодувати було пізно. Вони не брали участі у « відкритому проекті », а отже, коли прийде час ділити плоди перемоги, їх навіть не покличуть за стіл!
І змиритися з цим вони не могли.
Так вони і сперечалися пів дня, поки Данзо, з похмурим обличчям вдаривши по столу, не обірвав їх:
- Досить! - його голос, низький і повний стриманої люті змусив всіх замовкнути. - Припиніть гризню. У мене... є план...
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt