В одному з похмурих закоулків Конохі, в самому темному кутку, зупинилася худа фігура, з головою закутана у чорний плащ.
Біля стіни, привалившись до неї, сидів лисий громіла зі лютим обличчям і курив, пущаючи в повітря ковтки диму.
Фігура в плащі підійшла до нього і тихо вимовила:
— Я за рекомендацією...
Лисий сміював приходька поглядом з ніг до голови, сплюнув на землю і хмикнув:
- За чиїми ще порадами? У нас немає таких знайомих.
Фігура в плащі заволовалась.
— Мне сказал дядяшка Ми з Півднем Четвертою!
Гріміла знову оглянув його, потім затиснувши цигарку в зубах, глибоко затягнувся і дістав телефон. Набравши номер, він підніс трубку до вуха. Миттєвість на тому кінці відповіли.
— Алло, старина Ми! Я ж казав тобі, чортів ти виродок щоб ти помахав про наші справи!
***
У штаб-квартирі військової поліції Конохі Вчіха Фугаку, закинувши ногу на ноги, сидів за столом. Натомість він тримав телефонну трубку з злодіями, що бігали за ним.
— Эй, да я просто побачив, що парень-то не схиблений, - вещував він у трубку. — Вважай, привів вам першокласного клієнта!
Фугаку кинув короткий погляд на того, хто стояв поруч. Той кивнув і швидко накинув кілька слів на клаптику паперу.
Чоловік, який біжить очима, почав дивитися на записку. Чотири ієрогліфи були: "Пусть йде".
— Ти не дивись, що він дрібний, — з посміховище продовжив він в трубку, - силашка у нього все!
***
У перевулку лисий гуміла ще раз окинув очі худу фігуру, після чого з підкресленим байдужістю простягнув руку.
- Десять тисяч три за вхід. Плати — идми.
Фігура в плащі зав’язалася, потім піднявши голову і вагаючись проговорила:
- Але дядько Мі казав, що вхід коштує лише п'ятсот ре...
Хоч і безглуздо було підозрювати якогось хлопця, але лисий з природи був людиною надзвичайно підозрілою. Його не раз обводили навколо пальця шінобі з їхньою Технікою презирства. Минулого разу через таку помилку він загрівся в кузьку на цілих три місяці. М'які були денники.
Слова хлопчаки розвіяли частину його сумнівів, але пропускати його на підпольний ринок просто так він не збирався.
— О, так то було п'ятсот. А тепер ціни виросли.
Лисий витріщився на хлопця.
— Десять тысяч. Даєш чи ні? Якщо ні, забирайся!
На обличчі хлопчика з’явилася болісна нерішучість. Нарешті, він стиснув зуби і подивився на гріму.
- А ви впевнені, що там є... ну... Остання модель Рицаря в масці?
Грімила роздратовано махнув рукою.
- Не знаю. Будеш і далі тягнути - котись звідси, не витрачати мій час!
Худая фігурка дрогнула. Похивши ще мить, хлопчик зчепив зуби і з виразом вселенської скорботи на обличчі витягнув зі кишені пачку пом'ятних купюр.
Лисий звітливо розглянув банкноти в десять, п'ять і дві тисячі рів. Усі вони були виснажені — очевидно, їх носили просто в кишені, а не у гаманці.
А пареньок-то під грошима.
Грала здивовано встромив брови, коли хлопчисько з видом мученика простягнув йому десятитисячну купюру. Взявши гроші, він кивком вказав глибше переулку і показав, що шлях вільний.
Потім він підійшов до стіни і з намаганням штовхнув її кут.
Виявляється, частина стіни була підробкою. Справжні цеглини вже давно вирізали, замінивши їх дерев’яною панеллю, яку майстерно розфарбували під кам’яну кладку. За таємними дверима відкрився темний прохід, що веде вниз.
Коли хлопчик у чорному плащі спустився по сходах, його очі побачили вражаючу картину.
Під землею розкинувся цілий світ.
По обидва боки широкого коридору були торговельні групи, за якими сиділи особи, які не мали довіри. Їх оцінюючі погляди, гострі, як у яструбів, впивалися в кожного перехожого.
Тут шумно, але торговці не закликали покупців. Принцип був простий: ти хочеш купити.
Худенький хлопчик сковтнув, дивлячись на все це.
Отже, міська легенда про те, що ходила по Конохі...
Правда...
***
— Міська легенда? — Перепитала Цунаде, сумніваючись дивлячись на Юя і вправно порізуючи овочі.
« Угу, вона сама », — підтвердив Юя. - Наприклад, про те, що вночі в Академії шінобі видають дивні звуки... — Тут він не стримав усмішки.
Незважаючи на те, в якому світі, у який епоху - на такі байки завжди є попит. І неважливо, що там насправді відбувається, аудиторія у міських легенд завжди знайдеться. Учні та ті, хто вже давно випустився, — усі уникають нічної школи, але водночас згоряють від цікавості. Цей коктейль через страх і сильне бажання дізнатися правду, приховану за легендою, змушує багатьох платити, щоб доторкнутися до таємниці.
— А, я знаю эту! — Оживилась Цунаде, пригадувавши. — Кажуть, що це сторона тих, хто загинув під час війни, їхні душі не можуть знайти спокою.
Юя кивнув.
- Так, щось в цьому роді. Не варто вірити всім цим висновкам. Хоча іноді... Іноді в них є доля правди. Саме цього разу. Легенда каже, що Конохою існує інший світ, де можна купити те, чого на поверхні не дістати.
Домовившись, він побачив, як Цунаде презирливо фирснула.
- Та що такого може бути, чого немає в нашій Конохі? Так собі легенда, якщо чесно.
Юя подивився на неї з дивним виразом, сумно кашляв і уточнив:
- Дещо з того, що в Конохі законно заборонено.
Цунади замерла.
— У нас є заборона на воз? Чого саме?
Юя на мить замислився. Деякі речі не варто було вимовляти вголос. Тому він просто назвав одне ім'я:
— Джирая.
Цунада застигла з цілком зіпсутим виглядом. Вона вже була відкрила рот, щоб запитати, але раптом її осінило. Обличчя відразу зайшло густим рум'янцем.
Вона втупилася на Юя і, знизивши голос, уточнила:
- Невже те, про що я подумала?
Юя примирився.
- Це лише мала частина, але так, це там теж є. А ти ж знаєш... Я з подібним борюся люто.
***
Часом пізніше.
Військова поліція Конохі.
Учиха Фугаку, глава прославленого Клана і батько Вчіхи Ітачі, сидів за столом у розпачі потираючи переносничку. У роті димилася цигарка.
Для такого шанованого в селі людини він виглядав до смішного безпорадного. І таке траплялося вже не вперше.
Причина була проста. Ці типи...
Всі вони, чорт би їх побрав, рецидивісти!
https://literna.net/uk/books/143-naruchu-ya-z-i-v-zolotii-frukt